Георгій Володимирович Касьянов ( 20 квітня 1961, Челябінськ, РРФСР) — український історик і громадський діяч, доктор історичних наук, професор, директор БФ «Інститут розвитку освіти».

Працював на кафедрі історії Києво-Могилянської академії (2002—2011), завідувачем відділу новітньої історії та політики Інституту історії України Національної Академії наук України (2003—2021).

Життєпис Батько — офіцер Радянської армії, мати — інженер. Закінчив Київський державний педагогічний інститут ім. О. Горького (1983), аспірантуру Інституту історії України (1983—1986) Працював вчителем в школі (1982—1983), потім в Інституті історії.

2003—2021 — завідувач відділу новітньої історії та політики Інституту історії України НАН України.

2021—2022 — старший науковий співробітник (за сумісництвом) відділу української історіографії Інституту історії України НАН України.

З вересня 2021 року — керівник Лабораторії міжнародних досліджень пам'яті в Університеті Марії Кюрі-Склодовської, Люблін, Польща.

У 1986 році захистив кандидатську дисертацію на тему: «Інженерно-технічні секції профспілок України в соціалістичному будівництві, 1926—1937 роки»Касьянов, Георгий Владимирович. Инженерно-технические секции профсоюзов Украины в социалистическом строительстве, 1926—1937 годы: диссертация … кандидата исторических наук : 07.00.02. — Киев, 1986. — 239 с.. У 1993 році захистив докторську «Інтелігенція Радянської України 1920-х — 1930-х років: Соціально-історичний аналіз».

Стажувався та викадав у Гарварді (1995—1996) та Кембриджі (1996), Лондонському (1993) та Гельсінському університетах (1999), Університеті Монаша (Мельбурн, Австралія, 1999), Університет Хоккайдо (Саппоро, Японія, 2006), Центрально-Європейському Університеті (Будапешт, Угорщина), Амстердамському університеті (2009), Колегіумі Імре Кертеса університету Йєни (2015), Викладав у Гельсінкському університеті (1998), Гарварді (2005), Європейському гуманітарному університеті (Вільнюс, 2008—2010), Берлінському Вільному університеті (2009—2019), Базельскому університеті (2017), університеті Північної Кароліни, Чепел-Гілл, США, 2018), Центрі досліджень сучасної історії ім. Ляйбніца, Потсдам, Німеччина (2021).Інституті Європейського університету у Флоренції, Fernand Braudel Senior Fellow (2021), Knut and Alice Wallenberg Foundation Senior Fellow (2023).

Випускник програм ім. Фулбрайта (1995, 2018) і Кеннана (2003).

У липні 2025 року отримав звання професора (profesor belwederski) від Президента Республіки Польща.

Громадська діяльність Голова науково-методичної комісії з історії Міністерства освіти і науки України (2005—2009) Директор БФ «Інститут розвитку освіти» (з 2013). Президент Міжнародної асоціації гуманітаріїв (2014—2018). Член українсько-австрійської комісії істориків (з 2018) Член Європейської асоціації освітньої політики та права (ELA)

