Петро Семенович Балуєв ( — , Москва) — російський воєначальник, генерал від інфантерії.
Життєпис Дворянин. З сім'ї офіцера.
Російська імператорська армія
Закінчив Володимирську Київську військову гімназію 1876 — Закінчив 1-ше Павлівське училище. Випущений в Александропольську фортечну артилерію. 1877—1878 — Брав участь у російсько-турецькій війні. 1882 — Закінчив Миколаївську Академію Генерального штабу. 24 листопада 1882 — Офіцер для особливих доручень при штабі Закаспійської області. 21 січня 1883 — Офіцер для особливих доручень при штабі IV армійського корпусу. 25 жовтня 1885 — прикомандирований до військовому штабу війська Донського для викладання військових наук в Новочеркаському козацькому юнкерському училищі. 31 жовтня 1889 — 20 квітня 1892 — Старший ад'ютант військового штабу війська Донського. 1892 — Полковник. 13 червня 1895 — Керуючий канцелярією військового штабу війська Донського. 13 травня — 13 вересня 1900 — Командир батальйону Воронезького 124-го піхотного полку. 5 березня 1901 — Командир Імеретинського 157-го піхотного полку. 1904 — Генерал-майор. 19 лютого 1904 — Командир 2-ї бригади 16-ї піхотної дивізії. 22 жовтня 1904 — Начальник штабу VI армійського корпусу. 9 липня 1910 — Генерал-лейтенант. Начальник 17-ї піхотної дивізії Серпень 1914 — Вступив у війну в складі XIV армійського корпусу 4-ї армії. 13 серпень 1914 — Атакував і вибив противника з села Гута, знищивши 11-й гонведний полк і захопивши його прапор (за ці дії в серпні 1916 нагороджений Георгіївською зброєю). 30 серпень 1914 — Командувач VI армійським корпусом у складі 2-ї армії. 16-17 вересня 1914 — деблокував фортецю Осовець, після чого корпус був переданий в 10-ту армію. Вересень 1914 — Успішним фланговим ударом від Граєво вийшов у тил німецької армії, але штаб фронту не розвинув успіх. Жовтень 1914 — Корпус увійшов до складу новосформованої 1-ї армії. 9 листопада — 6 грудня 1914 — Через поранення перебував у резерві чинів при штабі Мінського ВО. 6 грудня 1914 — Командувач V армійським корпусом (7-ма і 10-та піхотні дивізії). Лютий 1916 — Очолив лівофлангову групу 2-ї армії (V АК, III Сибірський АК, XXXV АК). 5-8 березня 1915 — Керував діями групи на лінії озеро Нароч — Вишневська, успішними діями відтіснив противника, вибив німецькі війська з Постав і взяв у полон 18 офіцерів і близько 1300 солдатів (за ці дії в серпні 1916 року нагороджений орденом Св. Георгія IV ступеня). 18 вересня 1915 — Генерал від інфантерії. 1916 — Брав участь у наступі генерала О. О. Брусилова на Стирі і Липі. 10 листопада 1916 — Поєднував командування корпусом з керівництвом Особливою армією. 18 березня — 9 липня 1917 — Командувач Особливою армією у складі Південно-Західного фронту (XXXI, XXXIX, XLVI армійські і IV кінний корпус). В ході Червневого наступу Окремій армії відводилася пасивна роль. 9 липня 1917 — Командувач 11-ю армією. 12 липня 1917 — Залишив Тарнополь. 15 липня 1917 — Зайняв фронт від Радзивилова до Волочиська. 19 липня 1917 — Здав командування генералу Ф. С. Рербергу. 24-31 липня 1917 — Головнокомандувач арміями Південно-Західного фронту. Головнокомандувачем Південно-Західним фронтом був призначений випадково, наспіх, генерал Балуєв … (А. І. Денікін ). 5 серпня — 12 листопада 1917 — Головнокомандувач арміями Західного фронту. 12 листопада 1917 — Відсторонений від посади і заарештований Військово-революційним комітетом фронту.
Червона армія
1918 — Вступив до Червоної армії. 1919 — Інспектор військових сполучень Вищої військової інспекції. 1920 — Входив до складу Особливої наради при Главкомі та Комісії з дослідження та використання досвіду 1-ї світової війни. На викладацькій роботі.
Помер у Москві в 1923 році.
Твори Історичні та статистичні описи станиць і міст, відвідуваних п. військовим міністром при об'їзді його превосходительством Області Війська Донського в 1900 році. Новочеркаськ: Обл. Війська Донського. тип., 1900 РГБ]) Військово-топографічний огляд Бобро-Наревського району. Ломжа: тип. Штабу 6-го армійського корпусу, 1909. Записка ген. від інфантерії Балуєва. Восьма армія в Луцькому прориві // В книзі «Луцький прорив». М., 1924. Стор. 31-79.
Джерела
Література *К. А. Залеський. Хто був хто у Першій світовій війні, 2003
Посилання Біографія Балуєва П. С. на сайті «Хронос»