Не варто плутати з операцією «Гудвуд», що проводилась у серпні 1944 року з атаки німецького лінкора «Тірпіц»

Операція «Гудвуд» () — наступальна операція британських військ в період з 18 по 20 липня 1944 у ході битви за місто Кан. Британський VIII корпус силами 3-х бронетанкових дивізій, за підтримки британського I корпусу, що атакував на східному фланзі та канадського II корпусу, що діяв за планом операції «Атлантик» на західному фланзі здійснював наступ з глибоким охопленням зайнятого німцями Кана.

20 липня операція «Гудвуд» закінчилася проривом британськими бронетанковими військами оборонної лінії німців і виходом їх на рубіж мосту Бургебю.

За твердженнями деяких істориків ця битва стала наймасштабнішою битвою в історії британських бронетанкових військ.

Історія

Передумови Історичне нормандське місто Кан грало важливу роль в операції союзників «Оверлорд» і відповідно до загального задуму операції було головною метою 3-ї британської піхотної дивізії в День Д з моменту висадки на плацдарм «Сорд» 6 червня 1944 рокуWilliams, Andrew (2004). D-Day to Berlin. p. 24, London: Hodder. ISBN 0-340-83397-1. OCLC 60416729.Wilmot, Chester (1997) . The Struggle For Europe. Ware, p. 273, Hertfordshire: Wordsworth Editions Ltd. ISBN 1-85326-677-9. OCLC 39697844.. Захоплення Кана визначалося на усіх рівнях командування, як найголовніше завдання для британців, тому що заволодіння цим містом відкривало шляхи для подальшого просування союзників у загальному напрямку на Париж. Дивізія здійснювала висадку одночасно зі своїми силами підтримки — 27-ю окремою танковою бригадою, 1-ю бригадою спеціальних операцій (посилену французькими командос) і додатковими силами, в тому числі підрозділами 79-ї бронетанкової бригади.

За планами 2-га британська армія генерала Майлза Демпсі мала утримати місто, а потім сформувати лінію фронту від Комон-л'Еванте на південний схід до Кана, щоб забезпечити район розгортання мережі аеродромів та захистити лівий фланг 1-ї американської армії генерал-лейтенанта Омара Бредлі, поки він здійснював прорив до Шербура.

3-тя піхотна дивізія не змогла здійснити штурм Кана з першої спроби й була зупинена неподалік від околиць міста. Наступні атаки були безуспішними, оскільки німецький опір зміцнився; відмовившись від прямого підходу, 7 червня була розпочата операція «Перч» — наступ сил І та XXX корпусів з охопленням міста з флангів, щоб оточити Кан зі сходу та заходу. I корпус, наносячи удар на південь з плацдарму на Орні, був зупинений 21-ю танковою дивізією, а атака XXX корпусу зав'язла перед Тіллі-сюр-Селль, на захід від Кана, в боях проти танкової дивізії «Лер».

7-ма бронетанкова дивізія частиною сил пробилася через проміжок у лінії німецького фронту і спробувала захопити місто Вілле-Бокаж у німецькому тилу. У бою при Вілле-Бокаж авангард 7-ї бронетанкової дивізії зазнав поразки та був вибитий з міста, але до 17 червня підрозділи танкової дивізії «Лер» були витіснені британцями, а XXX корпус опанував Тії-сюр-Сель. Через сильний шторм на Ла-Манші, який вплинув на плани подальших наступальних операцій, включаючи другу атаку 7-ї бронетанкової дивізії, подальші спроби атакувати Кан були відкладені.

26 червня, через кілька днів після приведення себе до тями після шторму, британці розпочали операцію «Епсом». Нещодавно прибулий VIII корпус лейтенант-генерала Річарда О'Коннора повинен був атакувати на захід від Кан, на південь через річки Одон і Орн, захопити висоти поблизу Бреттвіль-сюр-Леза, і в такий спосіб оточити місто. Атаці передувала операція «Матліт», що проводилася силами двох піхотних дивізій — 49-ї та 50-ї — з метою забезпечення флангу VIII корпусу, захопивши високий край праворуч від осі наступу.

