Берéзина — село, розташоване у Стрийському районі Львівської області, на лівому березі річки Дністер, а також на річці Колодниці.

Назва

За легендою, у часи монголо-татарської навали у 1240-х роках в цій місцині знайшла прихисток громада втікачів-горян. На березі Дністра, де вони замешкали, ріс березовий гай. Саме від нього пішло і найменування села. Легенда знайшла втілення у гербі села, на ньому зображений березовий гай на березі річки. Хоча, ще значно раніше, у IX-X ст. зовсім неподалік, за 10 км від сучасної території Березини знаходилась столиця давнослов'янського племені білих хорватів — Стільське городище. А на річці Колодниці, яка в Березині впадає у Дністер, була система споруд, зведена давніми будівничими, завдяки яким здійснювався рух річкових суден вниз по течії річки до Дністра та у зворотному напрямку. Тож, цілком можливо, що перші поселення на території села могли виникнути ще в ті часи.

Географія

Село Березина знаходиться у північній частині Стрийського району Львівської області на лівому березі річки Дністер.

Вигідне географічне розташування сприяє розвитку села. Через Березину проходить міжобласна траса Львів –Івано-Франківськ, що має державне значення. Крім цього, через село проходить транспортне сполучення на міста Новий Розділ, Жидачів, Ходорів, Дрогобич, Стрий, Миколаїв. Відстань від Березини до районного центру 11 км, до найближчого міста (Новий Розділ) — 5 км, до залізничної станції Миколаїв-Дністровський — 9 км, до обласного центру 48 км. Протяжність села із заходу на схід — більш як 12 км, з півдня на північ — близько 3 км. Географічні координати 49° пн. ш. 24° сх. д. Середня висота над рівнем моря 295 м.

На півночі село межує з смт Розділ, на заході з с. Крупсько, на півдні через Дністер з с. Київець, та с. Дем'янка Наддністрянська і с. Заріччя Жидачівського району, на сході — з селами Берездівці і Підгірці та з містом Новий Розділ.

Через Березину протікає річка Дністер, та її ліва притока річка Колодниця. Під час повеней сінокоси, пасовища і поля в урочищах «Вигін», «Зруб», «Переддем'янка», «Паша», «Прибочищі» затоплюються водами Дністра та Колодниці. Інколи підтоплюються і житлові будинки в районі «старого села» і вздовж Колодниці.

Клімат села помірно-континентальний з високою вологістю, та частими туманами.

Рельєф села рівнинний за винятком штучних горів, що виникли внаслідок добування сірки відкритим способом. Разом з відпрацьованими кар'єрами ці гори, так звані в селі «дамби», займають більше 600 гектарів. «Дамби» окультурені під сінокоси і пасовища. На схилах кар'єрів, званих в селі «гори», наприкінці 70-х на початку 80-х років минулого століття кафедрою лісівництва Львівського сільськогосподарського інституту висаджено ліс, який зараз сильно знищено.

Значна частина виробничих потужностей Роздільського гірничо-збагачувального комбінату та суміжних до нього підприємств також розташована на березинських землях. До них проведена залізнична колія, що проходить по мосту через Дністер в районі «Переддем'янки». Але на більшості з цих підприємств зараз не ведеться господарської діяльності, а землі забруднені відходами сірчаного виробництва. Також в Березині є комбікормовий завод, пекарня, ферма. 

Умовно Березину можна розділити на кілька мікрорайонів. «Старе село» — це вулиці: Шевченка, Зацерковна, Шептицького, Садова, Дністровська, Незалежності, Пастівник, частина Січових Стрільців та Коцюбинського. Інший район: центральна частина села — це вулиці: Січових Стрільців(від цвинтаря до кільця), Шкільна, Залізняка, частина Коцюбинського. Третій мікрорайон на «Піскові» це вулиці, Нова, Гонти і Мазепи, які в даний час забудовуються. Четвертий — це толока, а саме вулиці: Грушевського, Спортивна, Франка, Івасюка, Січових Стрільців (від кільця до Роздолу) та Задвірна. Головною і найдовшою вулицею Березини є вул. Січових Стрільців. Починається вона від моста і простягається понад 2 км до межі селища Розділ .