Погляди Георгій Касьянов: піддає деконструкції український національний майстер-наратив, аналізуючи його роль в формуванні національної ідентичності. У 2002—2022 він опублікував низку праць, присвячених епістемологічому аналізу українського мастер-наратива, його можливостям і пізнавальним обмеженням. У 2012 році разом з Олексієм Толочком ініціював історіографічну дискусію на сторінках «Українського історичного журналу», яка тривала до 2014 року і стала першим системним обговоренням можливостей і обмежень українського мастер-наративу.НАЦІОНАЛЬНІ ІСТОРІЇ ТА СУЧАСНА ІСТОРІОГРАФІЯ: ВИКЛИКИ Й НЕБЕЗПЕКИ ПРИ НАПИСАННІ НОВОЇ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ — СУЧАСНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ҐРАНД-НАРАТИВ: ПІДХОДИ, КОНЦЕПЦІЇ, РЕАЛІЗАЦІЯ — Український історичний журнал — В. А.СМОЛІЙ — 2012 (uahistory.co) публічно критикував проведення декомунізації в Україні. Критикував партійну, в стилі партійної історіографії ОУН(б) ґлорифікацію УПА, зокрема вибірковий підхід до фактів та відбілювання ОУН та УПА. Аналізував і публічно критикував меморіальні закони 2015 року, як такі що обмежують свободу слова і свободу академічних дослідженьГеоргій Касьянов (2023): У пошуках втраченого часу? Декомунізація в Україна, 2014—2020, Проблеми посткомунізму, DOI: 10.1080/10758216.2023.2198135. критикував крайнощі процесів декомунізації та стверджував, що декомунізація у виконанні її ініціаторів неухильно веде до дерусифікації. Виступав проти перейменування Московського проспекту у Києві на проспект Степана Бандери. Критикував вибірковий підхід до історії УПА, стверджував, що її першим основним ворогом були поляки, а не СРСР чи Третій Рейх, що крім героїзму і жертовності в історії цієї організації були темні сторінки. Також стверджував, що в Україні був ухвалений закон, який забороняє публічно засуджувати ОУН, а буцімто дозволяє лише прославляти цю організацію. Заявляв, що метою ОУН була побудова тоталітарної держави. Стверджував, що Україна не була колонією Росії, а український національний рух виник в структурах, що створювалися в Російській імперії. Виступав проти утисків російської мови в Україні, стверджував, що треба вивчати і знати мову агресора під час російсько-української війни. публічно критикував методи проведення декомунізації в Україні та стверджував, що вони нагадують «радянські методи».

Публічні виступи 13 листопада 2008 прочитав лекцію з питань націоналізації історії в Україні в рамках проєкту .

20 липня 2018 року провів лекцію співробітникам Генерального управління розвідки Міністерства оборони України про липневу декларацію про державний суверенітет 1990 року, де зазначив, що прийняття державно-правового акта, покликаного гарантувати національні інтереси Українського народу, стало проривом того часу, та це був лише один з етапів боротьби за незалежність української нації, яка триває й сьогодні.

21 березня 2022 року взяв участь у робітні EUI Intellectual History Working Group Європейського університету у Флоренції «Is this a Just War? How the Russian invasion has changed our views on warfare».

27 квітня 2022 року виступив з доповіддю «Use and Misuse of History in The Russia's War Against Ukraine» на міжнародній конференції «Після війни: переосмислення майбутнього громадянського суспільства».

17 травня 2023 року виступив з доповіддю «Remembrance and Solidarity in Europe: Challenges of Antagonistic Memories» на міжнародній конференції European Network of Remembrance and Solidarity «What's the point of history… if we never learn?» Dialogue, Remembrance and Solidarity in Europe. New Challenges for Public History and Historical Education

Наукова діяльність Георгій Касьянов почав наукову роботу бувши студентом Київського державного педагогічного інституту. Спеціалізувався по кафедрі всесвітньої історії, писав працю з порівняльного аналізу Фронди у Франції та Англійської революції середини 17 століття. В аспірантурі (1983—1986) почав працювати над історією української інтелігенції. Кандидатська дисертація була присвячена політиці залучення дореволюційної технічної інтелігенції до соціалістичного будівництва. З початку 1990-х спеціалізується в історії України 19 — 21 століть. Докторську дисертацію, присвячену соціально-історичному аналізу української інтелігенції 1920-х — 30-х років захистив у 1993 році.

На початку 1990-х видав дві книги (у співавторстві) з історії сталінізму, де сталінізм розглядався як специфічна форма тоталітаризму.

У 1992—1995 роках видав серію монографій, присвячених історії української інтелігенції 19-20 століть: «Українська інтелігенція 1920-30-х років: соціальний портрет та історична доля» (1992)"Українська інтелігенція на рубежі XIX—XX ст.: Соціально-політичний портрет" (1993), «Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960—80-х років» (1995); друге видання — 2019.