Німцям вдалося стримати наступ, кинувши в бій усі свої наявні сили, включаючи щойно прибулі до Нормандії дві танкові дивізії, призначені для наступу на британські та американські позиції навколо Байо. Кілька днів потому 2-га британська армія розпочала операцію «Чарнвуд» — фронтальний штурм Кана. Атаці передувала операція «Віндзор», захоплення канадськими військами аеродрому Карпіке біля Кана. До 9 липня Кан на північ від річок Орн та Одон був захоплений, але німецькі війська зберегли контроль над південним берегом та рядом важливих місць, включаючи металургійний завод Коломбеля, чиї високі димоходи височіли нади районом.

10 липня генерал Бернард Монтгомері, командувач усіма наземними військами союзників у Нормандії, провів зустріч у своєму штабі з командувачами армій генералами Демпсі та Бредлі. Вони обговорили результати загальної ситуації навколо 21-ї групи армій за підсумками завершення операції «Чарнвуд» і проаналізували провал першого наступу американських військ. Монтгомері схвалив замисел операції «Кобра», наступальної операції, яку 1-ша американська армія мала розпочати 18 липня. Монтгомері наказав Демпсі «продовжувати наносити удари: витягуючи німецькі сили, особливо броню, на себе — щоб полегшити шлях для Бредлі».

Підготовка до битви

Планування операції Операція «Гудвуд», яка розроблялася, отримала назву на честь кінних перегонів біля маєтку Гудвуд () неподалік від Чичестера. За загальним замислом VIII британський корпус силами трьох бронетанкових дивізій атакував у південному напрямку з плацдарму на Орні, захопленого британськими десантниками 6-ї дивізії ще 6 червня. 11-та бронетанкова дивізія мала наступати на південний захід через хребет Бургебю і дорогу Кан — Фалез, націлившись на Бреттвіль-сюр-Лез. Гвардійська бронетанкова дивізія наступала на південний схід, маючи за мету захоплення Вімона і Аржанса, 7-ма бронетанкова дивізія розпочинала останньою і повинна була прорватися на південь до Фалеза. 3-та піхотна дивізія, підтримана частиною 51-ї (Гірської) піхотної дивізії, мала забезпечити східний фланг, захопивши територію навколо Ем'євіля, Туффревіля та Троарна. Одночасно за задумом операції «Атлантик» розпочинав атаку II канадський корпус, підтримуючи західний фланг VIII британського корпусу, щоб захопити південну частину Кана. Початок британської та канадської операції визначався на 18 липня, а операція «Кобра» американських військ відкладалася на два дні, щоб 1-ша армія могла забезпечити собі вихідний рубіж для наступу навколо Сен-Ло.

Проте, 15 липня в ході планування операції Монтгомері видав письмову директиву, наказавши Демпсі змінити план з «глибокого прориву» на «ведення наступальних дій з обмеженими цілями». За головну мету VIII корпусу було доручено не ризикувати масовим проривом своїх танків, а «втягнути в бій німецьку бронетехніку та завдати їй максимальних втрат», забезпечивши в такий спосіб успішний наступу 1-ій американській армії Омара Бредлі. Відповідно і цілі трьох бронетанкових дивізій були змінені, вони мали своїми діями перетворити власні позиції на нездоланий бастіон щоб «домінувати в районі Бургебю — Вімон — Бретвіль» та скувати противника. Цілі II канадського корпусу залишились незмінними, і було підкреслено, що вони є життєво важливими, від досягнення яких залежить подальший успіх VIII корпусу.

Склад сил в операції «Гудвуд»

Артилерійську підтримку в операції «Гудвуд» забезпечувало 760 артилерійських систем: 456 польових гармат від 19 польових полків, 208 гармат середнього калібру, 48 важких гармат і 48 важких зенітних гармат від артилерії I, VIII, XII британських та II канадського корпусів, а також 2-га та 4-та армійські групи Королівської артилерії. Кожній польовій гармати виділялося 500 снарядів, кожній середній — 300, а кожній важкій гармати або гаубиці — 150 снарядів. Додаткову підтримку надавали три бойові кораблі Королівського флоту, цілями яких були німецькі гармати, розташовані на позиціях поздовж узбережжя в регіоні Кабур і Мервіль-Франсвіль-Плаж.

