Норвезька література — література, створена норвезькою мовою, або написана норвезькими авторами (на букмолі чи новонорвезькою мовою).
Історія норвезької літератури бере свій відлік з часів язичницької еддичної та скальдичної поезії (IX—X століття). Найдавніші скандинавські літературні пам'ятки «Молодша Едда» та «Старша Едда» однаково мають відношення до історії норвезької, ісландської і данської літератур .
Найважливішими пам'ятками дохристиянської норвезької літератури та писемності вважаються рунічні написи на камінні. Рунічні камені використовувалися в язичницьких богослужіннях. Відомо більше 1500 таких пам'яток в Норвегії, систематизованих і описаних норвезьким рунологом А. Лістелем . На багатьох з них написи наносилися за годинниковою стрілкою, як, наприклад, на камені, виявленому в 1870 році в Вестфоллі. Але й після запровадження Християнства традиція встановлення рунічних каменів тривала. Гранаволленський рунічний камінь, наприклад, був встановлений на згадку про невідомого сьогодні брата Ауфе. Напис закінчується словами молитви про його душу, поняття, що з'явилося після прийняття християнства. З приходом Християнства біля 1000 року Норвегія налагоджує контакт з іншими європейськими культурами.
У період з XIV до XIX століття в літературі Норвегії намітився так званий темний період. Народжені в Норвегії письменники (наприклад, Людвіга Гольберга) внесли свій внесок у літературу Данії та інших суміжних країн. З проявом націоналізму та боротьби за незалежність на початку XIX століття в норвезькій літературі позначився новий період. Драматург Генрік Верґеланн був найбільш значущою фігурою цього етапу, а твори Генріка Ібсена дозволили літературі Норвегії зайняти гідне місце в Західноєвропейської літературі. В XX століття серед найвидатніших представників літератури Норвегії три нобелівських лауреати Кнут Гамсун, Б'єрнстьєрне Б'єрнсон та Сігрід Унсет.
Найдавніша література Від найдавнішої Норвезької літератури залишилося мало пам'яток, проте судити про спадщину можна, наприклад, за давньоісландських літературних пам'яток, створеним переселенцями з Норвегії та принесеним в Ісландію. Коріння їх йдуть у пісні міфологічного і героїчного змісту, а також у саги. У цей період давньоісландська і норвезька літератури розвивалися в тісній взаємодії. Так, найвідоміші ісландські скальди й історіографи тривалий час жили в Норвегії (Сноррі Стурлусон). Серед зачинателів скальдичної поезії були такі норвежці, як Браґі Боддасон (IX століття), та ін. До наших днів дійшли віси Боддасона — найдавніші скальдичні вірші — що є хвалебними піснями на честь норвезьких конунгів. Бодассон був відомий своїм розумом і мудрістю. Вважається, що Ас на ім'я Брагі з ісландської міфології, і є міфологізованим скальдом Бодассоном.
Традиція складання скальдичних творів тривала у норвежців і в пізніший час. Серед найвідоміших творів: «Пісня про Гаральд», написана придворним поетом короля Гаральда I Торбйорном Горнклове (Torbjørn Hornkløve), а також «Пісня про Гокона» (відома, як «Слова Гокона») Ейвінд Фінсона. Фінсон носив прізвиськопогубітель скальдів і вважався останнім норвезьким скальдом. Він жив при дворі короля Гокона Доброго, і найвідоміший його твір присвячений «зустрічі Гокона з богами в Вальгаллі ».
Серед суто норвезьких творів до нащадків дійшла створена в XIII століття поема «Сонне бачення», яка описувала потойбічний світ, а також «Королівське зерцало», своєрідний дидактичний діалог. Ці твори вже базуються на християнській вірі, що поширювалася на території Норвегії. Виникають нові літературні твори: уложення законів, а також релігійна та історична література норвезькою мовою. Проте цей період розвитку норвезької літератури незабаром змінився повним занепадом, оскільки після Кальмарскої унії (1397—1523) Норвегія фактично стала данською колонією, а літературною мовою стає данська мова.
