Т-62 (Індекс ГБТУ — Об'єкт 166) — радянський середній та основний танк другого покоління. Перший у світі танк із гладкоствольною гарматою у виробництві.
Хоча Т-62 став стандартним танком у радянському арсеналі, він не повністю замінив Т-55 на експортних ринках через вищі витрати на виробництво та вимоги до обслуговування порівняно з його попередником.
Т-62 активно застосовувалися під час ірано-іракської війни, війни Судного дня, радянського вторгнення в Афганістан, першої та другої російсько-чеченських війн та вторгнення Росії в Грузію. З 2022 року застосовуються ЗС РФ у збройній агресії проти України.
Історія створення Основним середнім танком на озброєнні СРСР протягом 1950-х років залишався Т-54/55. Незважаючи на постійне вдосконалення танка, зокрема підвищення його вогневої потужності, його озброєння, яке складалося зі 100-мм нарізної гармати Д-10Т, залишалося незмінним. Д-10Т, до якої до 1961 року були лише каліберні бронебійні снаряди, до середини 1950-х років вже не забезпечувала ефективного ураження нового американського середнього танка M48, тоді як західні танки на той час мали у своєму боєкомплекті підкаліберні снаряди з відокремлюваним піддоном і кумулятивні снаряди, що пробивали броню радянського танка на нормальних дистанціях бою.
До створення Т-62 призвели два напрями робіт радянського танкобудування 1950-х років — розробка нового озброєння для середніх танків і ініціативні розробки КБ Уралвагонзаводу зі створення перспективного середнього танка для заміни Т-54/55. У 1958 році роботи над перспективним танком «Об'єкт 140» були припинені в КБ Уралвагонзаводу за ініціативою його головного конструктора заводу Л. Н. Карцева, який вважав новий танк занадто нетехнологічним і складним в експлуатації. У передбаченні такого результату, паралельно з цим велася розробка танка «Об'єкт 165», який був гібридом із корпусу і башти «Об'єкта 140», бойового відділення «Об'єкта 150» і моторно-трансмісійного відділення та ходової частини Т-55. Заводські випробування танка були завершені в 1958 році, і за їх результатами 31 грудня того ж року Міністерство оборони СРСР затвердило створення у 1959 році другого варіанту «Об'єкта 165», більш наближеного за конструкцією до серійного Т-55.
Основним озброєнням «Об'єкта 165», як і інших перспективних середніх танків, що розроблялися у 1950-х роках, мала стати нова нарізна 100-мм гармата Д-54 (У-8ТС), розроблена у 1952–1953 роках. У порівнянні з Д-10, Д-54 мала збільшену з 895 до 1015 м/с початкову швидкість каліберного бронебійного снаряда і приблизно на 25% більшу бронебійність. Однак це вважалося недостатнім для ефективної боротьби із західними танками, а більш сучасні типи снарядів для Д-54 ще не були розроблені. Крім того, серйозні заперечення з боку військових викликала наявність на Д-54 дульного гальма, при стрільбі яке викликало утворення сніжної, піщаної або пилової хмари, що демаскувала танк і заважала спостереженню за результатами стрільби. Також виникали побоювання щодо впливу дульної хвилі на піхоту супроводу і особливо на танковий десант. «Об'єкт 165» був прийнятий на озброєння під позначенням Т-62А 12 серпня 1961 року, але у березні 1962 року всі роботи над ним були припинені.
Розробка танка Т-62 під заводським індексом «Об'єкт 166» почалася конструкторським бюро Уралвагонзаводу під керівництвом Л. Н. Карцева у 1958 році на базі «Об'єкта 165». Експериментальний зразок був виготовлений у 1959 році, у 1960–1961 роках проводилися його випробування. Танк Т-62 являв собою подальший розвиток танка Т-55, мав таке ж компонування, і в ньому використовувалися ті ж вузли та агрегати, що і на танку Т-55. 12 серпня 1961 року танк був прийнятий на озброєння. Серійне виробництво Т-62 здійснювалося в СРСР з 1962 по 1973 рік із випуском близько 20 000 одиниць. Танк постачався за кордон із початку 1970-х років.
Конструкція Т-62 має класичне компонування, з розміщенням моторно-трансмісійного відділення в кормовій, відділення управління — в лобовій, а бойового відділення — в середній частині машини. Екіпаж танка складається з чотирьох осіб: механіка-водія, командира, навідника і заряджального.
