Хіраґанаひらがな Хіраґа́наЯдро тонового наголосу в токійському говорі припадає на два останні склади: ひらか。な /hiraŋana/ → [hira↗ŋana]. В кіотському говорі ядро наголосу відсутнє. (Хіраґана // Великий словник японської мови: в 14 т. 2-е видання. — Токіо: Шьоґаккан, 2000—2002. — Т.11. — С. 554.) (, «гладка абетка», «рівна абетка») — японська складова абетка кана. Одна з систем письма японської мови поряд із катаканою, китайськими ієрогліфами, арабськими цифрами і латинською абеткою. Виникла у IX столітті на базі скорописного варіанту стародавньої японської абетки манйоґанаХіраґана // Великий словник японської мови: в 14 т. 2-е видання. — Токіо: Шьоґаккан, 2000—2002. — Т.11. — С. 554.. Остаточно уніфікована в другій половині XIX століття. Містить 48 знаків, кожен з яких позначає один склад або моруЗнаки, які не увійшли до уніфікованої системи, отримали назву хентайґана.. Записується в традиційному поетичному або систематизованому фонетичному порядку. Використовується для запису граматичних часток, відмінкових суфіксів, післякорінних змінюваних частин слова, фонетичних підказок для ієрогліфів, а також у дошкільній літературі.
Синоніми Ка́на () — «абетка», «вдавані букви», «імітація ієрогліфів»; скорочення від слова каріна ()Під такою назвою вживається у «Повісті про Ґенджі» 1001—1014 років, «Повісті про середнього радника Цуцумі» 13 століття та літературознавчій поетичній збірці «Записки Кьорая» 1702—1704 років (Кана // Великий словник японської мови: в 14 т. 2-е видання. — Токіо: Сьоґаккан, 2000—2002. — Т.3. — С. 855.); Ка́нна () — «абетка», «вдавані букви», «імітація ієрогліфів»; скорочення від слова каріна (仮名, かりな)Хіраґана // Цукісіма Х. Японське мовознавство. — Токіо: Токійський університет, 1964. — С. 69.; О́ннаде () — «жіночий почерк»Під такою назвою зустрічається в «Щоденнику одноденки» 974 року, «Повісті про Уцубо» 970—999 років, «Повісті про Ґенджі» 1001—1014 років (Оннаде // Великий словник японської мови: в 14 т. 2-е видання. — Токіо: Сьоґаккан, 2000—2002. — Т.3. — С. 111.); О́нна-мо́дзі () — «жіночі букви». Со́ґана () — «скорописна кана»Первісне значення слова — манйоґана. Похідне значення — хіраґана, тобто манйоґана в скорописному варіанті. (Хіраґана // Цукісіма Х. Японське мовознавство. — Токіо: Токійський університет, 1964. — С. 69.; Соґана // Великий словник японської мови: в 14 т. 2-е видання. — Токіо: Сьоґаккан, 2000—2002. — Т.8. — С. 222.).
Характеристика Хіраґана складається з 48 знаків або букв. 5 із них позначають прості голосні звуки, 3 — йотовані голосні звуки, а решта 40 — силаби, сполучення приголосних і голосних звуків. З другої половини XX століття знаки ゐ та ゑ, що вказують на звуки /wi/ та /we/, майже не використовуються, тому фактично абетка складається з 46 знаківХіраґана // Цукісіма Х. Японське мовознавство. — Токіо: Токійський університет, 1964. — С. 70..
Традиційно всі знаки хіраґани, за винятком знака ん, що позначає звук /ɴ/, записуються у віршованому порядку. Він називається «іроха», за іменем трьох перших букв вірша い, ろ і は«Ґодзюон» та вірш «іроха»// Цукісіма Х. Японське мовознавство. — Токіо: Токійський університет, 1964. — С. 15—23.. Починаючи з другої половини XIX століття, у навчальних та академічних виданнях замість віршованого порядку вживається фонетичний. Він має назву ґодзюон — «п'ятдесят звуків» і систематизує всі знаки хіраґани в п'ятидесятикоміркову таблицю за принципом фонетичної спорідненості.
Окрім основних знаків хіраґани, існують додаткові. Вони не вносяться до таблиць іроха та ґодзюону, оскільки є похідними від основних. Додаткові знаки виражають дзвінкі проривні, глухі проривні та пом'якшені приголосні. Дзвінкі приголосні записують із додаванням знака дзвінкості «゛», глухі приголосні — із додаванням знака «゜», а пом'якшені приголосні — із додаванням до знаків фонетичного ряду /i/ зменшених йотованих голосних ゃ, ゅ і ょ.
