Асмат — папуаський народ, що проживає в однойменному регіоні провінції Папуа в Індонезії. Населяє південно-західне узбережжя острова Нова Гвінея, займаючи територію приблизно 19 000 квадратних кілометрів. Район мешкання асматів лежить у межах національного парку Лоренц, що охороняється ЮНЕСКО. Чисельність народу оцінюється приблизно в 70 000. Асмати відомі своєю технікою різьблення по дереву, їхні вироби високо цінують колекціонери.
Термін «Асмат» використовується при визначенні самого народу і регіону, який вони населяють.
Історія
До 1950-х віддалене місце проживання племені асмат ізолювало їх від інших народів. Тільки в середині XX століття вони почали контактувати з іншими народами. Спочатку асмат мали репутацію мисливців за головами і канібалів і їх воліли не тривожити.
Уперше дослідники побачили аборигенів з палуби корабля голландського торговця Яна Карстенца в 1623 році. Фактично першими, хто висадився на берег асмат, були капітан Джеймс Кук і його команда (недалеко від сучасного села Пірімапун) 3 вересня 1770 року. Згідно з журналами Кука, невеликий загін з корабля «HM Endeavour» зіткнувся з групою воїнів асмат; відчуваючи загрозу, дослідники швидко відступили. У 1826 інший голландський дослідник Колфф кинув якір приблизно в тій самій області, де висаджувалася команда капітана Кука.
Коли воїни асмат почали лякати відвідувачів гучними шумами і вибухами білого порошку, команда Колффа вирішила піти. Голландці, які здобули суверенітет над західною половиною острова в 1793, не займалися дослідженнями до початку 1900-х, коли вони встановили урядовий пост у Мерауке на південному сході. Звідти було відправлено кілька експедицій з метою досягнення центрального гірського пасма. Вони пройшли через землі асматів і зібрали деякі зоологічні екземпляри й експонати.
Пізніше вони були привезені в Європу, де викликали великий інтерес і, ймовірно, вплинули на творчість західних художників-модерністів і сюрреалістів, таких як Анрі Матіс, Марк Шагал та Пабло Пікассо.
Перший колоніальний пост на землях папуасів був встановлений 1938 року в поселенні Агатс. Ця маленька застава була закрита в 1942-му через початок Другої світової війни. Після війни тут розгорнув свою діяльність голландський місіонер Г. Зегваард. У 1953 році він знову встановив пост у Агатс, який мав стати урядовим штабом і основою для римо-католицьких місіонерів. Після цього почалося активне вивчення народу асмат.
Католицьким місіонерам, багато хто з яких мав вчені ступені в галузі антропології, вдалося переконати аборигенів припинити людоїдство й полювання за головами, одночасно заохочуючи проведення інших культових заходів (племінних церемоній), які були включені в адаптовану католицьку літургію.
Асмат став стартовим пунктом важкої об'єднаної французько-голландської експедиції з півдня до північного узбережжя Нової Гвінеї в 1958—1959, пізніше записки команди про експедицію послужили основою для написання книги і сценарію документального фільму «Між небом і землею», який здобув «Оскар» у 1961 році.
У листопаді 1961 року 22-річний Майкл Рокфеллер, син Нельсона Рокефеллера, зник у землях папуасів, коли його човен перекинувся під час експедиції.
У 1962 році індонезійський уряд змінив адміністрацію західної Нової Гвінеї.
Сучасність
У наші дні папуаси асмат, як і раніше, живуть досить ізольовано, а їхні найважливіші культурні традиції все ще сильні, хоча складно заперечувати вплив зовнішнього світу за останні десятиліття. Деякі асмати здобули вищу освіту в Індонезії і Європі. Адміністрація регіону прагне впровадити нові знання у сфері охорони здоров'я, комунікацій і освіти, при цьому зберігаючи одвічні культурні традиції. На острові заготовлюється багато лісу і риби.
У 2000 році папуаси асмат створили організацію Lembaga Musyawarah Adat Asmat (LMAA), яка є цивільним об'єднанням, що відстоює інтереси цього народу. LMAA співпрацює з іншими організаціями і заснувала окремі традиційні підради, в числі яких ФАР (Forum Adat Rumpun). У 2004 цей регіон став окремою адміністративною одиницею або так званим Кабупатен. Главою місцевого органу влади був обраний Юфен Біакей, колишній директор AMCP і нинішній голова LMAA.
