Іва́н Єго́рович Старо́в ( — ) — російський архітектор, один із засновників т. зв. російського класицизму, академік (з 1769), професор Петербурзької академії мистецтв (з 1785).
Ранні роки Народився у Москві (за ін. дан. —у Петербурзі) в родині диякона. Початкову освіту отримав в школі для дітей духовного стану. У 1755—1756 роках навчався у гімназії при Московському університеті, де виявив художні здібності. Разом із найбільш обдарованими учнями переведений на навчання в Петербург. Ще на іспитах 1761 р. виборов перше місце серед архітектурного класу. У 1762 році закінчив Петербурзьку академію мистецтв і отримав право на закордонне відрядження для удосконалення майстерності. Закінчення навчання в Академії також надавало право на стан дворянства.
Стажування за кордоном 1762 року він відбув в Париж. Обдарованому Івану Старову пощастило на вчителів: у Петербурзькій Академії це були Кокорінов і Валлєн Деламот, в Парижі — Шарль де Вайї. Вдруге пощастило з терміном відрядження: Іван Старов стажувався не три, а шість років. П'ять років він стажувався в Парижі і один рік — в Італії.
Шарль де Вайї (1730—1798) мало встиг вибудувати через конкуренцію та скорочення будівництва у Франції. Але салон в палаццо Спінола в Генуї, замок-палац для ландграфа Гессе, павільйон наук і мистецтв для імператриці Катерини ІІ (проєкт) створили йому авторитет в Парижі і Західній Європі. Найкращими спорудами архітектора стануть замок-палац Монмусар (біля Діжона) та театр «Одеон» в Парижі. Вайї також створив план забудови нового французького порту Пор-Вандр. Містобудівні навички, отримані у Шарля де Вайї, Іван Старов використає при власному проєктуванні російських провінційних міст, серед яких Катеринослав, Псков, Нарва, Воронеж, Великий Устюг, Богородицьк тощо.
Іван Старов і Олександр Кокорінов
Ще за часів учнівства в Академії Старов познайомився з викладачем і талановитим архітектором Олександром Кокоріновим. Доля склалась так, що учень і викладач поріднилися, незважаючи на різницю у віці в вісімнадцять років. Дружини обох архітекторів, Пульхерія Демідова (Кокорінова) та Наталя Демідова (Старова) були рідними сестрами.
Після таємничого самогубства Олександра Кокорінова саме Іван Старов створив проєкт надгробку для померлого архітектораКючарианц Д. А. «Иван Старов», серия «Зодчие нашего города», Лениздат, 1982 .
Життя і творчість в Росії
У 1769—1772 викладав в AM, з 1679 — академік, з 1785 — професор. У 1772—1774 — головний архітектор «Комиссии о каменном строении Санкт-Петербурга и Москвы». 3 1774 працював над реконструкцією Олександро-Невської лаври у Петербурзі. З 1800 до кінця життя очолював будівельний контроль за побудовою Казанського собору. Створив Таврійський палац (1783—1789) у Петербурзі й палац у Пеллі (1785—1789; зруйновано за наказом імператора Павла) поблизу Петербурга.
Садиба Шкуріна (Бобринського)
В квітні 1762 року дружина імператора Петра III (з липня 1762 імператриця Катерина II) народила позашлюбну дитину від фаворита Григорія Орлова. Народженого сина приховали в родині Шкуріна, називаючи того вихованцем, і надали первісне прізвище Шкурін. Дитину оточили увагою і вивезли в тульські маєтки імператриці. Хлопчика виховували як звичного недоросля з багатої дворянської родини і приховали від свідків. А до повноліття дитини маєтками хлопця управителем призначили 17-річного князя С. С. Гагаріна.
Старов був носієм ідей французького класицизму і не зупинявся на використанні лише колон, портиків і трикутних фронтонів. Вони були лише невеликою частиною його архітектурного арсеналу, де були також залишки гнучких барокових форм. Модного майстра наблизила до себе імператриця Катерина ІІ. Десятилітньому синові за наказом імператриці вибудували палац в містечку Богородицьк. Замову імператриці і виконав архітектор Іван Старов в 1771–1773 рр.
Проєкт палацового комплексу він вирішив як невеликий, компактний ансамбль із палацика, овального курдонера та двох Г-подібних флігелів і стаєнь. Палац і флігелі були поєднані наскрізними залізними ґратками. Господський будинок головував в ансамблі, але мав дуже стриманий декор: руст першого поверху, просту лиштву вікон без сандриків. Ні зайвих колон, ні трикутних фронтонів — лише парковий фасад урізноманітнювала проста напівротонда з бельведером та довгі, майже барокові сходи в парк.
До створення пейзажного парку залучили Андрія БолотоваВергунов А. П. Горохов В. А. «Русские сады и парки», М. Наука, 1988, с. 114. Той старанно вивчив місцевість, ретельно малював нові павільйони і краєвиди, виправляв помилки і недоліки. І лише після цього будував павільйони і окремими ділянками планував-збільшував сам парк. Все цікаве на ділянці зберігали як Іван Старов, так і Андрій Болотов. Так, Старов зберіг барокову вежу-дзвіницю і приєднав її до невеликого ансамблю. Діяльність паркобудівника Болотова була не менш творча. Він зберіг давній гай неподалік садиби, де створив три майстерні діагональні просіки, котрі розкрили найкращі краєвиди місцини. Ділянки пейзажного парку обережно прикрасили то звивистими стежками чи вазою на постаменті, то сходинками, то острівцями на ставку. Так Болотов обіграв береги ставка після греблі місцевої річки Уперти. Паркобудівник був ще й художником-аматором і зафіксував створений ним парк в серії акварелей. Завдяки цьому давно здичавілий і захаращений парк постає перед дослідниками в його первісному вигляді. Андрій Болотов використав всі найкращі досягнення як європейського, так і російського паркобудівництва, і власного досвіду. Не дивно, що парк в Богородицьку визнали серед найкращих садибних.
