ZZ Top () — американський рок-гурт. Створений у 1969 році у Х'юстоні (Техас).
Гурт є представником стилів хард-рок, а також блюз-рок і південний рок. Найбільшого успіху тріо, яке вже понад 40 років виступає у незмінному складі, досягло у 80-х роках. У 2004 році гурт прийняли у Залу слави рок-н-ролу. Членами гурту є Біллі Ґіббонс (вокал, гітара), Дасті Гілл (вокал, бас-гітара) і Франк Берд (ударні). ZZ Top став популярним не лише завдяки індивідуальному музичному стилю, але й завдяки незвичному зовнішньому вигляду. Ґіббонс та Гілл носять довгі бороди до пояса, і виступають на концертах у довгих плащах, темних сонцезахисних окулярах і капелюхах.
Історія
Створення гурту. Період 1970—1974 років Засновником гурту, його незмінним лідером, натхненником і головною творчою силою є Біллі Гіббонс. До участі в «ZZ Top» Біллі Гіббонс грав у ним же заснованому 1967 року техаському психоделічному гурті «The Moving Sidewalks» (англ. «Рухомі доріжки»), який записав низку синглів і один повноцінний альбом. Гурт нерідко виступав у Техасі на концертах, зокрема відкривав концерти таких музикантів, як Джимі Гендрікс, Дженіс Джоплін, «The Doors» та інших. Під час виступу на концерті «The Doors» гурт побачив на той момент концертний промоутер Білл Гем, який надалі, у певному сенсі, став четвертим учасником «ZZ Top». Він взяв велику участь у всіх аспектах діяльності гурту: від підготовки альбомів та їхнього запису, до вироблення образу гурту та організації його виступів.
«The Moving Sidewalks» у 1969 році розпалися, і 20 червня того року Біллі Гіббонс заснував новий гурт, назвавши його «ZZ Top». Походження назви гурту, за словами Гіббонса, пов'язане з Бі Бі Кінгом. Спочатку планувалося назвати гурт «Z.Z. King», однак це здалося Гіббонсу занадто схожим на «Бі Бі Кінг», і таким чином — оскільки Бі Бі Кінг уже сам по собі став «топовою» фігурою — назва гурту стала «ZZ Top». Однак простежуються явні алюзії іншого характеру. Так, назва гурту являє собою змішання назв двох відомих фірм з виробництва паперу для самокруток «Zig-Zag» і «Top»; також простежується зв'язок з псевдонімом відомого американського блюзового співака .
До першого складу гурту увійшли басист і клавішник Ентоні Барахас і барабанщик Пітер Перез. Однак у такому складі гурт існував зовсім недовго, тож найчастіше першим складом гурту зазвичай називають клавішника Ланьє Грега і колишнього барабанщика «The Moving Sidewalks» Дена Мітчелла. У такому складі наприкінці 1969 року «ZZ Top» випустили на лейблі «Scat Records» сингл «Salt Lick/Miller's Farm» (1969). Цей сингл став єдиним релізом «ZZ Top» в такому складі, і єдиним релізом гурту виконаним у поєднанні «гітара — клавішні — ударні».
У січні 1970 року Ланьє Гріг і Ден Мітчелл були призвані на службу до В'єтнаму. Біллі Гіббонс був змушений набирати нових музикантів. Ними стали басист Біллі Етерідж і барабанщик Френк Бірд, формально члени гуртів «The Cellar Dwellers» і «American Blues». Бірд згадував про це так: «Дасті і я грали в „American Blues“ у Далласі, Біллі грав у „Moving Sidewalks“ у Г'юстоні. Звичайно, ми знали один одного, і коли мені знадобилася робота, я поїхав до Г'юстона на Фольксвагені зі своїми барабанами, і сказав: „Гей, найми мене!“». Біллі Етерідж майже одразу залишив гурт і був замінений Майклом Джонсоном, який за кілька тижнів також пішов із гурту. Тоді Бірд наполіг на тому, щоб Гіббонс запросив до гурту колишнього колегу по «American Blues», басиста Дасті Гілла. Гілл згадував: «Я перебрався до Г'юстона, навіть не знаючи, що Френк [Бірд] теж тут же. Коли я грав у якомусь клубі, туди випадково увійшов Френк. Він сказав: „Ти повинен піти і пограти з тим хлопцем [Гіббонсом]“, ну я сказав „О кей“».