У другій половині 1990-х — на початку 2000-х досліджував теоретичні аспекти націотворення та українського націоналізму. Видав серію статей і брошур, присвячених українському націоналізму. У 1999 році вийшла його монографія «Теорії нації та націоналізму» — «перший в Україні систематичний виклад теорій нації та націоналізму»

2003 року як керівник відділу новітньоїісторії та політики в Інституті історії України НАНУ розпочав серію публікацій, присвячених новітній історії України (після 1991 року). Серія статей та монографії (Україна 1991—2007. Нариси новітньої історії" (2007), From «the Ukraine to Ukraine. A Contemporary History» (2021, українське видання 2022) аналізує різні аспекти сучасної історії України: економіки, суспільного і соціального життя, зовнішьної політики, культури, націотворення.

Із середини 2000-х почав працювати над проблемами історичної епістемології, історіографії та історичної політики. У серії статей та монографій The Holodomor in Politics, Memory and History. Cognitive, Interpretive and Explanatory Challenges; Memory Crash: Politics of History In and Around Ukraine, 1980s — 2010s. Central European University Press, 2022, Past Continuous: історична політика 1980-х — 2000-х: Україна та сусіди (2018), Danse Macabre: Голод 1932—1933 років в історі, політиці і масовій свідомості(2010), друге видання: Розрита могила: голод 1932—1933 років у політиці, пам'яті, та історії (1980-ті — 2000-ні). Харків, Фоліо, 2019 аналізує пізнавальні і суспільно-політичні аспекти формування національної пам'яті, питання історичного пізнання, взаємних впливів історії та політики.

2009 року разом із професором Віденського університету Філіпом Тером став співредактором та співавтром колективної монографії «A Laboratory of Transnational History: Ukraine and Recent Ukrainian Historiography» (CEU Press), в якій піддано аналізу етноцентричну версію історії України і розглянуто можливості багатонаціональної і транснаціональної історіі в стосунку до опису минулого України.

На початку 2010-х став співавтором колективної праці, присвяченої періоду Української революції 1917—1921 років, виданої німецькою (2011), англійською та українською мовами (2015), в якій, зокрема, обговорюються проблеми поровняння німецько-австрійської окупації 1918 року з нацистською окупацією 1941—1944 років.

Також цікавився проблемами інституційного розвитку української освіти та питаннями викладання історії в школі.

Є членом дорадчих рад журналів Acta Poloniae Historica (Варшава), Wojna i pamięć (Ґданськ), EUrope: cultures, memories, identities (Galati), Історія науки і техніки (Київ), International Journal for Education Law and Policy (Антверпен), Дослідження з історії філісофії, науки і техніки (Дніпро), Belarusian Political Science Review (Вільнюс).

Є постійним рецензентом (peer reviewer) журналів East European Politics and Societies, Europe-Asia Studies, Ideology and Politics Journal, Problems of Post-Communism, Nationalities Papers, Slavic Review.

Критика За даними американських дослідниць українського походження Вікторії Малько й Ольги Бертелсен, Георгій Касьянов тісно співпрацював з (СВОП), російською організацією, яка пов'язана з Кремлем та яку створила група представників ФСБ, російської військової еліти та олігархів. Брав участь у вебінарах та лекторіях, що їх організовує СВОП. На думку історика Геннадія Єфімєнка, Касьянов дискредитував на них українських істориків. 18 січня 2022 року спільно з іншим українським істориком Петром Толочком та російською дослідницею Тетяною Таїровою брав участь у круглому столі Російського історичного товариства під головуванням директора Служби зовнішньої розвідки РФ Сергія Наришкіна, що був присвячений питанням вивчення історії України та приурочений до 368-ї річниці Переяславської ради. Серед основних пунктів порядку денного заходу були зазначені «сучасні підходи до вивчення культурної спадщини, що зумовлює історичну єдність росіян та українців».В РИО прошёл круглый стол, посвящённый вопросам изучения истории Украины. Российское историческое общество. Архів оригіналу за 31 січня 2022.Онлайн трансляция круглого стола, посвящённого основным тенденциям в истории Украины. Youtube-канал Російського історичного товариства.