Головко́ Григо́рій Володи́мирович (, с. Дібрівка, Миргородський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія — , Київ, Українська РСР, СРСР) — український архітектор, мистецтвознавець. Академік Академії будівництва і архітектури УРСР (1958), заслужений будівельник УРСР (1960), заслужений архітектор УРСР (1970). Лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (1971).

Біографія Народився рокуУ джерелах також трапляється дата року. в селі Дібрівці Миргородського повіту Полтавської губернії, Російська імперія (нині Миргородський район Полтавської області, Україна) у багатодітній селянській сім'ї. Батьки мали дві десятини землі, жили з того, що обробляли її та працювали в сусідських поміщиків. Батько помер 1909 року, мати — 1919 року.

В юнацькому віці в 1912—1913 роках Григорій Головко працював збруйником на Дубровському кінному заводі, у 1913—1914 роках — у Москві в пекарні Філіппова, у 1914—1918 роках — був конюхом, молотобійцем, ковалем на іподромах Москви та Києва.

Після революції в 1918—1919 роках воював у складі Миргородського загону червоних партизан, що діяв поблизу Миргорода та Полтави. У квітні 1919 року отримав контузію ніг, проте з травня 1920 року повернувся до лав Червоної армії. У 1922 році демобілізований.

1921 року став членом Комуністичної партії (більшовиків) України. У 1922—1930 роках перебував на партійній роботі в с. Дубровці, Миргороді, Сорочинцях на Полтавщині, був секретарем Старо-Синявського райкому на Вінниччині та Хабенського (Поліського) райкому партії на Київщині.

У 1930–1935 роках навчався на архітектурному факультеті Київського будівельного інституту (нині Київський національний університет будівництва і архітектури). По закінченні навчання отримав спеціальність архітектора з планування міст. Як відмінника його залишили працювати при інституті на посаді архітектора архітектурної майстерні (1935—1936 рр.).

У 1936—1939 роках очолював архітектурно-планувальне управління Київської міської ради, ця посада поєднувалася з посадою головного архітектора Києва. У цей час брав участь і керував розробкою окремих вузлів генерального плану Києва, проводив експертизу центрів вулиць і комплексну схему Києва, консультував низку проєктів міст та районних центрів західних областей УРСР. На той час Головку було 36 років, минув щойно рік, як він закінчив інститут, жодної практики не мав, але тоді це було нормальним явищем.

У 1937 році був обраний головою Спілки архітекторів УРСР (нині Національна спілка архітекторів України), перезатверджений в листопаді 1944 року та обіймав цю посаду до 1974 року. Про його роботу на посаді очільника спілки, народний архітектор України, головний архітектор Києва у 1980-х роках Валентин Єжов відгукнувся таким чином:

Був відповідальним редактором журналу «Архітектура Радянської України», що виходив у 1938–1941 роках. Тривалий час входив до складу редколегії українського журналу «Строительство и архитектура».

Під час Другої світової війни був мобілізований до лав Червоної армії, був командиром роти, політруком інженерних військ (1941—1942), перебував у оперативній групі Військово-будівельного управління Південно-Західного фронту на посаді військового інженера та уповноваженого у справах будівництва військових об'єктів. У червні 1942 року за рішенням уряду відізваний з лав армії та призначений на роботу звільненим членом президії правління Спілки радянських архітекторів у Москві та одночасно головою Спілки радянських архітекторів України.

З грудня 1943 по жовтень 1944 року працював за сумісництвом начальником Управління у справах архітектури при Раді народних комісарів УРСР. За власним бажанням звільнений з посади начальника Архітектурно-планувального управління — головного архітектора міста Києва. У 1945 році призначений на посаду архітектора-автора державних архітектурних майстерень у Києві.

