Піднебесна (кит.天下 tiān-xià — тянь ся, «під Небом») — термін китаєцентричної філософії, під яким розуміється весь світ, тобто все, що є «під Небом». У широкому сенсі цього слова розуміється безмежний (світ), а у вузькому сенсі — певний географічний обмежений простір (держава імператора). Термін застосовувався для позначення певної системи цінностей і порядку, об'єктами яких є територія, народ чи держава. Відповідно, поняття «Світ» об'єктивно існує поза «світоглядом», а поняття «Піднебесна» суб'єктивно реалізується саме через «світогляд» як систему цінностей і порядку.
Визначення і особливості Поняття «Піднебесна» виникло у Китаї, але згодом поширилось на території, які зазнали впливу китайської політичної думки.
Китай В Китаї «Піднебесна» є простором, в якому панує універсальна система китайських цінностей і порядку, котру очолює голова китайської правлячої династії — імператор. Центром «Піднебесної» є «Серединна держава», або, точніше, «Центральна країна» (中国) — цивілізований Китай. Довкола цього центру розташовані країни «чотирьох сторін світу» (四方, див. :zh:方国) — варварів Сходу(夷), Півночі (狄), Півдня (蛮) та Заходу (戎). Завданням імператора є зберігання миру у «Піднебесній» шляхом поширення китайської системи цінностей у середовище «варварів». Остаточна мета — тотальна «китаїзація» і розширення кордонів «Центральної країни» до меж існуючого світу. Ця мета розглядається як благо, бо надає «варварським» народам і державам доступ до досягнень китайської цивілізації.
Японія В Японію поняття «Піднебесна» проникло у VI столітті в епоху курганів. Задля встановлення дипломатичних і торговельних відносин з Китаєм необхідно було визнавати свою підлеглість від останнього, тобто бути складовою китаєцентричної «Піднебесної», і японські правителі добровільно стали данниками китайських імператорів. Однак з VII століття японці створили власну концепцію «Піднебесної», подібну до китайського варіанту.
Згідно з цією концепцією центром «Піднебесної» є держава Ямато, пізніше прейменована на «Японію(Ніхон/Ніппон)», на чолі з «небесним монархом» тенно (天皇 — сучасний переклад цього слова — «імператор»). Підкорені, але не асимільовані землі Східної Японії (район сучасного Токіо) складають простір «зовнішніх васалів». Райони Північно-Східного Хонсю та Півдня Кюсю, а також країни поза Японським архіпелагом (за винятком Китаю) є «дикими землями варварів» і потенційними «країнами-данниками».
Створення японської концепції «Піднебесної» і проголошення японського монарха «небесним» викликало обурення китайського «Сина Неба» у 607 році. Це призвело до поступової стереотипізації Японії як країни-ізгоя Східно-азійського китаєцентричного ареалу.
З 9 століття контакти з континентом скоротилися і вплив Китаю на Японські острови зменшився. Поняття «Піднебесна» в Японії майже вийшло з ужитку. Однак у XII столітті воно знову з'явилося у лексиці завдяки розвитку самурайської політичної думки. Нова концепція розглядала сукупність усіх японських земель, які були залежних від сьоґунів, як «Піднебесну».
У середньовіччі японську столицю Кіото також називали Піднебесною. Подібне вживання цього слова було пов'язане з імператором, центром японської Піднебесної, резиденція якого знаходилася у цьому місті.
Корея Історичні держави Корейського півострова практично не виробили власної концепції «Піднебесної» на зразок японців. Корейці прагнули бути «цивілізованною країною» і тому тривалий час, аж до кінця 19 століття, були складовою китаєцентричного «світового порядку». Певні спроби створити незалежні «Піднебесні» мали місце в трьох королівствах — Когурьо, Пекче і Сілла (4-7 століття). Проте вони зазнали краху із поширенням в Кореї конфуціанства, а саме чжусіанства, яке критикувало «варварські», тобто не-китайські, проекти «Піднебесної». Чжусіанство запропонувало концепцію «малої серединної держави» (小中華), яка дозволила корейським правителям визнавати свою залежність від Китаю, але, водночас, вважати себе другим «центром цивілізації». Із завоюванням Китаю маньчжурами у 17 столітті корейські інтелектуали висунули тезу, що саме Корея є спадкоємцем китайської системи цінностей, а відповідно «культурним центром» Східно-Азійського регіону.
В'єтнам Поняття оригінальної «Піднебесної» у В'єтнамі з'явилося у 13 столітті за правління династії Нха Тран (陳朝, 1225—1400) і було пов'язане з намаганнями уряду протиставити власну політичну ідеологію китаєцентричній. Центром в'єтнамської «Піднебесної» було королівство Тран, а також землі району Куньнан на півдні Китаю, які розглядалися як тимчасово втрачені території. Китайці визначалися як агресивні «варвари», а племена Індокитаю, які сплачували данину в'єтнамській династії, як «зовнішні васали» і «данники».
Кочові народи Концепція «Піднебесної» у кочовиків пов'язана із традиційним віруванням у «тенгрі», яке є аналогом китайського Неба «тянь». Згідно з релігійними уявленнями кочових народів Північної і Середньої Азії, тенгрі є верховним божеством і творцем усього наявного. Для керування людьми воно посилає на землю героїв — «синів тенгрі» (відповідник китайського «сина Неба»). «Сини тенгрі», до яких відносять гунського Чань Ю та монгольського Чингісхана, та їх підконтрольні землі є центральними елементами «Піднебесної» кочових народів.
Завоювання монголами Китаю у 13 столітті спричинило симбіоз китаєцентричних уявлень про світовий порядок з кочовими віруваннями про тенгрі. Особливістю цього симбіозу була ліквідація поняття «варвари». Центром «Піднебесної» визначався Великий хан, він же імператор Китаю.
З роздробленням Імперії Монголів трансформовані уявлення про «Піднебесну» успадкували династія Юань та ряд монгольських орд.
Джерела та література
溝口雄三ら編『中国思想文化事典』東京大学出版会、2001年 倉本一宏著「大和王権の成立と展開」（『新体系日本史1 国家史』山川出版社、2006、所収） 林屋辰三郎著『日本の歴史12 天下一統』中央公論社、1966年 玉懸博之著『日本中世思想史研究』ぺりかん社、1998年 水林彪ら編『新 体系日本史2 法社会史』山川出版社、2001年 藤原利一郎著「ヴェトナム諸王朝の変遷」（『岩波講座世界歴史12 中世6』岩波書店、1971年、所収） 山内弘一著『世界史リブレット67 朝鮮から見た華夷思想』山川出版社、2003年 杉山正明著『モンゴル帝国と大元ウルス』京都大学出版会、2004年 濱下武志著『朝貢システムと近代アジア』岩波書店、1997年