Так сформувався постійний склад гурту, чий перший виступ у такому вигляді відбувся в Бомонті 10 лютого 1970 року, для чого Гіллу довелося позичити бас-гітару — своєї у нього не було. До березня 1970 року матеріал для першого альбому гурту загалом уже був, проте американські компанії звукозапису не поспішали підписувати контракт із «ZZ Top». Єдина пропозиція надійшла від британської «London Records» — але вона здавалася «ZZ Top» вельми привабливою, оскільки на цьому лейблі записувалися «The Rolling Stones». Поки тривали переговори, гурт виступав у різних клубах на півдні США, зокрема, їх неодноразово запрошували на підтримку концертів Лайтніна Гопкінса, Дженіс Джоплін, Бо Діддлі і навіть Чака Беррі. Зрештою гурт, зусиллями свого менеджера Білла Гема, зміг підписати контракт на два альбоми з «London Records», де на початку 1970 року перевидали перший сингл «ZZ Top» під своїм лейблом.
Перший альбом, з ініціативи арт-директора «London Records» названий ZZ Top's First Album, було записано на «Robin Hood Studios» у Тайлері (штат Техас), наприкінці 1970 року, він вийшов 16 січня 1971 року. Сингл із цього альбому «(Somebody Else Been) Shaking Your Tree» сягнув 50-го місця в «Billboard Hot 100», проте загалом гурт залишався маловідомим і продовжував роботу в південних штатах США. Альбом являв собою більшою мірою південний блюз, ніж рок. Біограф гурту Нейл Деніелс сказав про нього, що «Альбом задав тон для того, що зараз називається фірмовим звуком гурту: фуззові нелаковані гітари, блюзові мелодії, сексуальні натяки і техаський сленг. Гумор завжди був ключовою особливістю в звучанні й образі гурту, з акцентом на похабні жарти, що з'явилися часто з особистого досвіду. Коріння їхнього звучання міцно сидить у блюзі, але з власними наворотами».
За рецензією на альбом від «All Music Guide»:
«ZZ Top» не стали відкладати випуск нового альбому і приступили до його запису вже 1971 року. Другий альбом гурту «Rio Grande Mud» вийшов 4 квітня 1972 року, його записали там же і випустила та сама компанія звукозапису. Альбом вийшов із дещо важчим звучанням, ніж попередній, ще трохи змістивши акцент у творчості від блюзу до року, але водночас загалом його матеріал являв собою ту саму суміш блюзу, бугі та року. Не залишився непоміченим критиками і підвищений рівень майстерності виконавців, і більш рівний запис альбому.
Незважаючи на те, що цей альбом потрапив до «The Billboard 200», досягнувши 104 місця, а сингл «Francine» (авторство якого не належить гурту) досяг 69 місця в «Billboard Hot 100», гурт залишався маловідомим за межами Півдня США. «ZZ Top» багато гастролювали, їхня музика досить широко ротувалася на місцевих радіостанціях, але вони «ніколи не виступали далі сотні миль від Г'юстона». Зате в самому Г'юстоні «ZZ Top» зуміли зібрати на стадіоні 38 тисяч глядачів. У липні 1972 року альбом удостоївся стриманої рецензії в журналі «Rolling Stone», а восени 1972 року надійшла пропозиція про те, щоб у січні 1973 року виступити на Гаваях на розігріві у «The Rolling Stones». «ZZ Top» були дуже тепло прийняті на цих трьох концертах, що відбулися 22 і 23 січня 1973 року.