Корпус та башта Т-62 має диференційоване протиснарядне бронювання. Броньовий корпус Т-62 є жорсткою коробчатою зварною конструкцією, що збирається з листів катаної броньової сталі товщиною 16, 30, 45, 80 і 100 мм. Лобова частина корпусу утворена двома 100-мм бронеплитами, що сходяться клином: верхньої, розташованої під нахилом в 60° до вертикалі і нижньої, що має нахил в 55°. Борти корпусу складаються з цільних вертикальних 80-мм листів, а корма складається з вертикального верхнього листа товщиною 45 мм і 16-мм нижнього, що має нахил 70°. Дах корпусу в районі підбаштової коробки має товщину 30 мм, а над моторно-трансмісійним відділенням — 16 мм. Днище корпусу складається з чотирьох штампованих 20-мм листів і має в поперечному перерізі коритоподібну форму. Лобові та бортові листи корпусу виконані з хромо-нікель-молібденової сталі 42СМ, корми та дах корпусу — із сталі 49С, а днище — із хромо-молібденової сталі 43ПСМ.
Гармата
Гарматне озброєння Т-62 — 115-мм гладкоствольна напівавтоматична гармата У-5ТС (2А20). Ствол зброї скріплений кожухом, довжиною 52,6 калібри / 6050 мм та з ежектором. Гармата має горизонтальний клиновий затвор, з напівавтоматикою пружинного типу та електричний/резервний ручний механізми спуску. Противідкотні пристрої складаються з гідравлічного відкотника та гідропневматичного накатника, розташованих над стволом зброї; нормальна довжина відкоту становить 350-415 мм, гранична - 430 мм. Максимальний тиск у каналі ствола становить 3730 кг/см2, а максимальна дульна енергія при стрільбі підкаліберним снарядом — 6,96 МДж / 709 тс · м. Гармата забезпечена пристроєм для викиду стріляних гільз із пружинно-торсійною механікою, після пострілу автоматично викидає гільзу через люк у верхній кормовій частині башти.
Додаткове озброєння У спареній установці з гарматою розміщується 7,62-мм кулемет. На танках ранніх випусків встановлювався кулемет СГМТ, із серпня 1964 року змінений досконалішим ПКТ. Обидва кулемети мають однакові боєприпаси та балістику, тому заміна не вимагала зміни прицілу. При цьому ПКТ має меншу масу і компактніший, а також має більш високий темп стрільби — 700—800 пострілів на хвилину проти 600 у СГМБ, хоча бойова скорострільність обох кулеметів приблизно однакова — 250 пострілів на хвилину. Боєкомплект спареного кулемету складає 2500 набоїв у 10 магазин-коробках зі стрічками на 250 набоїв. Боєкомплект кулемета ДШКМ (за наявності останнього) включає 300 патронів (6 стрічок по 50 набоїв в магазин-коробках).
Система управління вогнем Для наведення спареної установки (гармата та кулемет) на ціль під час стрільби прямим наведенням використовується телескопічний монокулярний шарнірний приціл ТШ2Б-41, а на машинах пізніх випусків — ТШС-41. Приціл має змінне збільшення від 3,5 до 7 разів з кутами поля зору від 18° до 9°. Сітка прицілу розрахована для ведення вогню прямим наведенням підкаліберними снарядами на відстані до 4000 метрів, кумулятивними снарядами — до 3000 метрів, а зі спареного кулемета — до 2000 метрів.
Для стрільби вночі та за зниженої освітленості передбачений електронно-оптичний інфрачервоний монокулярний перископічний приціл ТПН-1-41-11 із 5,5-кратним збільшенням і кутом поля зору 6°. При цьому підсвічування цілі здійснюється прожектором Л-2 з інфрачервоним світлофільтром, що забезпечує дальність видимості вночі до 800 метрів. Для стрільби із закритих позицій є бічний рівень і азимутальний покажчик.
Наведення спареної установки у вертикальній площині здійснюється за допомогою електрогідравлічного, а в горизонтальній — електромеханічного приводів. Максимальні кути наведення у вертикальній площині становлять від -6° до +16°. Управління наведенням виконується за допомогою керівних рукояток на пульті навідника зі швидкістю від 0,07 до 4,5 град./с у вертикальній площині та від 0,07 до 16 град./с у горизонтальній площині. Для повного оберту башти потрібно 22,5 секунди. Установка оснащена вдосконаленим двоплощинним стабілізатором «Метеор М1». Також у навідника є резервний ручний привід гвинтового механізму.
