Вернер Едуард Фріц фон Бльомберг (; 2 вересня 1878, Штаргард — 14 березня 1946, Нюрнберг) — німецький воєначальник часів Третього Рейху, генерал-фельдмаршал (1936) Вермахту. Кавалер Pour le Mérite (1918). У 1933—1938 роках міністр імперської оборони (з 1935 — імперського військового міністерства) Німеччини.

Біографія Вернер Едуард Фріц фон Бльомберг народився 2 вересня 1878 в Штаргарде, Померанія, нині Старгард-Щецінський, Польща в родині прусського офіцера — підполковника. 1897 року закінчив військове училище й отримав призначення на офіцерську посаду до 73-го піхотного (фузілерського) полку. Оскільки просування по службі в кайзерівській армії мирного часу було дуже повільним, то черговий чин обер-лейтенанта Бльомберг отримав лише через 10 років. У тому ж році закінчив Прусську військову академію (1907).

У квітні 1904 одружився з Шарлоттою Хеллміш ().

У 1908 році отримав призначення в Генеральний штаб, де прослужив до 1912 року, гауптман (1911). Потім проходив службу у штабі фортеці Мец. З січня 1914 року командир роти 103-го піхотного полку, що входив до складу гарнізону фортеці Мец.

Перша світова війна Учасник Першої світової війни на Західному фронті. З початком війни призначений начальником оперативного відділу штабу 19-ї резервної дивізії, потім обіймав таку ж посаду при 18-му резервному армійському корпусі (липень 1916 — лютий 1917). З лютого 1917 року — начальник оперативного відділу штабу 7-ї армії. З березня 1916 — майор. За відмінну старанність в плануванні бойових операцій відмічений низкою нагород: Залізними хрестами обох ступенів, Лицарським хрестом дому Гогенцоллерна (жовтень 1916), а також ще 12 орденами. Отримав знак за поранення. Був нагороджений такою рідкою відзнакою, як вищий військовий орден «За заслуги» (Pour le Mérite) (червень 1918).

Інтербеллум

Служба в Рейхсвері Після закінчення війни та демобілізації старої армії Бльомберг, як відмінний генштабіст, був залишений служити в рейхсвері. 1920 року підвищений до рангу оберст-лейтенанта та призначений начальником штабу піхотної бригади. Наступного року висунутий на посаду начальника штабу 5-ї піхотної дивізії. Одночасно він був і начальником штабу 5-го військового округу (Штутгарт), оскільки за часів Веймарської республіки кожен військовий округ складався всього з однієї піхотної дивізії, тому посади в рейхсвері поєднувалися. Надалі Бльомберг займав низку керівних посад в управлінні рейхсверу: з 1924 року начальник відділу бойової підготовки міністерства Рейхсверу, полковник (1925). Користувався особливим заступництвом головнокомандувача рейхсвером генерала В. Гайе, що сприяло Бльомбергу швидкому просуванню по службових сходах. 1927 року призначений начальником Військового управління (фактично це був таємний Генеральний штаб, мати який Німеччині було заборонено за умовами Версальського договору 1919 року).

Був одним з основних ініціаторів створення на території СРСР таємних навчальних центрів рейхсверу, на яких здійснювалася підготовка військових кадрів (танкісти, льотчики, офіцери Генштабу і інші фахівці) в обхід умов Версальського договору. Наприкінці 1920-х років неодноразово особисто відвідував Радянський Союз. Військова кар'єра 13 березня 1897 — лейтенант 18 травня 1907 — обер-лейтенант 20 березня 1911 — гауптман 22 березня 1916 — майор 20 грудня 1920 — оберст-лейтенант 1 квітня 1925 — оберст 1 квітня 1928 — генерал-майор 1 жовтня 1929 — генерал-лейтенант 30 січня 1933 — генерал від інфантерії 31 серпня 1933 — генерал-полковник 20 квітня 1936 — генерал-фельдмаршал Але в 1929 році в Бльомберга виник конфлікт з генералом К. фон Шлейхером (начальник одного з провідних відділів Військового міністерства), в результаті якого він втратив свій пост і ледве уникнув звільнення з армії. Причиною конфлікту послужив один службовий промах, допущений Бльомбергом. Шлейхер, що відверто заздрив швидкому просуванню по службі Бльомберга і претендував на його місце скористався цим, щоб надати цьому факту широкий розголос, роздути скандал й звалити свого конкурента. Завдяки підтримці Гайе Бльомбергу все ж вдалося залишитися в армії. Спочатку він був відправлений до службового відрядження до США, а потім, коли пристрасті дещо вщухли, був призначений командувачем військами 1-го військового округу (Кенігсберг, Східна Пруссія). Цей відрізаний від Німеччини округ вважався у той час глушиною і призначення туди Бльомберга, що проштрафився, не викликало особливих заперечень. Одночасно з жовтня 1929 по січень 1933 року командир 1-ї дивізії.

