Су́мська́ ву́лиця — головна вулиця Харкова. Довжина — 4,2 км. Починається від майдану Конституції, проходить поруч із Садом імені Тараса Шевченка, майданом Свободи, Центральним парком і закінчується на розі з вулицею Дерев'янка. Далі вулиця переходить у Харківське шосе.Білгородське шосе . Open Street Map.Білгородське шосе . ЯндексБілгородське шосе . Depo.ХарківБілгородське шосе . Харківська міська радаБілгородське шосе. ProZorro.

Назва вулиці Вулиця набула назву від дороги до міста Суми, яка тут проходила в XVII столітті. В Описі Харківського намісництва 1788 року йдеться: «в північно-західну сторону дорога називається Сумська, прямує від Харкова через Золочів у Суми, а звідти до Глухова і в Новгород-Сіверський».

У 1909 році відбулася перша спроба перейменувати Сумську вулицю. На хвилі ювілеїв її запропоновано назвати Гоголівською. Перейменування тоді не відбулося, а ім'я Миколи Гоголя надали Кокошкінській вулиці — так вона зветься й дотепер.

Наступна спроба — тепер уже вдала — відбулась 25 січня 1919 року, коли Харків остаточно перейшов під владу більшовиків. Її назвали на честь одного із засновників Комуністичної партії Німеччини Карла Лібкнехта. В роки німецької окупації (1942—1943) згідно з рішенням Міськуправи від 7 вересня 1942 року вулиці повернули первинне ім'я. Міськрада повернула історичну назву вулиці 2 жовтня 1945 року.

Історія

Народження вулиці Сумська не найстаріша вулиця міста. Виникла наприкінці XVII століття як дорога до міста Суми. Забудова йшла повільно, і в кінці XVIII століття вулиця закінчувалась в районі сучасних вулиць Скрипника й Римарської — далі йшов земляний вал, що оточував місто. При в'їзді до міста з Півночі стояли дві кам'яні вартівні, від валу виступали два люнети. Ця вісь, що проходила від північної брами міської фортеці по хребту підвищеного мису між річками Лопань та Харків, стала природним напрямом для розвитку головної вулиці. Одразу ж за валом, з північно-східної сторони, було Старе Кладовище, що обслуговувало три парафії старої частини міста. З 1783 року тут стояла кам'яна Мироносицька церква, яку побудували на місці давнішої дерев'яної. У 1813—1819 роках вона перебудована на кошти купецтва в неовізантійському «цегляному» стилі (арх. Євген Васильєв). Тепер на цьому місці сквер Перемоги та «Дзеркальний струмінь», а у 2013—2015 роках попри серію протестів місцевих мешканців, на цьому місці зведено нову велетенську дев'ятибанну Мироносицьку церкву .

XIX — початок XX століття

Захисний вал довго стримував розвиток міста в північному напрямку. Лише на початку XIX століття вал було знесено. За планом 1838 року межі міста були розширені в північному напрямку до Університетського саду (тепер — сад імені Тараса Шевченка). У цей період висота забудови вулиці не перевищувала двох поверхів і вона мала зручний пішохідний масштаб, який пізніше ліг в основу цілої мережі прилеглих вулиць.

Колишнє Старе кладовище, яке тривалий час повнило жахом серця мешканців прилеглого району: там у покинутих склепах та каплицях ночами збиралися бродяги, на початку XIX століття було закрите й частково знесене. На звільненому місці перед Мироносицькою церквою утворилася Мироносицька площа. На площі було кілька будівель: лазарет, фабрика шерстяної та бавовняної тканини стайні Приказу суспільної опіки, парафіяльне училище. Усі ці будівлі були знесені в ході численних реконструкцій скверу.

З ініціативи засновника Харківського університету В. Н. Каразіна на місці природного лісу по вул. Сумській було закладено Університетський сад, що включав ландшафтний (англійський) парк, ботанічний сад, обсерваторію та дослідне господарство. Біля входу в сад 1906 року до 100-річчя заснування університету було встановлено пам'ятник В. Н. Каразіну (скульптор І. І. Андреолетті, архітектор О. М. Бекетов). У 1825 році навпроти Мироносицької площі розпочалось спорудження великої будівлі для кадетського корпусу. Але кадетський корпус у Харкові не відкрили, а будівлю в 1839 році передали Інституту шляхетних дівчат. Права сторона Сумської навпроти інституту і саду тоді ще не була забудована та являла собою величезний пустир.