Двигун і трансмісія
На Т-62 встановлений V-подібний 12-циліндровий чотиритактний дизельний двигун рідинного охолодження, моделі В-55В. Маючи робочий об’єм 38 880 см³, двигун розвиває максимальну потужність 580 к. с. (427 кВт) при 2000 об/хв і максимальний обертовий момент 230 кгм (2254 Нм) при 1200–1400 об/хв. Двигун працює на дизельному паливі марок ДЛ, ДЗ і ДА, питомі витрати палива становлять 174 г/к.с.·год. Гарантійний термін роботи двигуна на початок 1960-х років становив 350 годин. Двигун розміщений поперечно у моторно-трансмісійному відділенні на привареній до днища корпусу рамі та обладнаний форсуночним підігрівачем. Система охолодження двигуна включає один трубчасто-стрічковий радіатор, розташований над коробкою передач, та один вентилятор, розміщений біля кормового листа корпусу. Очищення повітря у системі повітрозабору двигуна здійснюється за допомогою двоступеневого повітроочисника ВТИ-4 з ежекційною системою видалення пилу з пилозбірника.
Паливна система танка включає чотири внутрішні паливні баки загальною ємністю 675 літрів: носовий бак ємністю 280 літрів, розташований у лобовій частині корпусу справа, два баки-стелажі — лівий і правий, ємністю відповідно 125 і 145 літрів, розміщені за ним, а також середній бак ємністю 127 літрів, розташований по правому борту бойового відділення біля перегородки моторно-трансмісійного відділення. Три зовнішніх паливних баки, ємністю 95 літрів кожен, розташовані на правій надгусеничній полиці. Усі паливні баки — зварні, з штампованих сталевих листів і покриті бакелітовим лаком: внутрішні — зсередини та ззовні, зовнішні — лише зсередини. Крім того, на кормі танка за допомогою спеціальних кронштейнів можуть кріпитися дві стандартні паливні бочки ємністю по 200 літрів. Вони не підключені до паливної системи, і паливо з них переливається у баки танка на стоянці за допомогою штатних заправних засобів. Встановлені бочки не обмежують рухливість танка і не перешкоджають доступу до моторно-трансмісійного відділення для технічного обслуговування, хоча і обмежують кут нахилу гармати по кормі до +4°.
Ходова частина Ходова частина Т-62, за винятком дещо іншого розташування балансирів у зв’язку зі зміненим розподілом навантаження на них, ідентична підвісці Т-54/55 і включає з кожного борту п’ять здвоєних обгумованих литих опорних котків діаметром 810 мм, лінивець і ведуче колесо; підтримувальні котки відсутні. Підвіска опорних котків — індивідуальна, торсіонна, перші та останні котки оснащені гідравлічними амортизаторами лопастного типу. Підвіска має жорсткість 522 кг/см, період коливань 0,86 с при повному ході котка 224 мм і питому потенційну енергію 430 мм.
Спочатку на Т-62 використовувалися гусениці від Т-54/55 з металевим шарніром, а пізніше — вдосконалені гусениці з гумово-металевим шарніром. Обидві гусениці мали цівкове зачеплення, ширину 580 мм і крок трака 137 мм, але металева гусениця складалася з 96 траків і мала масу 1386 кг, а гусениця з гумово-металевим шарніром — з 97 траків і масу 1655 кг.
Варіанти та модифікації Т-62 Об'єкт 166 — базова версія 1961 року.
Т-62А Об'єкт 165 — базовий варіант танка розроблений паралельно з Т-62 (Об'єкт 166). Встановлено нову литу башту з нарізною 100-мм гарматою Д-54ТС (2А24). Для видалення стріляних гільз на машині встановлено механізм викиду гільз через кормовий люк башти. Ця модифікація танка випускалася 1961 року невеликою партією.
Т-62Б (Об'єкт 167М) Дослідний танк із двигуном В-35 потужністю 750 к.с. та 125-мм гарматою 2А26. Серійно не виготовлявся.
Т-62К Командирський Т-62 з радіостанцією Р-130. Додатково встановлено навігаційну апаратуру ТНА-2, КВ-радіостанцію та зарядний агрегат АБ-1 для живлення при тривалій роботі на місці. При цьому зменшився боєкомплект гармати та кулемету, змінено розміщення ЗІПу. Командирська версія Т-62 почала випускатися з 1964 року.
ТО-62