Сіде́ (тур. Side)— місто, розташоване на березі Середземного моря між Анталією (75 км на захід) і Манавгатом (15 км на схід) в Туреччині.

Клімат

Сіде знаходиться в зоні Середземноморського клімату, зі спекотним, сухим літом і з прохолодною, дощовою зимою. Середня температура зими не опускається нижче позначки 10 °C, пік літньої температури може досягати 45 °C. Середня температура моря в зимові місяці становить близько 17 °C, в літні місяці близько 28 °C.

Історія

Памфілія протягом всього періоду своєї історії перебувала на периферії ойкумени, віддалена від основних політичних і економічних центрів античного світу, а отже і від основних подій тогочасної історії. Тому немає нічого дивого в тому, що документів, які дали можливість пролити світло на історію памфілійських міст вкрай мало. Сіде, наприклад, уперше згадується в Періплі Псевдо-Скілака, який датується приблизно серединою IV століття до н. е.

Про історію заснування міста нам повідомляють два досить пізніх джерела: «Географія» Страбона та «Анабасіс» Арріана. Обидва вказують на те, що місто було засновано вихідцями з міста Куми. На сьогодні більшість дослідників сходяться на тому, що маються на увазі Куми в історичній області Еолія. Аналіз колонізаційної активності еолійців, з одного боку, та появи інших міст Памфілії з іншого, вказує на те, що Сіде мало бути засновано близько 700 року до н. е. (саме на цей час припадає заснування більшості колоній Кум). Непрямо це припущення також підтверджується знайденою в середині 1950-х років базальтовою вазою сирійського виробництва, датованою приблизно VII-VI ст. до н. е., що вказує на наявність у міста широких торговельних зв'язків, які не могли з'явитися одразу, а отже місто певний час мало існувати.

Щоправда характер колонізації в Сіде залишається не зовсім зрозумілим. Арріан повідомляє нам, що колоністи переселившись в Сіде забули свою мову і почали говорити на якомусь варварському діалекті. Вірність цього зауваження Арріана цілком підтверджується досить значною кількістю написів на так званій сідетській мові, яка вживалася в місті принаймні до III ст. до н. е. Однак цей факт вказує на те, що колоністи, по-перше, очевидно не були єдиною етнічною групою, яка мешкала в місті, а, по-друге, не були дуже чисельними. В цьому контексті варто також звернути увагу на місце розташування Сіде посеред безводної і легкодоступної для ворогів рівнини, єдиною цінністю якого була дуже зручна гавань. Все вищезазначене дало можливість британському досліднику Джону Грейнджеру стверджувати, що Сіде було не звичайною сільськогосподарською колонією, а скоріше своєрідним торговельним пунктом заснованим еолійцями на вже добре заселеній території.

Період лідійського і перського панування

Даних про ранню історію міста у нас практично немає. Історичні джерела про нього не згадують, перші монети в Сіде починають карбувати лише в V ст. до н. е., найдавніші відомі написи датуються лише IV ст. до н. е., тому про історію міста періоду VII ст. до н. е. — середини IV ст. до н. е. ми можемо дізнатися лише з контексту історичного процесу в регіоні східного середземномор'я.

Геродот згадує Памфілію у складі Лідійського царства за правління царя Креза. Час входження регіону до цього державного утворення не зовсім зрозумілий, але враховуючи ті дані, які ми маємо про розвиток Лідійського царства, можна припускати, що влада лідійців була поширена на Памфілію лише за часів Креза, імовірно в 50-х роках VI ст. до н. е.