Історія

Від заснування до Хмельниччини

Вперше у документах Березину згадано 7 серпня 1439 року, тоді про село йшлося у грамоті Львівського земського суду. А за тридцять років, у 1469-му, Березина потрапила у перепис королівських маєтків Руського воєводства. Це село, як і сусіднє Крупсько згодом входило до земель шляхтича Миколи Чернейовського. У податковому реєстрі 1515 року в селі документується піп (отже, уже тоді була церква), млин, а село було спалене волохами і татарамиZródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. s. 167 — Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. — 252 s. .

У 1590 власником села став його родич Іван Чернейовський. Після занепаду цієї династії, Березина перейшла до Жевуських, а тоді належала роду Лянцкоронських.

У 1648 році в ході національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького неподалік від Березини перебували частини козацьких військ. Разом з ними і деякі селяни брали участь в облозі Роздільського замку.

Під австрійською владою

Одразу після входження Східної Галичини до Австрійської імперії, наприкінці XVIII сторіччя у Березині було 50 дворів та, будована із ялинового дерева, греко-католицька церква Покрови Пресвятої Богородиці.

На честь скасування кріпацтва 1848 року у селі встановлено великий хрест, який стоїть до сьогодні. А ще напередодні цієї події у 1844 році в Березині відкрито «філійну» (допоміжну) школу, де навчали польською мовою. У 1875 році набула статусу повноцінної «статової». А у 1897 році навчання у школі почали вести і українською мовою.

Виглядає, що березинці жили у згоді зі своїми панами, бо навіть після скасування кріпацтва у 1864 році в Березині постав пам'ятний знак-подяка сільському панові Казимиру Жевуському. На ньому написано таке:

Наприкінці століття, у 1880 році, австрійська влада провела перепис і за його даними у Березині на той час проживало 803 українці, 172 поляки і 92 євреї.

Від початку до середини XX сторіччя

Почалось століття для Березини з заснування читальні «Просвіти» у першому ж 1900-му році. До не одразу ввійшли 66 осіб, а очолив читальню місцевий греко-католицький парох села А. Юркевич. Поширення освіти й збільшення народжуваності у селі сприяли тому, що вже через 6 років до читальні ходило 115 постійних відвідувачів. За переписом того 1906 року в Березині мешкало 1204 українці, 201 поляк та 25 євреїв.

Під час Першої світової війни 30 жителів Березини пішли на війну у складі австрійського війська. Десятеро з них ввійшли до січових стрільців, а опісля проголошення ЗУНР бійці ввійшли до складу Української галицької армії.

У 1918 році в околицях сусіднього з Березиною села Київець відбулось зіткнення усусусів з російськими військами. Коли бій завершився, полеглих поховали на цвинтарі у Березині в трьох окремих могилах: в одній — січових стрільців, другій — православних вояків російської армії, а третій — вояків-мусульман, які билися на боці Росії. 22 жовтня 1989 року селяни впорядкували могилу січових стрільців і встановили над нею пам'ятний знак — хрест-тризуб.

Після провалу українських визвольних змагань й приходу до влади поляків, у березинській школі з 1925 року почали викладати усі предмети тільки польською мовою. Утім від цього українська громада Березини не знітилась, а 1934 року за ініціативи греко-католицького священика отця Василя Вірчака почала будувати новий мурований храм замість старого дерев'яного. Допоміг будівництву греко-католицької церкви і польський граф К. Лянцкоронський. Після внесеної суми, він запропонував збільшии свій внесок за умови, що вівтар храму буде виконаний у католицьких традиціях, однак селяни відмовились. Новий храм почав діяти з 1938 року, а його розпис був завершений у 1953-му. На місці ж старої дерев'яної Покровської церкви березинці встановили капличку.