Норвезька література в епоху Середньовіччя Серед літературних пам'яток раннього Середньовіччя в Норвегії окреме місце посідають записи законів. Початком XIV століття датується «Промова проти духовенства Норвегії» (). У XIV — XVI століття певні зрушення намітилися у розвитку норвезького фольклору: з'явився і завоював величезну народну популярність новий жанр — балада (folkevise) . З усіх скандинавських країн у Норвегії найпізніше почалося збирання балад, зокрема, перше видання балад датується серединою XIX століття (збірка М. Б. Ланста, 1853), а також пізніші збірки К. Лістеля і М. My, У. Бьо і С. Сульхейма) . Особливо великого поширення набули так звані героїчні балади (), тобто поетичні розповіді про героїв старовинних еддичних пісень («Роланд і король Магнус»). Деякі твори цього часу відрізняються однією особливістю: розв'язкою в дусі християнської ідеології. Наприклад, балада «Улав і Карі» розповідає історію чоловіка, що б'є свою дружину до напівсмерті, з тієї лише причини, що його мати обмовила її, назвавши чаклункою. Загибла дружина потрапляє на Небо і просить Діву Марію пробачити чоловіка. Пізніше подібна християнсько- католицька мораль в літературі буде витіснена лютерансько-християнської . Крім героїчних балад, широке розповсюдження здобули балади про історичні події та балади-казки про надприродних істот («Маргіт Хьюске»). Окремої згадки варті лицарські балади, найзнаменитіша з яких — «Бендик і Оролілья» . Зміст балади частково переказує датське сказання про «Хагбарда і Сігне», але є в ній і натяки на «Баладу про Тристрама і Ісот», відомішу згодом як «Трістан та Ізольда».
Новий етап розвитку норвезької літератури почався в 1567 році, коли з'явилася патріотична історико-географічна книга Абсалона Педерсена Беєра (1529—1574) «Про норвезьку державу» () , яка буде видана в 1781. Педерсен також написав історію Бергена — «Книга Бергенського капітулу», в якій описав місто і події часів 1552—1572 років. Берген стає культурним центром Норвегії, саме в ньому оживає літературне життя. Перші друкарні виникають в Норвегії лише в XVII століття.
Норвезька література Нового часу
Однією з найбільш значущих постатей норвезької літератури Нового часу був поет Петтер Дасс (1647—1707). Його поема «Сурма Нурланна» (, 1678) барвисто, а іноді і з гумором, описує норвезьку природу й життя селян, їхній побут і обряди. Дасс був капеланом, а також домашнім наставником і парафіяльним пастором, всі ці заняття дозволили поетові детально вивчити життя народу. Деякі частини його поеми, а також інші вірші згодом стали народними норвезькими піснями.
Окреме місце в літературі цього періоду займає Доротея Енгельбретсдаттер, перша відома з історії норвезька письменниця і поетеса. Її поезія була переважно релігійного змісту . Доротея рано овдовіла і залишилась з дев'ятьма дітьми, семеро з яких померли, а двоє пропали безвісти. Її поетичні твори, зокрема поема Afften Psalme пронизані болем і горем, які вона зазнала. У найважчий період її життя виходить поема «Жертовні сльози» або «Пісенні жертвопринесення душі» (Tåreoffer), опублікована в 1685 році. Це була велика поема релігійного змісту в чотирьох частинах. Вона перевидавалася більше 25 разів. Унікальність Доротеї в норвезькій літературі полягає ще й у тому, що вона була першою з жінок-літератором Норвегії, яка жила за рахунок власної літературної діяльності, іншими словами, Енгельбретсдаттер була першою професійною письменницею.