Влітку 1930 років Бльомберг познайомився з лідером нацистського руху А. Гітлером, прибулим до Східної Пруссії по передвиборних справах. Під впливом свого розумного і енергійного начальника штабу полковника В. фон Райхенау, затятого прибічника нацистів, Бльомберг погодився з пропозицією Гітлера про використання СА (штурмові загони нацистської партії) як допоміжної військової сили на території 1-го військового округу.

Бльомберг, що не відрізнявся твердим характером, швидко підпав під вплив Райхенау і перейнявся симпатіями до нацистів, що обіцяли в разі приходу до влади відродити військову потужність Німеччини. Для прусських мілітаристів, до яких належав і Бльомберг, реалізація таких задумів була заповітною мрією. На цій основі стався збіг інтересів прусської вояччини і нацистів. На початку 1932 року у зв'язку з хворобою (важка травма голови, отримана в результаті падіння з коня, посилена сильним нервовим розладом, викликаним смертю дружини) Бльомберг був звільнений від командування округом.

Співпраця з нацистами Через декілька місяців він отримав нове призначення — керівник німецької військової делегації на переговорах з роззброєння у Женеві. Ця посада відкрила йому прямий доступ до президента Німеччини П. фон Гінденбурга, в якого він незабаром здобув велику довіру. Напередодні приходу Гітлера до влади (30 січня 1933 року) при активній підтримці колишнього канцлера (червень — грудень 1932 року) Ф. фон Папена і сина президента полковника О. фон Гінденбурга Бльомберг отримав пост військового міністра.

Президент Гінденбург і його оточення вручили Бльомбергу цей пост з метою усунути від керівництва армією канцлера генерала К. фон Шлейхера і його оточення, оскільки обстановка в країні на той час була украй нестійкою і чревата будь-якими несподіванками. Тому президентові на чолі армії потрібна була своя людина. Одночасно з призначенням на пост міністра Бльомберг був підвищений у генерали від інфантерії, а 30 серпня 1933 року — в генерал-полковники. Очоливши військове відомство, Бльомберг насамперед замінив на всіх керівних постах ставлеників Шлейхера своїми людьми (В.Райхенау, Л. Бек та інші).

За інформацією львівської газети «Діло» (за 14 лютого 1933-го р., ч. 35 (13274)) Бльомберг «деякий час тому був на маневрах Чарвоної Армії під Києвом, де його сердечно вітав Ворошилов.»

Як військовий міністр, він активно підтримав програму Гітлера по ревізії умов Версальського світу і відродженню воєнного потенціалу Німеччини. При цьому він зробив все, щоб поставити армію на службу новому режиму. Вже 15 травня 1933 року ним був виданий наказ, що зобов'язав військовослужбовців віддавати честь (у відповідь на їхні вітання) членам воєнізованих нацистських формувань, а 19 вересня 1933 — і нацистським функціонерам, одягненим в партійну уніформу.

25 лютого 1934 року Бльомберг ввів в армії носіння нацистської емблеми (імперський орел, що тримає в лапах свастику). 28 лютого 1934 року наказав звільнити з армії всіх євреїв і надалі на військову службу їх не приймати.