Ще напередодні Другої світової війни селяни Березини разом з мешканцями сусідніх населених пунктів організували бунт. Вони роззброїли усіх жандармів і прогнали їх із своїх сіл. Однак повстання чере свою неорганізованість швидко зазнало поразки, а усі його учасники були жорстоко покарані польською владою.

У 1939 році після приходу в село радянської влади, у селі закрито польську школу і читальню «Просвіти». Замість останньої організовано клуб. Водночас розпочалася мобілізація березинців, майже сотня з них була покликані до радянського війська, 19 селян загинуло, а ще троє — повернулися додому покаліченими.

Та внаслідок раптової атаки німців радянське військо було змушене покинути територію Галичини. Натомість 29 червня 1941 року до села Березина вступило німецьке військо. Нова влада відновила фільварок, а 40 молодих березинців вивезла на примусові роботи до Німеччини. Під час німецької окупації у селі репресовано єврейську громаду, після війни у Березині не залишилося жодного представника цієї нацменшини.

Реакцією на політику нацистів було виникнення і пожвавлення підпільного руху. Як і мешканці багатьох інших сіл, березинці почали входити до українських повстанців. Протягом 1942–1949 у лавах УПА побувало 40 жителів села, 25 з них віддали своє життя за Україну. Після відходу німців УПА продовжила боротьбу з більшовиками. Сутички повстанців з радянською владою, яка повернулася до Березини, були особливо запеклими. Під час однієї з вилазок упівцям вдалося спалити сільську моторно-тракторну станцію.

Та репресивними методами радянській владі поступово вдалося придушити діяльність підпілля. Щоб не потрапити до рук ворогоа, поранені бійці УПА часто заподіювали собі смерть. У 1945 році вояк Української повстанської армії — місцевий житель, оточений енкаведистами, стрибнув у крижану воду Дністра. Протягом 1945—1950 років у бою з НКВД загинуло 25 молодих хлопців і дівчат з Березини, декілька з них коли закінчувались патрони підривався гранатою, щоб не датися ворогові живим в руки. Також здійснювалися репресії щодо мирного населення. З Березини до Сибіру було вивезено аж 17 сімей. Найвагомішою для селян стала втрата пароха отця Василя Вірчака — його вивезено до Сибіру 1950 року за те, що «відправляв панахиди на могилі січових стрільців, вінчав і хрестив дітей із сімей УПА, не визнав Львівського собору 1946 року, служив літургії в греко-католицькому обряді».

Під совітами

Паралельно з боротьбою проти повстанців комуністична влада влаштувала у селі колгосп, а у дворах вивезених селян — тваринницькі ферми. Водночас відновлено діяльність школи, з початкової вона набула статусу семирічної, а з 1968-го і восьмирічної. У 1985 році в селі збудовано дитячий садок.

У серпні 1962 року Березину, без відома її мешканців, приєднано до Роздолу й село перестало існувати як самостійна адміністративна одиниця. Велику частину його земель вилучено СРСР під кар'єри сірки для потреб нового великого заводу. Того ж року у Березині закрито церкву, а бібліотеку сільської читальні передано до Роздолу. Щоправда Покровський храм селяни не дали перетворити на склад чи ферму, як це часто робили голови колгоспів по селах. У Березині ж церква стояла пусткою, селяни час до часу навідувались до неї і прибирали приміщення.

У 1988 році 5 листопада відбувся збір села за участю до 500 осіб. Березинці вирішили боротися за відновлення історичної назви села в старих межах, і відкриття церкви Покрови Пресвятої Богородиці. А вже 18 лютого 1989 року у церкві відправлено першу офіційно дозволену радянською владою літургію.

Березина в часи незалежності України

Намагання селян відновити існування села в старих межах були довершені 7 лютого 1991 року. Тоді виконавчий комітет Львівської обласної ради вніс зміни до адміністративно-територіального устрою Миколаївського району і утворив Березинську сільську раду з центром в селі Березина.

Того ж 1991 року березинська школа з дев'ятирічної стала середньою. У 1992–1993 в Березині розпочато будівництво громадського центру, куди має увійти будинок «Просвіти». Та це будівництво донині залишається незавершеним.