Наприкінці 30-х — на початку 40-х років почалось упорядкування вулиці. Університетський сад з боку Сумської обнесли красивою кам'яною огорожею із залізними ґратами. У 1839 році вулицю навпроти інституту та саду вимостили каменем, а 1840 року встановили 37 олійних ліхтарів. На Мироносицькій площі зосередилась торгівля хлібом, площу стали називати Хлібною.

У середині XIX століття з'явився Ветеринарний інститут (нині Харківська державна зооветеринарна академія). Інститут утворили на базі практичної ветеринарної школи, заснованої при Харківському університеті 1839 року. У 1851 році школу відокремили від університету на правах вищого навчального закладу, а 1873 року вона дістала назву Ветеринарий інститут. Для створення підсобного господарства були використані землі за Університетським садом — «Піски» — тепер тут майдан Свободи. Будівлю Інституту звів у формах пізнього класицизму архітектор Михайло Львов. Тут працювали відомі вчені, в тому числі І. І. Мечников. Будівлю реконструювали 1961 року під міський Палац піонерів (арх. Борис Клейн).

У 1850-х роках у центрі Харкова всі будинки стали кам'яними.

Межа вулиці в північному напрямі була визначена наприкінці XIX століття. У 1893—1895 роках на вулиці було закладено, а в 1907 році відкрито, Міський парк (нині Центральний парк).

Наприкінці XIX — початку XX століття Сумська розрослася ще більше. З 1894 року Міська дума стала розпродавати землі в кінці Сумської, і тут з'явилося багато кам'яних будівель.

У 1882 році Сумською розпочався рух конки — кінно-залізничної міської дороги, з невеличкими відкритими вагончиками, обладнаними поперечними лавами. Сумською проходив маршрут, що починався біля мосту через річку на Москалівській вулиці, йшов через центр і закінчувався Ветеринарним інститутом.

На початку XX століття Сумська стає головною вулицею міста. Починається зведення багатоповерхових будівель. Більшість малоповерхових будівель на ділянці вулиці до Мироносицької площі втратили свою житлову функцію, були так чи інакше реконструйовані або надбудовані. Житло заступили крамниці, банки, кінотеатри, ресторани, лікувальні заклади. Житловими лишаються тільки великі прибуткові будинки, перші поверхи яких так само займають крамниці та контори.

Радянський час

У 1917—1918 роках на Сумській, 13 розташовувався Центральний Виконавчий Комітет України та Народний Секретаріат. У березні 1919 року утворена Українська Соціалістична Радянська Республіка, Харків став її столицею. З 1920 року на Сумській, 44, працював Центральний Комітет КП(б)У, який 1925 року перемістився на Сумську, 64.

У будинку на Сумській, 1 розміщувався Наркомат фінансів УСРР.

Серед перших дій нової влади було масове переселення мешканців підвалів і нетрищ до квартир будинків, де раніше жили буржуазія й інтелігенція. Заселення відбувалося покімнатно й супроводжувалося утисками частини попередніх мешканців, що лишилися. Так з'явились «комуналки». Забудова провадилася несистемно.

З 1930-х років почалась реалізація великих містобудівних заходів, що часто спричинювала нищення цінної забудови. Отак була знесена Мироносицька церква та залишки цвинтаря з могилами відомих харківців, де мав постати новий культурно-суспільний центр міста. Передбачалося зведення «Театру масового музичного дійства». Всесоюзний конкурс на його будівництво був оголошений 1930 року. Усього брало участь 144 роботи. За умовами конкурсу театр мав уміщувати не менше чотирьох тисяч осіб, передбачалося поєднання функцій цирку, театру та кінотеатру, а також поряд зі спектаклями проведення масових заходів. Перший приз конкурсу дістав проєкт братів Весніних, який вирішував усі поставлені задачі. Центральною частиною композиції вони зробили велику овальну залу, що вміщувала від 4 до 6 тис. глядачів. Проєкт був прийнятий до реалізації, почалось будівництво. Проте після перенесення 1934 року столиці до Києва будівництво припинилось, встигли збудувати лише житловий будинок з боку Чернишевської. На цьому місці влаштували тролейбусне депо яке проіснувало до 1946 року.