Авіаційну підтримку в ході наступу забезпечували 2077 важких і середніх бомбардувальників Королівських ПС та ВПС армії США. За задумом бомбардувальна авіація під прикриттям винищувачів, забезпечуючи повітряну підтримку діям сухопутних військ в оперативній глибині, атакувала цілі трьома хвилями. Безпосередню авіаційну підтримку дій на тактичному рівні здійснювала 83-тя авіаційна група Королівських ПС. Її головним завданням була нейтралізація німецьких позицій на флангах VIII корпусу, потужних опорних пунктів, як-то у селі Каньї, атака німецьких позицій артилерійських підрозділів та резервів у районах та заборона маневру німецьких військ.

Підготовка німців Німецьке командування вважало район Кана наріжним камінням їхнього положення в Нормандії і було твердо налаштоване утримувати оборонну лінію від Ла-Маншу до західного берега Орн. 15 липня німецька військова розвідка попередила керівництво, що з 17 липня ймовірний початок наступальної операції британців з плацдарму на річці Орн. Вважалося, що британці намагатимуться прорвати їхню оборону та, вирвавшись на оперативний простір, просунуться на південний схід до Парижа. Генерал Генріх Ебербах, командувач танкової групи «Захід», розробив план оборони, в деталях опрацьований його командирами двох корпусів та шести дивізій. На напрямку вірогідного удару був побудований «пояс» глибиною не менше 16 км, організований у чотири оборонні лінії. Села, що опинилися в поясі, були додатково укріплені, а протитанкові гармати розміщені вздовж його південного та східного країв. Щоб танки могли вільно маневрувати в межах поясу, німці вирішили не встановлювати протитанкові мінні поля перед кожною оборонною лінією. 16 липня над британськими позиціями було здійснено кілька розвідувальних польотів, але більшість із них було відбито зенітним вогнем. Лишень з настанням темряви літакам, обладнаним камерою, вдалося зробити світлини, на яких булио видно однобічний потік руху бронетехніки через Орн на британський плацдарм.

На напрямку головного удару противника позицію займали формування LXXXVI армійського корпусу, підсиленого значною кількістю артилерії. 346-та піхотна дивізія оборонялася від узбережжя до північної околиці Туффревіля, а виснажена в попередніх боях 16-та авіапольова дивізія Люфтваффе займала рубіж від Туффревіля до Коломбеля. Бойова група фон Люк, сформована з 125-го панцергренадерського полку 21-ї танкової дивізії, зосередилася позаду цих сил приблизно з 30 штурмовими гарматами. Бронетанкові підрозділи 21-ї танкової дивізії, підсилені 503-м важким танковим батальйоном, до складу якого входило десять «Королівських тигрів», знаходились у районі на північний схід від Каньї, в готовності підтримати бойову групу фон Люка та діяти як загальновійськовий резерв. Решта дивізійних панцергренадерів з протитанковими та штурмовими гарматами окопалися на підходах до сіл у рівнині Кан. Розвідувальний та інженерний батальйони 21-ї танкової дивізії мали позиції на хребті Бургебю, забезпечуючи захист корпусній артилерії. LXXXVI корпус мав 194 артилерійських системи різного калібру, 272 «небельверферів» та 78 88-мм зенітних і протитанкових гармат. Більша частина артилерії LXXXVI корпусу знаходилася на вогневих позиціях за хребтом, прикриваючи дорогу Кан — Фалез.

Позиції перед Каном на захід від дороги Кан — Фалез займав I танковий корпус СС. 14 липня підрозділи 272-ї піхотної дивізії змінили на оборонних позиціях біля Воселя 1-шу танкову дивізію Лейбштандарте-СС «Адольф Гітлер», яка перейшла у резерв та зайняла район між селом Іф і східним берегом Орна. Наступного дня 12-та танкова дивізія СС «Гітлерюгенд» була виведена до резерву Верховного командування вермахту для відпочинку та відновлення боєздатності та — за наказом Гітлера — перебувала в готовності вступити в бій в разі ймовірної другої висадки союзників між річками Орн і Сена. Дивізійний артилерійський полк і зенітний дивізіон залишалися позаду для підтримки 272-ї піхотної дивізії. Дві дивізійні бойові групи були виділені від дивізії: бойова група «Вальдмюллер» зосередилася біля Фалеза, а бойова група «Вюнше» — поблизу Лізьє, за 40 кілометрів на схід від Кана.

Відволікаючі операції британців

Операція «Грінлайн»