Культура та релігія
Природа стала провідним чинником, що вплинув на асматів, оскільки їхні культура і спосіб життя істотно залежать від природних ресурсів, що добуваються в лісах, річках та морях. Асмати переважно живуть за рахунок крохмалю, що видобувається з пальм саго, риби, лісової дичини та інших видів тварин і рослин, наявних на острові. Через щоденні повені житла асматів зазвичай будуються на кілька метрів вище за рівень землі — на дерев'яних балках. У деяких острівних регіонах аборигени жили в будиночках на деревах, іноді розташованих за 25 метрів від землі. Асмати завжди надавали велике значення шануванню предків, особливо шанували воїнів. На знак поваги предків папуаси майстерно вирізують з дерева справжні витвори мистецтва. Багато таких експонатів зібрані в музеях усього світу, серед яких найвідоміші, — з зібрань Майкла Рокфеллера в музеї Метрополітен в Нью-Йорку.
У минулому серед більшості чоловіків була поширена полігамія (багатоженство). Часто чоловіки повинні були одружуватися на дружині родича, що помер, інакше жінка з дітьми залишалися без захисту й засобів до існування. Згідно з деякими джерелами, більшість чоловіків асматів мала тривалі ритуальні сексуальні/дружні стосунки з іншими чоловіками (мбаї). Про систему мбаї також відомо, що чоловічі пари ділили між собою дружин, що дістало назву «papitj».
Ймовірно, місіонерський вплив у минулі десятиліття понизив число таких явищ, як «мбаї» і «papitj».
Від 1964 до 1968 після короткого періоду під новою індонезійською адміністрацією, в якій культурним церемоніям народів Асмат офіційно перешкоджали, місцевий єпископ Альфонс Соуода сприяв відродженню різьблення по дереву й інших культових ремесел. Церква зусиллями священиків Тобіаса Шнеєбаума і Урсули Конрад створила «Музей Культури народів асмат (AMCP)» у місцевому місті Агатс 1973 року. Він був заснований для підтримки місцевих культурних традицій.
Щороку на початку жовтня церква спонсорує змагання й аукціон з виробів з дерева, щоб відзначити найкращих різьбярів.
Мова і етнічні підгрупи
Лінгвістична класифікація рідної мови народів асмат дещо проблематична, але взагалі характеризується як підгрупа мовної сім'ї Нової Гвінеї. Деякі племена, що говорять мовами лінгвістичної сім'ї асмат і живуть поблизу від них (наприклад, Каморо і Семпан), є етнічно відмінними від асмат.
Мовну групу асмат можна представити у вигляді свого роду «парасольки», від якої відходять ще 12 етнічних підгруп зі спільними лінгвістичними й культурними рисами. Ці дванадцять груп асмат включають такі мовні підгрупи: джоїрат, емарі дукур, бісмам, бекембуб, сімаї, кенекап, унір сіран, унір імпак, сафан, араматак, брас і юпмаккаїн (Joirat, Emari Ducur, Bismam, Becembub, Simai, Kenekap, Unir Siran, Unir Epmak, Safan, Aramatak, Bras і Yupmakcain).
Своєю чергою, ці групи говорять ще п'ятьма діалектами (береговий асмат, яусакор асмат, центральний асмат, північний асмат, сітак). Але переважно вони ідентичні й радше належать до мовної групи асмат.
Література Schneebaum, Tobias. (1988). Where the Spirits Dwell. Grove Press.
Посилання Сторінка про асмат на сайті Adventure Indonesia Asmat Art in the Michael C. Rockefeller Collection at the Metropolitan Museum of Art Мистецька галерея Асмат American Музей мистецтва Асмат Asmat Program, Indo-Pacific Conservation Alliance Загублені в болотах. Частина I (Уривок з книги відомого данського письменника-мандрівника А.Фальк-Ренне, присвяченому життю і побуту племен самих недоступних місць Нової Гвінеї) Фотографії Асматів Відео: пісні, танці, мистецтво Асматів Експедиції Олега Алієва до Асматів, фотографії, відео