Русофо́бія — підозріле, неприязне, вороже ставлення до Росії, російської мови, росіян, російської культури.
Використання терміна Привертає увагу специфічне потрактування поняття «русофобія» в російській політичній пропаганді з поширенням у довідникові видання, де «русофобію» розуміють як ненависть до Росії, російської мови, культури та історії. Але, якщо точно дотримуватися перекладу терміна (), то йдеться не про ненависть, а про страх, побоювання за свою безпеку з боку Росії. Отже, здійснюється підміна поняття страху перед Росією на ненависть до неї. Страх цей виправданий, адже Росія погрожує застосуванням сили і кидає свої війська проти інших країн.Ігор Лосєв. Що таке русофобія і хто її роздмухує?
Росія заперечує саму ідею об'єктивної реальності, занурюючи суспільства у світ, де сильний вирішує, що є правдою і що є реальністю, що немає доброго і поганого, що, як вони кажуть, «все відносно». З погляду Росії не може бути доказів на захист інших країн, оскільки правда походить від сили. Оскільки Росія сильна, то вона може маніпулювати правдою та визначати правду. Тетяна Ворожко. Для чого росіянам «русофобія»? Дослідник Пітер Померанцев про новий рівень пропаганди Росії.
Термін «русофобія» — це імперська стратегія, яка має переключити тему з реальної агресивної війни на почуття агресора, таким чином усуваючи існування і долю людей, проти яких спрямована російська агресія. Імперіаліст каже: «Ми тут єдині люди. Ми — справжні жертви. І наші ображені почуття важать більше, ніж життя інших людей».«Русофобія» як аргумент РФ для геноциду: виступ Тімоті Снайдера на Радбезі ООН.
Видавання агресором себе як жертви, — це не є захистом, а частиною злочину. Розпалювання ненависті, спрямоване проти українців, не є частиною захисту Російської Федерації чи її громадян, а елементом злочинів, які скоюють російські громадяни на території України.Тімоті Снайдер. Як Росія розмиває реальність за допомогою новомови: «русофобія».
Русофобія є ірраціональним аргументом і частиною неоімперського дискурсу ідентичності росіян.Russophobia in the Kremlin's strategy. A weapon of mass destruction. by Jolanta Darczewska, Piotr Żochowsky, p. 28. Russophobia, as part of this neo-imperial discourse of identity, is an irrational argument. Пропагуючи нібито західну русофобію, політичне керівництво Росії намагається виправдати російський шовінізм, ідеологію російської національної переваги над іншими народами, яка намагається обґрунтувати своє бажання домінувати над іншими націями та використовувати їх у власних геополітичних цілях.What is behind the «Russophobia» that Russia accuses the whole world of?
Деякі дослідники описують використання наративів «русофобії» як тактику, що використовується Володимиром Путіним. Ці наративи підкреслюють переконання, що Росія стикається з екзистенційною загрозою з боку західних держав і повинна вжити радикальних заходів для забезпечення внутрішньої стабільності, включно з війною проти України, і визначаються критиками як радикальний націоналізм і неоімперіалізм. Російські шовіністи й апологети зовнішньої політики Росії часто використовують звинувачення в «русофобії» як форму пропаганди, щоб протистояти критиці Росії.«The Putinverstehers’ Misconceived Charge of Russophobia: How Western Apology for the Kremlin's Current Behavior Contradicts Russian National Interests» , Andreas Umland January 21, 2016, Harvard International Review
Історія Уперше термін «русофобія» застосував Федір Тютчев«Русофобия: история и современность» Вести.Ru от 31.08.2008, Дмитрий Киселёв: «Кстати, впервые этот термин (русофобия) использовал поэт, дипломат и общественный деятель Фёдор Тютчев». у зв'язку із придушенням російськими військами Угорської революції 1848—1849 років. Він за версією деяких російських дослідників, протиставляв русофобії панславізм«Федор Тютчев: русофобия против империи» pravoslavie.ru, Сергей Лабанов: «В противовес русофобии Тютчев выдвинул идею панславизма»..