У складі Лідійського царства місто перебувало недовго, оскільки, як нам відомо, це державне утворення було підкорене перським царем Кіром в ході Персько-Лідійської війни 546—547 рр. до н. е. Імовірно, що приблизно в цей час місто потрапило під владу персів. В наведеному Геродотом списку підкорених персами народів, який хронологічно відповідає початку правління Дарія I (521 до н.е.-522 рр. до н. е.), Памфілія згадується у складі першої сатрапії. Місто Сіде перебувало у складі імперії Ахеменідів до 334 року до н. е., коли було завойоване Олександром Македонським і ввійшло до складу його нової імперії. Можливо, хоча і точно не підтверджено джерелами, що в ході Греко-перських воєн на деякий час після перемоги афінян в морській битві біля гирла річки Еврімедону (469 р. до н. е.) принаймні частина території Памфілії перейшла під контроль Афінського морського союзу. Однак, влада афінян в регіоні була не тривалою і поширювалась, імовірно, тільки на Фаселіс. В 388 р. до н. е. афіняни зробили невдалу спробу захоплення Аспендосу, що стало останнім актом в боротьбі за владу в регіоні. Після підписання так званого Анталкідового миру (387 р. до н. е.) перси встановили повний контроль над Памфілією.

Імовірно, що знаходження в складі імперії Ахеменідів не було дуже обтяжливим для міста. Принаймні ті історичні дані, якими ми на сьогодні володіємо вказують на те, що обсяг залежності був мінімальним.

По-перше, перси не залишили в містах військових гарнізонів, Арріан, описуючи похід Олександра в Памфілію близько 334 р. до н. е. згадує лише один невеликий гарнізон, який стояв в Сілліоні.

По-друге, перси досить обмежено використовували своє право використовувати міське ополчення як союзників у власних військових компаніях. Зокрема, нам відома лише одна військова компанія в якій брали участь памфілійці — похід Ксеркса 489 р. н. е. Для участі в цьому поході всі памфілійські міста виставили 30 кораблів, очевидно, що значна їх частина була виставлена сідійцями, як мешканцями найбільшого порту Памфілії. Більше жодних згадок про участь памфілійських військ в перських військових компаніях немає.

По-трете, обсяг грошової і натуральної данин, яку сплачували памфілійські міста імовірно був невеликий. Її розмір для Сіде нам невідомий, але Арріан дещо згадує про обсяг цієї данини для сусіднього Аспендоса. Аспендіополіти платили Ахеменідам тільки натуральну данину кіньми, хоча обсяг данницьких зобов'язань і не називається, однак, виходячи з того, що посли Аспендосу не просили Олександра зменшити її обсяг, можна припустити, що ця данина була не дуже обтяжливою для міста. Даницькі зобов'язання Сіде мали бути співмірними.

По-четверте, саме в V ст. до н. е., коли Сіде знаходився в складі імперії Ахеменідів, розпочинається карбування власних монет, що також вказує на певний ступінь незалежності полісу.

Для характеристики становища Сіде в складі імперії Ахеменідів, варто звернути увагу також на те, що мешканці міста, як і Памфілійського регіону загалом, практично не брали участь в жодних антиперських повстаннях (за винятком так званого повстання Сатрапів у 360-х роках до н. е.), більше того, той факт, що перський флот тричі в 469 до н.е., 412 до н.е., та 388 рр. до н. е. обирав гирло річки Еврімедон, яке розташоване за 20 км на захід від міста, на території Аспендосу, як якірну стоянку та точку збору перед морськими військовими виправами в егейському басейні, свідчить про повну лояльність міст регіону до перської адміністрації.

Доба еллінізму Нова доба в історії міста почалася після походів Олександра Македонського і включення Сіде до складу нової імперії. Після битви при Граніку, македонці здійснили вдалу спробу підкорити памфілійський регіон. Памфілійська кампанія була не дуже тривалою і відбулася імовірно навесні 333 року до н. е. За даними Арріана місто здалося македонянам без жодного спротиву. За таку лояльність македонський цар віддячив сідійцям, перетворивши місто на один з ключових центрів регіону: в Сіде було розміщено монетний двір і для захисту поставлено гарнізон. Обсяг данини який Сіде сплачував Олександру імовірно був не більшим за той, який місто сплачувало Ахеменідам.

Після смерті Олександра в 323 році до н. е. його імперія розпалася на декілька частин і весь подальший період аж до завоювання регіону Римом проходив під знаком постійних воєн між новими елліністичними царствами.

