Boeing 777

Бо́їнг 777 () — сімейство реактивних широкофюзеляжних пасажирських літаків для польотів великої протяжності, що виробляється компанією Boeing Commercial Airplanes. Це найбільший у світі літак із двома двигунами, що широко відомий як Triple Seven чи T7 — «три сімки» . Літаки цього типу можуть вмістити від 305 до 550 пасажирів залежно від конфігурації салонів, та мають дальність польоту від 9100 до 17 500 км. Їх відмітними рисами є найбільші в діаметрі турбовентиляторні двигуни, шість коліс на кожній основній стійці, круглий переріз фюзеляжу та лезоподібний хвостовий конус. Розроблений у співробітництві з вісьмома великими авіакомпаніями, 777 був створений для заміни старих широкофюзеляжних авіалайнерів і є проміжною ланкою між 767 та 747. Це перший авіалайнер компанії Боїнг з електродистанційною системою керування, та частково комп'ютерним керуванням; також це перший комерційний авіалайнер, креслення до якого на 100 % створені на комп'ютерах.

777 виготовляються у двох варіантах довжини фюзеляжу. Базова модифікація 777-200 введена в експлуатацію 1995 року, наступною була модифікація з підвищеною дальністю 777-200ER в 1997 році; подовжена на 11 метрів модифікація 777-300, введена в експлуатацію в 1998 році. Варіанти з великою дальністю 777-300ER та 777-200LR введені в експлуатацію у 2004 та 2006 роках відповідно, а вантажний варіант 777F, дебютував у 2009 році. Обидві версії з великою дальністю та вантажна версія оснащені двигунами General Electric GE90 та скошеними закінцівками крил. Інші моделі оснащуються на вибір двигунами GE90, Pratt & Whitney PW4000, чи Rolls-Royce Trent 800. Модифікація 777-200LR встановила світовий рекорд дальності польоту без дозаправлення для пасажирських авіалайнерів, пролетівши більше половини земної кулі.

United Airlines у 1995 році стала першою авіакомпанією, що почала експлуатувати 777 на регулярних рейсах. Станом на жовтень 2016 року, 60 компаній розмістили замовлення на 1902 літаки усіх модифікацій, та 1441 було передано. Найбільш широко використовується варіант 777-300ER, кількість переданих — 684, авіакомпанія Emirates експлуатує найбільший флот 777-х, що становить 157 пасажирських та вантажних літаків.

Станом на жовтень 2016 року внаслідок аварій було втрачено 6 авіалайнерів. У липні 2013 року з літаком рейсу 214 авіакомпанії Asiana Airlines сталася перша за 18 років авіакатастрофа за участю Boeing 777.

Впродовж 2000-х років, 777 став бестселером у свого виробника. Через зростання цін на паливо, авіакомпанії обирали цю модель, як економічно доцільну альтернативу іншим широкофюзеляжним літакам і все частіше використовували літаки на далеких, трансокеанських маршрутах. Прямими конкурентами на ринку в 2016 році є Airbus A330-300 та новий A350 XWB, а також Boeing 787 Dreamliner, що з'явився 2011 року. У листопаді 2013 року Boeing оголосив про розробку модернізованих варіантів 777-8 і 777-9, під загальною назвою 777X, з новим композитним крилом, двигунами GE9X, та іншими технологіями, що розроблені для 787. Початок експлуатації серії 777X заплановано на 2020 рік.

Розробка

Передумова На початку 1970-х років Boeing 747, McDonnell Douglas DC-10, та Lockheed L-1011 TriStar стали першим поколінням широкофюзеляжних пасажирських авіалайнерів, що були введені в експлуатацію. В 1978 році авіакомпанія Boeing представила три нові моделі: 757 для заміни застарілого 727, 767 для конкуренції з Airbus A300, та концепт 777 з трьома двигунами на противагу DC-10 та L-1011 . Середньорозмірні 757 та 767 успішно стартували на ринку, почасти до стандартів ETOPS прийнятих у 1980-х, що регулювали трансатлантичні польоти літаків із двома двигунами. Ці стандарти дозволяли літакам із двома двигунами перетинати океан на відстані до трьох годин лету до найближчого запасного аеродрому. За правилами ETOPS, авіакомпанії почали використовувати 767 на далеких міжконтинентальних маршрутах, що не вимагають великої місткості авіалайнерів. Розробка моделі 777 з трьома двигунами була скасована, через ринкову перевагу моделей 757 та 767. Таким чином у компанії Боїнг створився пробіл у продукційній лінійці між 767-300ER та 747-400.