На окремі документальні приклади посилаються навіть з початку XVI століття, коли ще Московія не привласнила назву Русь. Посилаються на пропаганду проти Московського царства, яку активно вели литовські і польські державні діячі, історики та письменники, а також, згодом, єзуїти. Ця пропаганда виникла на ґрунті суперництва за землі Русі, а також на ґрунті конфесійної боротьби католицтва зі «схизматичним» православ'ям. Польський король Сигізмунд І, який намагався запобігти будь-яким політичним альянсам Московського царства в Європі, переконував західних монархів, що московити — не християни, а жорстокі варвари, що належать до Азії і змовилися з турками і татарами зруйнувати християнський світPoe, Marshall T. (2001). People Born to Slavery: Russia in Early Modern European Ethnography, 1478—1748 . Cornell University Press. p. 21. ISBN 0-8014-3798-9. У кінці XVIII — першій половині XIX століття, мовляв, відбувається формування русофобії як системи, яка обслуговує ворожу політику тієї чи іншої держави стосовно Росії. Виникнувши спочатку у Франції після падіння в 1815 році наполеонівської імперії, русофобія перекочувала до Англії, де в 1820—1840 роки була сформована найбільш повно. У період між Угорською революцією 1848—1849 років та Кримською війною 1853—1856 років русофобія в Англії досягла свого апогею і тією чи іншою мірою охопила багато інших європейських країнВолков В. По национальным квартирам // Родина. — 2006. — № 4. — С. 102.. Історично термін русофобія охоплював жорстоке поводження та дискримінацію на державному та низовому рівнях і антиросійську пропаганду.
А. Фурсов характеризує системну русофобію як «психоісторичну зброю», мета якої довести, в тому числі і самим росіянам, що їхній розвиток не повною мірою відповідає західному типу і таким чином поставити росіян у програшний стан психологічного захисту. Валентин Фалін в інтерв'ю каналу Росія висловив думку, що «віссю, довкола якої оберталися відносини між Росією та західним світом велику частину XIX століття і у XVIII столітті була русофобія — ніякого стосунку вона до комунізму не мала», Олександр Чубар'ян так само стверджував, що «русофобія йде в країнах Заходу з середини XVIII століття».
Термін «русофобія» поширювався в середині ХІХ ст. з метою підтримати російський імперський та цивілізаційний дискурс, що репрезентував православно-імперську традицію Візантії та спадщину Чингісхана, тобто відмінну від західної ієрархію цінностей. Цей дискурс був неспроможний нейтралізувати західну критику експансійної політики царського режиму, що привела Росію до зайняття позиції пихатого ізоляціонізму.
Леонід Шебаршин дотримується думки, що книга сера Роберта Вільсона, який під час війни з Наполеоном був при ставці російського головнокомандування, і стала поштовхом до русофобії«Идет война холодная» Леонид Шебаршин: «Эта книжка (автор Роберт Вильсон) как своеобразная обработка европейского общественного мнения оказалась так популярна, что в Англии возникло целое русофобское движение»., інші російські пропагандисти вважають, що історію русофобії на рівні державної політики можна простежити цілком чітко з 1840-х років, на думку прихильників другої версії, імперська антиліберальна і мілітаристська політика Миколи I після ряду військових успіхів стала викликати побоювання та сприйматися деякими європейськими державами як загроза їхнім інтересам.
За переконаннями росіян, у Європі русофобія ґрунтувалася на різних більш-менш фантастичних страхах перед російським завоюванням Європи, таких як ті, що ґрунтувалися на підробці «Заповіту Петра І», задокументованій у Франції в 19-му столітті, і яка згодом знову з'явилась у Великій Британії внаслідок побоювань нападу Росії на Британську Індію у зв'язку з «Великою грою».