Разом з пожвавленням в економіці, значний підйом очікував і норвезьку літературу XVIII століття. У народі посилювалися національно-патріотичні настрої. В 1772 році в Копенгагені було засноване «Норвезьке товариство» (), завданням якого було відродження національної норвезької літератури. Засновником Норвезького товариства був норвезький письменник і поет Уве Меєр (Ove Gjerløw Meyer) (1742—1790). Меєра хвилювали багато аспектів літературного життя країни, але найбільше його турбувала відсутність в Норвегії власного університету. Великих літературних успіхів сам Меєр не досяг, але в історію норвезької літератури вписав своє ім'я саме як засновник Норвезького товариства . Перше засідання Товариства відбулося 30 квітня 1772 року в кафе мадам Юель. На зустрічі допускалися лише чоловіки. Винятком була служниця Карен Бах (). Зустрічі товариства проходили в галасливій творчій обстановці: декламувалися вірші, виконувалися пісні, велися суперечки. Орієнтиром творчості для членів Норвезького товариства був норвезько-данський письменник Людвіг Гольберг . Серед його членів були Йоган Герман Вессель, Юган Брун, Нільс Треш та інші. Товариство проіснувало аж до 1813 року, коли був заснований перший Норвезький університет. Однак через кілька років, в 1818, літературний клуб з однойменною назвою відкрився знову.
Однією з найбільш значущих постатей норвезької літератури доромантичного періоду вважається Йоган Вассель, який створив цілий ряд сатиричних поем і послань. Він був яскравим майстром популярного тоді жанру комічної оповіді у віршах. Такі оповіді найчастіше створювалися експромтом. Вессель видавав сатиричний журнал «Ваш слуга, нероби!» Журнал здобув неабияку популярність серед норвежців, які жили в Копенгагені.
На час функціонування норвезького товариства відноситься і творчість Ю. Н. Бруна (1745—1816), який став автором першої норвезької трагедії на історичну тему — «Ейнар Тамбешельвер» (, 1772). Драма викликала значний відгук у норвезькому суспільстві й сприяла підняттю національного духу. Серед його інших досягнень в літературі вважається написання тексту до однієї з найпопулярніших національних пісень норвежців, "Для Норвегії, країни воїнів …" (), яку також називали "Норвезька Марсельєза". Нурдаль Ґріґ, інший норвезький письменник, є нащадком Юхана Бруна.
Християн Туллін (1728—1765) представляв романтичні традиції в норвезькій поезії XVIII століття. Збірка його творів у трьох томах «Samtlige Skrifter» вийшла в 1773 році . Він володів незвичайним даром імпровізації, а вірші його відрізнялися надзвичайною музичністю. Найзначнішим твором Тулліна вважається поема «Травневий день» (1758), написана в традиціях класицизму . У 1760 році вийшла його книга «Виникнення мореплавства і його наслідки», в якій Туллін розмірковував на тему розвитку цивілізації як наслідку мореплавства, його вплив на суспільство: поява розкоші, жадібності та як результат — дегенерація особистості. Схожим за стилем був його твір 1763 року «Неперевершеність творіння з погляду порядку і взаємозв'язку творчих сил всесвіту», в якій поет розмірковував про сенс і красу всесвіту. Тут ним була піднята тема Бога-творця, він шукав відповідь на одвічне питання: яке місце людини у всесвіті . Ця тема була підхоплена пізніше Генриком Вергеланном у книзі «Творіння, Людина, Месія». Туллін жив і помер в Копенгагені й, незважаючи на значний внесок у норвезьку поезію, він також вважався видатним данським поетом .
Відродженню національної літератури дали поштовх дві події. По-перше, заснування в 1811 році Університету Христианії пізніше перейменованого в Університет Осло. По-друге після багаторічної Унії з Данією (1380—1814), в 1814 році Норвегія підписала свою першу конституцію в Ейдсволлі. Варто нагадати, що за час унії, письмова норвезька мова була замінена данською. Спільність культур зберігалася ще протягом ряду років, зокрема й під час унії Норвегії з Швецією (1814—1905). До початку XX століття велика частина літературних творів норвезьких письменників була написана мовою, що практично не відрізняються від данського / дгуги прожектi:
.