1927 року заснований Харківський машинобудівний завод «ФЕД», промислове підприємство з випуску найпростіших електричних свердлильних машин і фотоапаратів. Згодом став виробляти апаратуру для авіаційної та космічної промисловості.

У 1935 році на місці перенесеного пам'ятника Каразінові, було встановлено пам'ятник Тарасові Шевченку. Автори пам'ятника — радянський скульптор Матвій Манізер і архітектор Йосип ЛангбардВизначні пам'ятки Харкова на mandria.ua (Мандрія. Відпочинок в Україні) Чернова М. В. Пам'ятник Т. Г. Шевченку в Харкові., Харків: «Прапор», 1984.

У 1939 році Сумською вулицею розпочався тролейбусний рух. Тут пролягав перший у Харкові маршрут — Університетська гірка — Центральний парк культури та відпочинкуТроллейбус. Хроника на сайті gortransport.kharkov.ua / Харьков транспортный .

8 листопада 1940 року відкрито Харківську дитячу залізницю, яка сполучила Центральний парк з Лісопарком. Будівлю вокзалу споруджено за проєктом архітектора Євгена Лимаря. У роки німецької окупації Харкова залізниця була зруйнована. Відновлена після 1945 року.

Після війни на місці Мироносицької церкви насадили сквер Перемоги. А в 1947 році за проєктом архітектора Віктора Коржа спорудили фонтан «Дзеркальний струмінь», який нині став символом міста.

У 1970–1990 роках, навпроти «Дзеркального струменя», за проєктом архітекторів С. Н. Миргородського, В. Д. Єлізарова, Н. В. Чуприни й Р. М. Гупала звели новий будинок Харківської опери.

Сучасність

Нині критичною стала проблема паркування: попри те, що паркування на вулиці Сумській заборонене до 21:00, вона залишається заставленою припаркованими машинами, що зменшує пропускну здатність проїжджої частини на 30 %-50 %, що призвело до петицій на сайті міської влади та навіть пропозицій зробити вулицю пішохідною. Під час святкування дня міста та дня Незалежності України у 2021 році вулицю зробили пішохідною на два дні (23 та 24 серпня). В ці дні вулицю переповнили пішоходи, а пізніше на сайті міської ради знову з'явилася петиція про перетворення Сумської вулиці на пішохідну, які вже існують у багатьох містах світу та України. Міська влада також планувала перетворити Скрипниківський узвіз на пішохідну вулицю. Станом на 2024 рік жодної такої вулиці в Харкові немає.

На Сумській збереглася значна частка визначних історичних будівель міста. Частина з них відреставрована, але деякі руйнуються без належного догляду, частину виключають зі списків пам'яток архітектури, як наприклад, особняк Миколи Авдакова (буд. № 52), який у 1874 звів архітектор Гаврило Стрижевський, а в 1898 р. реконструював автор герба УНР Василь Кричевський і український архітектор Іліодор ЗагоскінНаказ Міністерства культури та інформаційної політики України від 14 січня 2021 року № 10 «Про занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України». У 2003—2011 роках на розі з Театральним майданом, на місці старої філармонії, зведено торговельний центр Ave-Plaza.

Забудова Сумської вулиці постраждала від російських ракетних та авіаційних атак у 2022—2024 роках. Зокрема, було серйозно пошкоджено будинок Харківської обласної державної адміністрації, особняк Сергія Савича, будинки початку XX століття на розі з вулицею Данилевського та Ярослава Мудрого тощо.

Театральний майдан Утворився на межі XVIII та XIX століть на місці колишніх земляних оборонних укріплень. Зручно сполучує Сумську вулицю з Григорія Сковороди. Назву дістав на початку XIX століття від нововідкритого Міського драматичного театру. Сквер на площі з'явився в 1876 році. У 1904 році на східному боці площі, що виходить на Пушкінську вулицю (нині Григорія Сковороди) було відкрито пам'ятник Олександрові Пушкіну (нині демонтований), а в 1909 році на західному боці, що виходить на Сумську вулицю — пам'ятник Миколі Гоголю.

Будівлі