Історія МанйоґанаСкорописХіраґана安あ以い宇う衣え於お Винайдення хіраґани традиційно приписується Кукаю, буддистському ченцю IX століття. Перші згадки про його авторство зустрічаються в праці середньовічного японського літературознавця Кадзан'їна Наґатіки «Показовий аналіз японської катакани», укладеній в першій половині XV століття. В цій роботі зазначається, що з XI століття Кукай вважався автором «пісні іроха», яка служила зразком для упорядкування хіраґани. Проте японські філологи XX століття відкидають цю гіпотезу, вказуючи на помилкове ототожнення автора «пісні іроха» з автором абетки хіраґана. На думку Хіросі Цукісіми, у хіраґани не було єдиного автора. Процес її створення тривав декілька десятиліть, в якому брали участь декілька упорядниківХіраґана // Цукісіма Х. Японське мовознавство. — Токіо: Токійський університет, 1964. — C. 71..
В японському мовознавстві новітнього періоду вважається, що знаки хіраґани — це спрощена форма скоропису китайських ієрогліфів; іншими словами — скоропис скоропису. Згідно з цією гіпотезою, починаючи з кінця VIII століття, японці використовували в поезії та приватних листах систему письма, що називалася манйоґана. Вона передбачала запис японських слів схожими за звучанням китайськими ієрогліфами. На основі цієї системи письма виник скоропис — соґана, який в результаті подальшого спрощення перетворився в хіраґану. Ця гіпотеза є панівною в середовищі японських мовознавців, але вона має дуже мало доказів, які б доводили процес перетворення ієрогліфів у хіраґану.
Найстаріший документ, що вперше фіксує знаки подібні до хіраґани, датується 867 рокомХіраґана // Цукісіма Х. Японське мовознавство. — Токіо: Токійський університет, 1964. — C. 72.. Це подвірний реєстр провінції Санукі, в якому вжито чотири літери ふ, お, い та と. Вони написані разом із скорописними знаками манйоґани. В деяких релігійно-філософських трактатах IX століття знаки хіраґани використовувалися як підказки для прочитання ієрогліфів. Перше найстаріше джерело, що було повністю написане хіраґаною, — це приватний лист, датований 905 роком, зі збірки документів монастиря Тонан'їн. Згодом, в джерелах X століття, ця абетка вживалася для нотаток, кореспонденції та графіті. Хоча писемних джерел для визначення точної появи хіраґани дуже мало, Хіросі Цукісіма вважає, що процес її упорядкування завершився в другій половині — кінці IX століття, а з X століття ця абетка набула широкого розповсюдженняХіраґана // Цукісіма Х. Японське мовознавство. — Токіо: Токійський університет, 1964. — C. 73..
Протягом X—XII століть хіраґана стала поступово використовуватися в щоденниках і оповіданнях. Її часто вживали для запису звичайних побутових речей, тому більшість текстів, складених цією абеткою, відбивають тогочасну японську розмовну мову. Оскільки знання китайської ієрогліфіки було прерогативою чоловіків, хіраґаною часто послуговувалися жінки. Через це її називали оннаде — «жіночий почерк» або онна-моджі — «жіночі букви». Незважаючи на таке іменування, хіраґана не було письмом лише для жінок. Її часто використовували чоловіки, які записували нею пісні, а також перші відомі оповідання жанру моноґатарі. Велика кількість літературних пам'яток, складена хіраґаною в цей період, була зразком для наслідування наступних поколінь, тому абетка, якою вони були записані, вважалася зразковою. Стиль її знаків відтоді майже не змінювавсяХіраґана // Цукісіма Х. Японське мовознавство. — Токіо: Токійський університет, 1964. — C. 74..
Епохальним для хіраґани став вихід у 913 році Імператорської антології «Збірка старих і нових японських пісень», що була написана знаками цієї абетки. Це був момент, коли хіраґана отримала визнання на державному рівні, перетворившись з письма приватного листування на письмо вишуканої поезії придворної аристократії. Абетка поступово упорядковувался, а її знаки спрощувалися. Починаючи з пізнього середньовіччя, хіраґана стала об'єктом японської каліграфії поряд із китайськими ієрогліфами.
До XII століття хіраґана рідко використовувалася в текстах, написаних китайським письмом. Проте з XIII століття її стали вживати вперемішку з ієрогліфами. В таких текстах переважали знаки абетки, а ієрогліфи використовувалися як знаки манйоґани. В ранньому новому часі хіраґану вважали письмом для малоосвічених. Окрім поезії, її використовували в оповіданнях, казках та історичних творах для полегшеного сприйняття тексту. Ці роботи використовували багато альтернативних знаків, які позначали однакові звуки. 1900 року всі знаки були остаточно уніфіковано урядовим наказом про початкові школи.
