Архієпископ Інокентій (в миру: Інокентій Олексійович Летяєв; 7 липня 1882 , Бійськ, Алтайська губернія — 14 грудня 1937) — православний єпископ, монголознавець (калмикіст). Релігійний діяч України, Кубані, Білорусі та Росії. Місцевошановий святий Харківської єпархії УПЦ (пам'ять: 19 травня (1 червня). Росіянин, імовірно ерзянського походження.

Жертва сталінського терору.

Біографія

Народився на Алтаї в родині православного священика. 1907, навчаючись у Татарстані, в Казанській духовній академії, пострижений в чернецтво і рукоположений у ієродиякона. Закінчуючи навчання 1909, висвячений на ієромонаха. Закінчив академію зі ступенем кандидата богослов'я, захистивши дисертацію «Опыт калмыко-русского богословского словаря. (По трудам А.М.Позднеева «Новый Завет» на калмыцком языке)».

Однак працювати на духовній ниві у Калмикії йому не поталанило. Він призначений викладачем Іркутської церковно-учительської семінарії. З 1911  — наглядач Іркутського духовного училища.

З 23 січня 1913 — завідувач Іркутської церковно-учительської семінарії і настоятель Володимирського монастиря в сані архімандрита.

З 6 березня 1914 — в Україні. Призначений завідувачем Полтавської церковно-вчительської школи і настоятель Сампсоновської церкви, що на полі трагічної полтавської битви. У квітні 1918, під час кризи в УНР, виїжджає назад, до Росії, де селиться у місті Тула. Після стабілізації більшовицького режиму, 7 листопада 1921, хіротонізований на єпископа Клинського, вікарія Московської єпархії.

1922 перейшов до ієрархії Православної Церкви СССР, яку інші православні деномінації називали «обновленським розколом». Вищим церковним управлінням призначений знову в Україну, тепер на Катеринославську кафедру. У червні 1923 повернувся до Московської Патріархії, але у єпископському сані, отриманому в ПЦ СССР.

З 15 жовтня 1923 — єпископ Ставропольський і Кавказький, однак фактично єпархією не керував. 1924 проводив активну місіонерську діяльність на сході Біларусі, у місті Вітебськ. Тоді ж виїхав до Москви, де 1925 був заарештований і утримувався у Бутирській в'язниці.

Звільнений у липні 1926 року, а з 20 серпня 1926 вже єпископ Краснодарський і Кубанський РПЦ. Але буквально за кілька місяців знову заарештований і висланий до Білгорода Курської губернії. З 1 жовтня 1927 — єпископ Ростовський, вікарій Ярославської єпархії.

З 2 листопада 1927 — єпископ Подільський, вікарій Московської єпархії.

З 18 травня 1932 — єпископ Владімірський, у Мерянії. Член Тимчасового патріяршого синоду РПЦ.

З 5 лютого 1935 — архієпископ Харківський РПЦ, але фактично до справ не приступав. Заарештований органами Харківського НКВД СССР 20 липня 1936 і 27 грудня 1936 постановою Особливої ​​наради при цій охранці засуджений до ув'язнення в концтаборах строком на 5 років. Карався в Орлово-Розовському пункті Сіблагу НКВД. Однак йому і тут не дали спокою. Новосибірське НКВД фабрикувало справу про «білогвардійську змову», тому зв'язки ув'язненого Інокентія Летяєва з митрополитом Харбинським та Маньчжурським Мефодієм (Герасимовим), який був на еміграції, стали основою для нового, фатального вироку.

8 грудня 1937 постановою Трійки НКВД засуджений до смерті. Убитий у тюрмі 14 грудня 1937. Реабілітований самими комуністами 1958.

Вшанування в Україні

22 червня 1993 визначенням Священного Синоду Української Православної Церкви прославлений як місцевошанований святий Харківської єпархії.

Примітки

Посилання Інокентій (Летяєв Інокентій Олексійович) Архиепископ ИННОКЕНТИЙ (Летяев) на сайте «ЛетописеЦ» Иннокентий (Летяев) на сайте «Русское православие» Иннокентий (Летяев) на сайте pstbi.ru