Наприкінці 1980-х моделі DC-10 та L-1011 наближалися до списання за віком, змушуючи виробників розробляти їм заміну. Компанія McDonnell Douglas працювала над MD-11, що була подовженою та оновленою версією DC-10, водночас Airbus працював над A330 та A340. У 1986 році Boeing представила варіант збільшення 767, попередньо названий 767-X, що мав створити конкуренцію першому поколінню широкофюзеляжних лайнерів як-от DC-10, і стати додатком до моделей 767 та 747 в продукційній лінійці компанії. Початкова пропозиція передбачала подовжений фюзеляж та збільшені крила з вінглетами. Пізніше планувалося збільшити поперечний перетин фюзеляжу, залишивши наявну у моделі 767 пілотську кабіну, ніс та інші елементи.

Авіакомпанії-клієнти не були в захопленні від пропозиції 767-X, а замість цього хотіли ще ширший фюзеляж, гнучку конфігурацію пасажирського салону, міжконтинентальної дальності, та нижчих операційних витрат ніж у подовженої моделі 767. Вимоги менеджерів із розвитку авіакомпаній до великих літаків стають все більш конкретними, збільшуючи конкуренцію серед виробників авіалайнерів. У 1988 році Boeing вирішила, що єдиним варіантом нового дизайну, стане 777 з двома двигунами. Компанія зупинила свій вибір на такій конфігурації, враховуючи попередні успіхи, прогнозоване покращення двигунів та знижені витрати на виробництво. 8 грудня 1989 року Боїнг почала видавати пропозиції авіакомпаніям щодо 777..

Проєктування

Фаза проєктування нового літака відрізнялася від попередніх проєктів реактивних пасажирських авіалайнерів компанії Боїнг. По-перше, вісім великих авіакомпаній — All Nippon Airways, American Airlines, British Airways, Cathay Pacific Airways, Delta Air Lines, Japan Airlines, Qantas та United Airlines — брали участь у розробці авіалайнера. Це було новим словом в індустрії, тому що раніше виробники розробляли літаки з мінімальними зауваженнями клієнтів. Вісім авіакомпаній, що робили внесок у процес розробки, були відомі всередині компанії Боїнг як група під назвою «Working Together» («Працюємо разом»). На першому зібранні групи у січні 1990 року представникам авіакомпаній було роздано збірник питань на 23 сторінках про побажання клієнтів щодо будови літака. У березні 1990 року, Боїнг та авіакомпанії визначилися щодо базової будови: переріз салону близький до 747-го, місткість до 325 пасажирів, різноманітні конфігурації інтер'єру, скляна кабіна, ЕДСК, та на 10 % зменшена питома витрата палива стосовно A330 та MD-11. Боїнг обрав свій завод в Еверетті для остаточного складання 777-х.

14 жовтня 1990 року авіакомпанія United Airlines стала стартовим замовником 777-х, коли розмістила замовлення на 34 літаки з двигунами Pratt & Whitney загальною вартістю $11 млрд з опціоном ще на 34. Фаза розробки збіглася в часі з програмою списання застарілих DC-10-х у компанії United. Компанії United було потрібно щоб нові літаки могли літати у трьох різних напрямках: з Чикаго до Гаваїв, з Чикаго до Європи, та безпосадковий переліт із високогірного Денвера до Гаваїв. Відповідність стандартам ETOPS також була пріоритетною для United, враховуючи надводну частину маршрутів до Гаваїв. У січні 1993 року, команда розробників авіакомпанії United разом з іншими командами авіакомпаній приєдналася до конструкторів компанії Боїнг на заводі в Еверетті. 240 команд дизайнерів, до 40 чоловік у кожній, направили майже 1500 питань із проєктування окремих складових літака. Діаметр фюзеляжу був збільшений на прохання Cathay Pacific, збільшена довжина базової моделі за пропозицією All Nippon Airways, внесок British Airways полягав у вбудованому тестуванні та гнучкості інтер'єру, поряд із більш високою експлуатаційною масою варіантів базового літака.