В ансамбль включили і саме місто Богородицьк, розташоване навпроти палацу на протилежному березі. Нове регулярне розпланування теж створив Іван Старов — з центральною площею та п'ятьма радіанними, головними шляхами. Головував в ансамблі палац Шкуріна, вибудований на високому пагорбі над річкою.
На талановитого і модного архітектора, котрий виборов довіру самої імператриці, звернули увагу управитель садиби князь С. С. Гагарін та Григорій Потьомкін, фаворит імператриці. Згодом народиться тандем Потьомкін — Іван Старов, котрий відкриє широке поле діяльності для архітектора, і останній матиме низку важливих державних і приватних замов.
Палац Гагаріних, садиба Нікольське-Гагаріно
Архітектор Старов поставився до нового завдання цілком уважно. Він запроєктував цілий ансамбль різних за призначенням споруд, використавши верхівку пагорба над річкою Озерна та Тростенським озером на відстані 25 км від Москви. Схил пагорба перетворили на паркові тераси, де розпланували регулярну частину парку.
Архітектор, що пройшов виучку в Парижі, був прихильником раннього класицизму французького зразка, котрий щойно починав полонити модними зразками країни Західної Європи. Багатющий досвід французької архітектури Іван Старов і використав в проєкті однієї з перших садиб. Класицизм французького зразка культивував пластичність об'ємів і монотонні портики, трикутні фронтони були зовсім не обов'язковими елементами споруди, як то було у палких прибічників палладіанства, у тих же Джакомо Кваренгі чи Миколи Львова.
Садибний палац для С. С. Гагаріна дивував м'якою пластичністю раннього класицизму і повною відсутністю монотонних портиків і трикутних фронтонів. На почесний двір (курдонер) виходив прямокутний блок-куліса з западиною посередині, де розмістили головний вхід в палац. Прямокутний блок-куліса приховував менший об'єм споруди, де розмістили комплекс із трьох парадних залів овального типу — два бічні зали були розташовані перпендикулярно головній осі, а центральний — строго вздовж неї. Індивідуальною знахідкою архітектора стала відсутність другого поверху в центральній залі, відкрита в парк і в небо, тоді як бічні овальні мали другий поверх. Ця гра з об'ємами надзвичайно збагатила пластикою парковий фасад палацу, підсилений заокругленим виступом першого поверху, дах якого перетворили на балкон-терасу зі сходами в парк. Перший поверх споруди прикрашав руст, на який спирався парадний другий, стримано прикрашений неглибокими нішами і колонами на бічних вікнах. Вінчав споруду круглий бельведер зі шпилем, що стане важливою прикметою барських палаців взагалі.
Собор Св. Трійці Олександро-Невського монастиря
Олександро-Невський монастир був заснований за наказом Петра І 1710 року. Перший проєкт монастиря на засадах західноєвропейського бароко створив архітектор Доменіко Трезіні. Побудова монастиря розтяглася майже на 100 років, що внесло корективи в будівництво: бароковий характер зберегли лише найдавніші споруди. Сади біля монастиря перетворили на цвинтарні ділянки з похованнями вельмож і багатіїв. Найгірше сталося з собором. Вибудований малосвідомим архітектором-німцем Теодором Швертфегером собор пішов тріщинами і грозив завалитися. 1753 року його розібрали до фундаментів.
Проєкт нового собору для столичного монастиря доручили створити Івану Старову. Він зберіг у проєкті дві вежі західного фасаду і купол над середхрестям. Але зробив собор більш приземкуватим, величним і в стилістиці класицизму. З бароковими корпусами собор сполучався заокругленими галереями, від чого виграла передсоборна площа. Західний фасад прикрашали шестиколонний портик і трикутний фронтон з головним входом і два бічні менші входи. Будівництво собору тривало чотирнадцять років.
Собор мав риси західноєвропейської базиліки (і три нави), поєднаної з центрально-купольною схемою. Довжина собору дорівнювала 74 метрів. Старов декілька разів удосконалював проєкт іконостаса. Дивним чином цей коштовний іконостас зберігся в буремні роки безбожної п'ятирічки і погромів петербурзьких церков і соборів і не був проданий, як продали за кордон за часів СРСР іконостас Казанського собору. Інтер'єр собору був наче парадна зала палацу в стилі класицизму: золочений вівтар з різьбленими деталями, білий італійський мармур пілястр, стінописи, підлога з сибірського агата тощо. Двадцять скульптур святих для Троїцького собору створив Шубін Федот Іванович за новою технологією. На тонкий сітчастий каркас наносили гіпс з алебастром, поверхню котрого вирізали і шліфували. Порожнина скульптур зменшувала навантаження на мури храму. Реставровані скульптури Шубіна і зараз прикрашають собор. З 1797 року монастир визнають лаврою.
Собор довгий час не мав опалення, що сприяло псуванню інтер'єру, стінописів і скульптур. 1844 року тут встановили печі Амосова, а 1863 року їх удосконалили.
Задовго до закінчення собору кресленики Івана Старова ще 1778 року гравіював Н. Кірсанов. Проєкт отримав широку популярність, за його планом було побудовано декілька храмів, серед яких садибні церкви в Пехра-Яківлевському, в садибі Самуйлово тощо. (Серед сакральних споруд архітектора також Казанська церква в Богородицьку та церква в садибі імператриці Бобрики.)
Псевдоготика Івана Старова