Написання У наведеній нижче таблиці показано порядок написання штрихів кожного символа хіраґани. Вона впорядкована в традиційний спосіб, починаючи з верхньої правої частини, і читається вниз по стовпцях. Номери і стрілки показують і напрям цих штрихів відповідно.
КанаПорядок написанняЛат.Кир.МФАПоходженняあааa安あいііі以いうuуɯ宇うえеее衣えおооo於おかkaкаka加かきkiкіkʲі幾きくkuкуkɯ久くけkекеkе計けこkoкоko己こさsaсаsa左さしshiші/сіɕі之しすsuсуsɯ寸すせseсеsе世せそsoсоso曾そたtaтаta太たちchiчі/тіt͡ɕі知ちつtsuцуt͡sɯ川つてteтеtе天てとtoтоto止となnaнаna奈なにniніɲі仁にぬnuнуnɯ奴ぬねneнеnе禰ねのnoноno乃のはhaхаha波はひhiхіçі比ひふfuфуɸɯ不ふへheхеhе部へほhoхоho保ほまmaмаma末まみmiміmʲі美みむmuмуmɯ武むめmeмеmе女めもmoмоmo毛もやyaяja也やゆyuюjɯ由ゆよyoйоjo与よらraраɾa良らりriріɾʲі利りるruруɾɯ留るれreреɾе礼れろroроɾo呂ろわwaваɰa和わゐwiіɰі為ゐゑweеɰе恵ゑをwoоɰo遠をんnнn无ん
Правила письма і вимови
За невеликим винятком для часток は, を і へ, які в деяких випадках вимовляються як «ва», «о» і «е», знаки хіраґани читаються відповідно до вищенаведеної таблиці. До реформ епохи Мейджі правила вимови були складнішими. Сучасні винятки з правил є спадщиною старої системи. Точні правила вимови називаються канадзукай (仮名遣い — «використання кани»).
Існує два знаки хіраґани, які вимовляються як «джі» (じ і ぢ), та два знаки, які вимовляються як «дзу» (ず і づ). Ці пари не є взаємозамінними. Зазвичай, сьогодні «джі» пишеться як じ, і «дзу» як ず, однак існують винятки. Якщо у слові перший склад записується знаком без ніґорі (Х), а другий склад може записуватися тим же знаком, але з ніґорі (Х゛), то для їхнього запису використовується той самий знак хіраґани. Наприклад, тіджімеру («проливати», «скорочувати») передається на письмі як ちぢめる. У складених словах, у яких нігорі робить наступний приголосний дзвінким, також використовується вихідний знак хіраґани. Наприклад, слово ті (血 — «кров») записується й звучить як ち. Коли ж ієрогліфи 血 і 鼻 (хана, «ніс») поєднуються у словосполучення ханаджі (鼻血 — «кровотеча з носа»), звук 血 змінюється з «ті» на «джі». У такий спосіб слово ханаджі пишеться хіраґаною як はなぢ. Тобто для одного й того ж ієрогліфа 血 можуть застосовуватись різні символи хіраґани. Аналогічно, слово цукау (使う — «використовувати») пишеться хіраґаною як つかう, але словосполучення канадзукай (かな使い — «використання кани») пишеться як かなづかい.
Втім, це правило не застосовується, коли ієрогліфи використовуються у словосполученнях, зміст яких незрозумілий з «дослівного» прочитання ієрогліфів. Наприклад, слово інадзума (稲妻 — «блискавка») складається з ієрогліфів іна (稲 — «рис», пишеться як いな) і цума (妻 — «дружина», пишеться як つま, але у складі слова з декількох ієрогліфів як ずま дзума). Оскільки прямий переклад двох ієрогліфів не передає точне значення словосполучення, воно записується хіраґаною як いなずま, а не いなづま.
У хіраґані довгий голосний передається за допомогою додавання голосного до попереднього складу. Як правило, це робиться за допомогою знака «у» う, щоб подовжити звук «о» お і знака «і» い, щоб подовжити звук «е» え, але іноді такі комбінації читаються окремо, як, наприклад, у дієслові 追う, おう (переслідувати), що читається як «оу», оскільки う є закінченням дієслова. Але подовження може записуватись і по-іншому, наприклад, слово о:кій 大きい («великий») записується хіраґаною як おおきい оокій. Знак подовження голосної тьоон (ー, «довгий звук»), який використовується у катакані, застосовується у хіраґані рідко, наприклад, у слові らーめん (рамен, «китайська локшина»), однак таке вживання є винятком.