Про історію міста в цей період нам відомо небагато. Завдяки наявності потужних торговельних зв'язків з Сирією місто було союзником і провідником інтересів Селевкідів в регіоні. Тому, попри те, що більшість території регіону в ІІІ ст. до н. е. перебувало під контролем єгипетських Птолемеїв, Сіде, імовірно, не знаходився в орбіті впливу єгипетського царства.

Одним з позірних символів союзницьких зв'язків міста з Селевкідами було заснування на території сідійської хори міста Селевкія (290 до н. е.), яке виконувало функції своєрідного форпосту Селевкідів.

Початком нової доби в історії міста стала невдача союзника Сіде, селевкідського царя Антіоха ІІІ, в так званій Сирійській війні (192 до н.е. — 188 рр. до н. е.) проти Риму та його союзників. Зазнавши серйозних невдач у морських кампаніях 190 до н.е.-189 рр. до н. е. та нищівної поразки в битві при Магнезії, Антіох змушений був піти на значні територіальні поступки Риму. Після підписання так званого Апамейського мирного договору царство Селевкідів фактично втратило контроль над більшою частиною Малої Азії. Що стосується Памфілії, то вона була включена до складу союзницького Риму Пергамського Царства. Таким чином на початку ІІ ст. до н. е. Сіде потрапив в орбіту впливу Римської республіки. Треба зазначити, що Сіде отримав статус союзника Риму, історичні джерела зафіксували декілька делегацій громадян Сіде до Риму, а у ІІІ пунічній війні Сіде навіть надав Риму військову допомогу.

Попри численні війни еліністичний період для Сіде став періодом постійного зростання. Десь між 218 до н.е. та 188 рр. до н. е. були зведені нові міські мури, завдяки чому територія міста зросла приблизно 2,5-3 рази, що вказує і на значне зростання населення. В цей час було закладено основні громадські та культові споруди міста: обидві агори, театр, храм Діоніса, храми Афіни та Аполлона.

Римський та візантійський періоди

В 133 році до н. е. після смерті останнього правителя Пергамського царства Аттала III вся територія його держави ввійшла до складу Римської республіки. В цей час Сіде зіткнувся з новою проблемою — кілікійськими піратами, щоправда сідійці досить швидко навчилися отримувати зиск від небезпечного сусідства. Страбон в своїй «Географії» відзначав активну співпрацю Сіде з піратами: в місті розміщувалися морські корабельні піратів та великий невільничий ринок, на якому пірати продавали захоплених в полон бранців.

Римляни почали приділяти певну увагу піратській проблемі в Кілікії лише починаючи з 70-х років І ст. до н. е. В 78 році до н. е. Публій Сервілій проконсул Кілікії організував низку рейдів проти піратів, але досяг лише придушення осередків піратів в Лікії і Памфілії, основні бази піратів в Кілікії залишилися недосяжними для римлян. Остаточна ліквідація піратської проблеми пов'язана з іменем Гнея Помпея. Навесні 67 р. до н. е. Помпей на чолі 120-тисячної армії висадився в Кілікії. За декілька місяців йому вдалося захопити і зруйнувати всі фортеці і опорні пункти піратів, таким чином саму піратську проблему було подолано. Цікаво що сідійці не дивлячись на союзницькі стосунки з піратами поспішили вшанувати Помпея встановленням статуї.

Протягом I століття до н. е. — I століття проходив поступовий процес включення регіону до структури провінцій Римської республіки, а пізніше — Імперії. В 44 р. до н. е. Памфілію було включено до провінції Азія, потім в 36 р. до н. е. до складу союзного Риму царства Галатії, Після смерті останнього галатського царя Амінта в 25 р. до н. е. область була об'єднана з Лікаонією, зрештою в 43 імператор Клавдій утворив окрему провінцію Лікія-Памфілія. В складі цією провінції місто залишалося аж до реформ Діоклетіана та Костянтина.