777 був першим пасажирським авіалайнером, повністю спроєктованим за допомогою комп'ютерів. Кожне конструкторське креслення було виконане у тривимірному вигляді в САПР- програмі, відомій як CATIA (Computer-Aided Three-dimensional Interactive Application), що розроблена Dassault Systemes та IBM. Це дозволило створити віртуальний літак для перевірки перешкод і правильності підганяння багатьох тисяч деталей, тим самим зменшуючи дорогі переробляння. Боїнг розробила свою власну високопродуктивну програму візуалізації FlyThru, пізніше названу IVT (Integrated Visualization Tool) для підтримки великомасштабних спільних проєктів, виробничих зображень, та іншого використання даних CAD. Примітка: IVT досі використовується в Боїнг з 29,000 користувачами в 2010 році. Компанія Боїнг спочатку не була впевнена у можливостях CATIA і побудувала фізичну модель носової частини, щоб перевірити її результати. Тест був настільки успішний, що додаткові моделювання були скасовані.

Виробництво та випробування Виробничий процес передбачав міжнародне співробітництво, з небувалим для реактивних літаків Боїнг рівнем глобального субпідряду, який було перевищено лише згодом для моделі 787. Міжнародними учасниками були Mitsubishi Heavy Industries та Kawasaki Heavy Industries (панелі фюзеляжу), Fuji Heavy Industries, Ltd. (центральна секція крила), Hawker de Havilland (стерно висоти), та Aerospace Technologies of Australia (стерно напрямку). Була підписана угода між Боїнг та Японською Авіабудівною Корпорацією, що представляла японських аерокосмічних підрядників, про 20-відсотковий розподіл ризиків партнерів для всієї виробничої програми. Стартова модель 777-200 була запущена у виробництво з варіантами двигунів від трьох виробників, General Electric, Pratt & Whitney, та Rolls-Royce, що дозволило авіакомпаніям обирати двигуни на свій розсуд. Кожен із виробників-конкурентів дав згоду на розробку двигунів із класом тяги 340 кН та більшої потужності для оснащення ними найбільшого у світі літака з двома двигунами.

Щоби розмістити виробництво свого нового авіалайнера, Боїнг вдвічі збільшив розміри заводу в Еверетті (що коштувало приблизно 1,5 млрд доларів США), щоби створити площі двом новим складальним лініям. Були розроблені нові методології виробництва, зокрема поворотний механізм, що дозволяв обертати фюзеляж на 180 градусів, забезпечуючи робітникам доступ до секцій верхньої частини фюзеляжу. Основне складання першого літака почалося 4 січня 1993 року. На початок виробництва, програма вже зібрала 118 замовлень, з опціоном ще на 95 від 10 авіакомпаній. Загальний обсяг інвестицій у програму оцінюється в більш ніж 4 млрд доларів США від Боїнг, та ще 2 млрд доларів США від постачальників.

9 квітня 1994 року перший 777-й із заводським номером WA001 взяв участь у серії з 15 презентацій протягом дня, щоби представити літак для 100 000 запрошених гостей. Перший політ відбувся 12 червня 1994 року під керуванням командира тест-пілотів John E. Cashman. Це поклало початок 11-місячній програмі випробувальних польотів, що була більш насиченою за будь-яку з попередніх програм Боїнг . Дев'ять літаків, оснащених двигунами General Electric, Pratt & Whitney та Rolls-Royce, брали участь у випробувальних польотах за різних умов - від пустельної авіабази Едвардс у Каліфорнії до крижаної Аляски. Щоб задовольнити вимоги ETOPS, виконано 8 180-хвилинних польотів з одним робочим двигуном. Перший побудований літак використовувався у програмі виробничих випробувань Боїнг з 1994 по 1996 роки, та забезпечував даними програми 200ER та 300. 19 квітня 1995 року, після успішного завершення випробувальних польотів, 777 сертифікований одночасно Федеральним управлінням цивільної авіації США (FAA) та Об'єднаним управлінням цивільної авіації Європи (JAA).

Введення в експлуатацію