Інстигатор (; від — збуджую) — головний прокурор (обвинувач) у Королівстві Польському та Великому князівстві Литовському.
Історія Одночасно існувало два інстигатори: один в Короні — коронний інстигатор, посада введена 1557 року, і один у Великому князівстві — інстигатор литовський, вперше згадується 1565 року. У XVIII столітті посада стала дігнистарською, тобто інстигатор не входив до числа сенаторів.
З 1615 року відома посада помічника інстигатора — віце-інстигатора, який формально залишаючись підлеглим інстигатора, виконував з ним однакові функції. Така невідповідність призвела до того, що 1775 року посада віце-інстигатора була перетворена у «другого інстигатора».
Обов'язки Інстигатор стежив за доходами короля чи великого князя від столових маєтків, порушував справи з приводу образи його величності, державної зради, порушень з боку посадових осіб. Засідав в асесорському (королівському) суді з правом дорадчого голосу, а також референдарському суді. Інстигатор підпорядковувався канцлеру.
При створених Коронному трибуналу та Трибуналу Великого князівства Литовського (в 1578 і 1581 роках відповідно) існували посади Трибунальського інстигатора, які займалися підтримкою звинувачення, забезпеченням безпеки в залі суду і місті, в якому проходить засідання, а також стягували плату зі сторін.
Відомі інстигатори
Інстигатори коронні Анджей Жечицький Павел Бенуа (з 1739 р.)
Інстигатори литовські Микола Тадеуш Лопацинський (1750—1761)
Джерела Савуляк Р. Виникнення та розвиток посади інстигатора (прокурора) на території Правобережної України за часів Речі Посполитої. Старченко Н. П. Інстигатор // Вяроўкін-Шэлюта У. Інстыгатар // Вялікае Княства Літоўскае. Энцыклапедыя у 3 т. — Мн. : Беларуская Энцыклапедыя імя П. Броўкі, 2005. — Т. 1: Абаленскі — Кадэнцыя. — С. 669. — 684 с. — ISBN 985-11-0314-4. Пазднякоў В. Віцэ-інстыгатар // Вялікае Княства Літоўскае. Энцыклапедыя у 3 т. — Мн. : Беларуская Энцыклапедыя імя П. Броўкі, 2005. — Т. 1: Абаленскі — Кадэнцыя. — С. 458. — 684 с. — ISBN 985-11-0314-4.
Посилання Інстиґатор //