У 1933 році в Бльомберга виник конфлікт з СА, коли глава штурмовиків Е. Рем зажадав від військового міністра створення під його, Рема, командуванням так званої «народної армії». Очолюваний Бльомбергом німецький генералітет рішуче виступив проти цього. Глава уряду Гітлер зайняв вичікувальну позицію. 11 квітня 1934 на борту крейсера «Німеччина» відбулася зустріч Гітлера з командуванням Збройних сил, на якій була досягнута угода: збройні сили виступають на підтримку кандидатури Гітлера на пост президента Німеччини в разі смерті старого і хворого Гінденбурга, а Гітлер гарантує збройним силам особливі права, не втручатися в їхні внутрішні справи і покладе край спробам СА створити паралельну збройним силам військову організацію. Проте Гітлер зволікав з виконанням своїх зобов'язань відносно СА, дії яких ставали все зухвалішими. Тоді керівництво армії на чолі з Бльомбергом, заручившись підтримкою президента, під загрозою військового перевороту і відчуження нацистського уряду від влади змусило його виконати свою обіцянку.

30 червня 1934 року під особистим керівництвом Гітлера сталася розправа над штурмовиками («Ніч довгих ножів»), в результаті якої вся верхівка СА на чолі з Ремом була знищена. Серед убитих виявилися і 2 генерали — К. фон Шлейхер і його найближчий соратник Ф. фон Бредов. Бльомберг від імені збройних сил публічно схвалив дії Гітлера. Поклопотався він також і про те, щоб з аналогічним вітанням виступив президент Гінденбург, що вже лежав на смертному ложі.

2 серпня 1934 Гінденбург помер. Через 3 дні Бльомберг підписав угоду, узгоджену з Гітлером ще 11 квітня, відповідно до якої останній поєднував пости канцлера і президента, а Бльомберг ставав його помічником з військових питань. Після цього Бльомберг відразу ж організував принесення армією присяги на вірність особисто Гітлеру як «фюрерові німецького народу».

Реорганізація німецької армії Бльомберг, вплив якого після подій 1934 роки різко зріс, без зволікань розпочав реорганізовувати німецьку армію. Рейхсвер був перетворений на збройні сили Німеччини (Вермахт), що складаються з 3 видів, — сухопутна армія, ВПС і ВМФ. 16 березня 1935 року в Німеччині вводиться загальна військова повинність. У травні 1935 року Бльомберг призначається головнокомандувачем Вермахту. Військове управління (Truppenamt) перейменовується на Генеральний штаб.

18 жовтня 1935 була урочисто відкрита Військова академія, скасована в 1920 році за умовами Версальського договору. Ще в жовтні 1934 року Гітлер наказав Бльомбергу збільшити чисельність рейхсверу з 100 тис. чоловіків (ця межа була встановлена Версальським договором) до 300 тис. чоловіків. Відповідно, кількість дивізій в його складі зросла з 10 (7 піхотних і 3 кавалерійських) до 21, а до весни 1936 років — до 36 дивізій. Число військових округів зросло з 7 до 10, а в 1937 році — до 13, кожен у складі армійського корпусу (командир корпусу одночасно був і командувачем військовим округом). Крім того, були сформовані 3 корпуси, що не мали територіального підпорядкування (14-й, 15-й і 16-й ак), до складу яких входили всі легкі, моторизовані і танкові дивізії. Замість двох армійських груп (штаби в Берліні і Касселе) були створені 3-тя (Дрезден), а потім й 4-та (Лейпціг) армійські групи. До складу останньої увійшли всі мобільні війська вермахту (14-й, 15-й и 16-й корпуси).

Бльомберг правильно передбачав характер майбутньої війни. Предметом його особливої опіки було створення танкових військ, яке почалося з осені 1935 років. Велику увагу він також приділяв підготовці командних кадрів, надавав всіляке сприяння створенню ВПС (Люфтваффе). Розгортання чисельних збройних сил сприяло швидкому просуванню кадрових офіцерів по службі, яке в рейхсвері було дуже повільним. Тому офіцерський корпус, раніше не особливо відмічений в своїй основній масі в симпатіях до нацизму, тепер став гарячим прибічником нового режиму. Але паралельно з цими схвалюваними армією заходами, Бльомберг на угоду нацистам наполегливо проводив інші, що викликали в його більшості підлеглих подив, а то й засудження. Так, в 1935 році він видав наказ, що зобов'язав начальників і командирів вжити всіх заходів, щоб виявляти і ставити на облік в гестапо політично неблагонадійних військовослужбовців. У тому ж році вийшов його секретний наказ, що зобов'язав офіцерів прийняти нацистський світогляд. Тепер на підвищення в чині могли розраховувати лише ті, хто відкрито схвалював і активно підтримував націонал-соціалізм.