1951 року, у розпал компанії з боротьби з боротьби з космополітизмом, київських архітекторів Йосипа Каракіса та Якова Штейнберга було визначено як об'єкти для репресій серед архітектурної громадськості міста. Через нього Йосип Каракіс був звільнений з інституту. Як згадує Почесний член Української академії архітектури, лауреат Державної премії СРСР Авраам Мілецький:

У 1959–1976 роках займав посаду директора Київського науково-дослідного інституту теорії, історії та перспективних проблем радянської архітектури. Член-кореспондент Академії архітектури УРСР від 1950 року. З 1958 року — дійсний член Академії будівництва і архітектури УРСР.

Помер 31 жовтня 1982 року в Києві (нині Україна, за радянським адмінподілом Українська РСР, СРСР). Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 42).

Творчість Співавтор проєктів повоєнного планування міст Білої Церкви (Київська область), Новограда-Волинського (Житомирська область), станцій Київського метрополітену «Університет» (1960), «Політехнічний інститут» (1963), «Святошин» (1970), будинку Інституту гідрології та гідротехніки АН УРСР у Києві (1953—1955).

Брав участь у підготовці енциклопедичного видання «Історія українського мистецтва» (у шести томах, 1966—1970). За цю працю разом з іншими вченими 21 грудня 1971 року Головку присуджено Державну премію УРСР в галузі науки і техніки.

У своїх роботах Григорій Головко неофіційно використовував працю авторів, імена яких потім не включав до списку співавторів. Приміром, на початку 1950-х він ночами (щоб сусіди архітектори не бачили) ходив до Йосипа Каракіса, який малював для нього станції метро. (Після історії з «космополітизмом» він називав Каракіса «талановитою людиною» і лише за кілька років Каракіс дізнався, що саме Головко був причетний до того, що його звинуватили в «космополітизмі»). Для яких саме станцій Головко залучав Каракіса та чи використовувалася взагалі згодом ця робота — невідомо, однак, за свідченням мистецтвознавців, фасад будівлі наземного вестибюля станції «Університет» з боку Ботанічного саду чимось нагадує творчий почерк Каракіса.

Наукові праці та публікації

1939 — Із спогадів сталінського наркома: до других роковин з дня смерті Г. К. Орджонікідзе / Г. В. Головко // Архітектура Радянської України. — 1939. — № 2. — С. 4–6 : фото. 1939 — Роботу Спілки радянських архітекторів УРСР — на вищий рівень / Г. В. Головко // Архітектура Радянської України. — 1939. — № 3. — С. 22–28 : фото, план. 1939 — Соціалістична по змісту й національна по формі архітектура // Архітектура Радянської України. — 1939. — № 10. — С. 4–6. 1940 — Побільше сміливості і конкретності (З матеріалів української республіканської наради) / Г. В. Головко // Архітектура Радянської України. — 1940. — № 8. — С. 20­–22. 1940 — Актуальні проблеми в творчій роботі архітектора / Г. В. Головко // Архітектура Радянської України. — 1940. — № 12. — С. 3–6. 1952 — Вище вимогливість до творчості / Г. В. Головко // Вісник Академії архітектури УРСР. — 1952. — № 1. — С. 11–12. 1953 — Підсумки республіканського конкурсу на кращу будівлю / Г. Головко // Архітектура і будівництво. — 1953. — № 1. — С. 11­–15 : фото. 1954 — Расцвет зодчества Советской Украины / Зодчество Украины. — К. : Издательство Академии архитектуры Украины, 1954. — С. 3–75. 1955 — Міжнародний конгрес архітекторів / Г. Головко // Архітектура і будівництво. — 1955. — № 6. — С. 26­–29 : фото. 1955 — Архитектура советской Украины / Г. Головко // Архитектура СССР. — 1955. — № 12. — С. 29–33 : ил. 1957 — Украина строит (у співавторстві). 1957 — Архитектура Советской Украины. —  : Стройиздат, 1973. — 158 с. : ил. 1960 — Творческие поиски нового / Г. Головко // Строительство и архитектура. — 1960. — № 4. — С. 9­-14 : фото, плани. 1960 — Архитектура Киевского метрополитена  / Г. Головко // Строительство и архитектура. — 1960. — № 11. — С. 15­–16 : іл. між с. 16­–17. 1962 — Нариси історії архітектури Української РСР: радянський період / М. О. Грицай [та ін.] ; редкол. Г. В. Головко (голов. ред.) [та ін.] ; АБіА УРСР, Ін-т теорії та історії арх-ри і буд. техніки. —  : Держбудвидав УРСР, 1962. — 351 с.: іл. 1963 — Актуальные проблемы теории и творческой практики / Г. Головко // Архитектура СССР. — 1963. — № 9. — С. 44–49. 1963 — Киевский метрополитен / Г. В. Головко, Н. С. Коломиец. — К. : Госстройиздат УССР, 1963. — 40 с. 1964 — Архітектура України на новому етапі (1954—1964) / Г. В. Головко, О. Н. Ігнатов, М. С. Коломієць. —  : Будівельник, 1964. — 150 с. :  с. іл. 1965 — К вопросу о национальном и интернациональном в архитектуре // Строительство и архитектура. — 1965. — № 9. — С. 29–36. 1967 — Архитектура Советской Украины / Г. Головко // Архитектура СССР. — 1967. — № 8. — С. 1-12 : ил. 1967 — Архітектура України. 1917—1967 / ред. колегія: Г. В. Головко [та ін.]. —  : Будівельник, 1967. — 143 с.: 11 с. іл. 1967 — Украинский Союз архитекторов // Архитектура СССР. — 1967. — № 12. — С. 18–20. 1970 — Материалы творческого смотра / Г. Головко // Архитектура СССР. — 1970. — № 4. — С. 12–17 : фот. 1972 — Братское единение советских зодчих / Г. Головко // Архитектура СССР. — 1972. — № 10. — С. 8–13 : ил. 1973 — Архитектура Советской Украины. —  : Будівельник, 1973. — 98 с. 1974 — Сучасна архітектура Радянської України / за ред. Г. В. Головка. —  : Будівельник, 1974. — 151 с.