1922 року російський письменник Максим Горький написав статтю «Про російське селянство» (), через яку його звинувачують у ненависті до росіянwikisource:ru:О русском крестьянстве (Горький)ОН ПОКАЗАЛ МИРУ РЕАЛЬНУЮ СУЩНОСТЬ РУССКИХ. Стаття була заборонена в СРСР і у сучасній Росії ніколи не видавалась.Статья Максима Горького «О русском крестьянстве» (издательство И. П. Ладыжникова, Берлин, 1922). Никог / очень длиннопост :: Реактор познавательный :: сквозь время :: длиннопост :: о русском крестьянстве :: статья :: Максим Горький :: литература :: История
Термін також використано у статті «Про викривлення під час проведення національної політики» () журналу «Комуніст» 1926 року, яка стала ключовим елементом дискусії, що призвела до розколу КПЗУ у 1927 і виокремлення течії так званих «націонал-ухильників» () на чолі з Шумським:Побутова русофобія ґрунтується на неприйнятті негативних рис російського національного характеру. Масштаби її зросли після розпаду СРСР і масової появи на Заході російських кримінальників, бізнесменів, туристів тощо.
Сучасність
Сучасна геополітична стратегія Росії, спрямована на відновлення власного домінування на пострадянському просторі, рефлекторно викликає загострення русофобських настроїв особливо серед народів, які побували в підпорядкуванні російської імперії і відчувають себе потенційними мішенями російського експансіонізму.
Протягом історії тема боротьби з русофобією використовувалась для реалізації різних політичних цілей як усередині, так і поза межами російської держави. Розроблений на суворо внутрішньоросійській основі цей підхід спрямований проти провідників демократизації та лібералізації Росії. Це означає, що держава, з одного боку, розглядає критиків режиму як ворогів, і працює над публічним тавруванням та ізоляцією їх. З другого боку, напад на русофобів слугує способом імунізації російського суспільства від сумнівів щодо політики Кремля, є інструментом у формуванні неоімперської політичної ідентичності серед громадян Російської Федерації, мобілізуючи їх щодо реальних або передбачуваних загроз, а також служить формою відновлення психологічного комфорту для них перед фактом невдалих дій Кремля. «Русофобія» стає дедалі ширшим поняттям, що таврує не тільки суспільства інших країн, а й громадян Росії. Таке розширене тлумачення поняття дає змогу використовувати його як двоголову інформаційну зброю. Це також дозволяє продовжити боротьбу з ворогом, як зовнішнім, так і внутрішнім; останніх раніше називали «п'ятою» (так звані «іноземні агенти») і «шостою колоною» (так звані «ліберали»).
На думку академіка РАН Володимира Волкова, «русофобія» є різновидом ксенофобії«Вместе или порознь?», журнал «Родина», Владимир Волков, член-корреспондент РАН, директор Института славяноведения РАН: «Русофобия представляет собой одно из частных проявлений ксенофобии»., однак за визначенням «Політичної енциклопедії» її «особливістю є те, що тут коріння переважно криється у російській державній політиці супроти інших народів і держав».
Інформаційна діяльність на основі стереотипу русофобії є розсадником російського шовінізму, який у багатоетнічній країні може мати протилежні наслідки до передбачуваних.
За висновками Тімоті Снайдера, термін «русофобія» є частиною давньої риторичної російської стратегії, яку використовує імперія, коли вона атакує, стверджуючи, що вона насправді є жертвою.‘Russophobia’ Term Used to Justify Moscow's War Crimes in Ukraine, Historian Tells Security Council..
Як вказує філософ Н. В. Іщук, Російська православна церква у своєму меморандумі фактично відносить до проявів русофобії критичне ставлення до російського православ'я та до діяльності цієї церквиІщук Н. В. Сучасний російський етатизм: концепти та наративи //Практична філософія. — 2015. — № 4. — С. 23—28..
Російська агресія проти України Термін «русофобія» використовує російська влада з метою політичної мобілізації населення, компрометації окремих політичних сил або дій нелояльних до Росії урядів. Зокрема, проявами «русофобії» проголошувалися мовна, релігійна політика і політика відродження історичної пам'яті, що здійснювалися в Україні після «помаранчевої революції».