Нагороди Нагороджений орденами Леніна, Трудового Червоного Прапора, медалями.

Примітки

Посилання

Головко Григорій Володимирович (1900—1982)  // Сайт Державної наукової архітектурно-будівельної бібліотеки імені В. Г. Заболотного

Джерела Архітектура України у державних преміях: 1941—2007 / за заг. ред. М. М. Дьоміна, Н. М. Кондель-Пермінової, А. О. Пучкова. — , 2008. — С. 40—41. Головко Григорій Володимирович // Головко Григорій Володимирович // Головко Григорій Володимирович //  — С. 85. Головні та міські архітектори Києва. 1799—1999: Каталог виставки до двохсотріччя введення посади головного архітектора Києва / М. В. Виноградова, М. Б. Кальницький, Д. В. Малаков та ін. — К., 1999. — С. 25. Головко Григорий Владимирович: личное дело чл. СА УССР (1 октября 1975 — 31 августа 1982) // Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України : ф. 640, оп. 4, д. 301а. — 108 л. Ежов В. И. Полвека глазами архитектора. — К. : НИИТИАГ; КНУСА, 2001. — 301 с. — Иосиф Каракис: Ирония судьбы // Архитектор Иосиф Каракис: Судьба и творчество (Альбом-каталог к столетию со дня рождения) / под ред. С. Бабушкина, Д. Бражника, И. Каракис, А. Пучкова; сост. Д. Бражник, И. Каракис, И. Несмиянова. — К. : Информационно-издательский центр «Символ-Т», 2002. — 102 с. — Карманова И. Главный архитектор города: каким он должен быть и… должен ли он быть вообще? // Будмайстер. — 2002. — № 23/24. — C. 38–40. Милецкий А. М. Наплывы памяти. — Иерусалим: Филобиблон, 1998. — 128 с. + 106 с. илл. — Пучков А. Киевский архитектор Иосиф Каракис: К вопросу о ковке мастера в тиглях советской эпохи // МІСТ: Мистецтво, історія, сучасність, теорія. — 2013. — Вип. 9. — С. 176—209.