У 1973 році гурт розпочав роботу з тоді початківцем, а згодом відомим звукооператором і продюсером Террі Меніннгом. Матеріал нового альбому було записано в тій самій студії в Тайлорі, а потім переправлено до студії Меннінга в Мемфісі. 26 липня 1973 року вийшов третій альбом «Tres Hombres», який став справжнім проривом. Альбом піднявся до восьмого місця в чарті «Billboard Pop Albums», один з найвідоміших хітів гурту «La Grange», випущений синглом, досяг 41 місця в чарті «Billboard Pop Singles», продажі альбому перевищили мільйон копій. Наразі альбом входить до 500 найвизначніших альбомів усіх часів за версією журналу «Rolling Stone», де посідає 490 сходинку. У цьому альбомі «ZZ Top» ще більшою мірою змістили акцент із блюзу на рок, «подвоїли, потроїли важкість, створивши більш басове і зле звучання, ніж у перших двох альбомах».
За словами Гіббонса, цей альбом вказав потрібний напрямок гурту. Зазначається, навіть, що, за великим рахунком, все, чим займався гурт згодом, — це спроби знову випустити цей альбом: «що є „Eliminator“, як не „Tres Hombres“, тільки з секвенсорами і синтезаторами?».
«ZZ Top» починають гастролювати по всіх Сполучених Штатах. Їх приймали скрізь: так, у Чикаго їм довелося виходити на біс п'ять разів, а в Савані почалися заворушення через брак квитків. Цими виступами вони заробили собі в певному сенсі погану славу: хедлайнери стали відмовлятися від спільних виступів, оскільки «ZZ Top», які виступали на розігріві, викликали більший інтерес у публіки, ніж самі хедлайнери. Але основна маса їхніх шанувальників так і залишалася на півдні США, де гурт збирав на своїх концертах десятки тисяч слухачів. Вищою точкою популярності на той момент став виступ «ZZ Top» на стадіоні «Texas Memorial Stadium» в Остіні. На цьому концерті, названому «ZZ Top's First Annual Rompin' Stompin' Barndance & Bar B Q», гурт зібрав близько 80 000 глядачів, а на розігріві у нього виступали такі виконавці, як «Bad Company», Джо Кокер і Карлос Сантана.
З виходом цього альбому закінчилася епоха ранньої творчості гурту: перші три альбоми були чистим простим блюз-роком, хоча і з різним ступенем співвідношення блюзу і року. Подальша творчість гурту вже була пов'язана з експериментами в поєднанні блюз-року з іншими стилями музики, інструментуванням, технічним боком запису. Це оцінили не всі, блюзові пуристи більше схилялися до думки, що «Tres Hombres» останній вартісний альбом гурту; натомість фанати «ZZ Top» зразка 1980-х казали, що це перший вартий уваги альбом гурту. Однак тоді ж почав зароджуватися і культовий статус гурту: «Можна легко знайти студента ядерної фізики з Массачусетського технологічного, який намагається роз'яснити музику „ZZ Top“ своєму важкому сусідові по кімнаті, і знайти його так само просто, як хіпі-реднеків або міських панків з альбомами „ZZ Top“ на вертушці».
Період 1975—1982 років У 1974 році «ZZ Top» зробили паузу, не випустивши чергового альбому, що, за словами Гіббонса, було пов'язано частково з тим, що гурт не хотів новим альбомом опустити в чартах «Tres Hombres», який добре продавався. З 30 грудня 1974 року до 23 березня 1975 року гурт записував новий альбом, і 18 квітня 1975 року вийшов четвертий альбом гурту «Fandango!», в якому лише другий бік платівки містив матеріал, записаний у студії, а на першому боці був запис концертного виступу гурту в Новому Орлеані. Диск став платиновим і посів 10 місце в чарті «Billboard Pop Albums», а новий хіт гурту «Tush» досяг 20 місця в «Billboard Hot 100». Відгуки про концертну частину платівки, на якій гурт виконав і свої пісні, і кавер-версії, здебільшого були настільки ж негативними, наскільки про студійну частину були позитивними. Зокрема, писалося таке: «„Жива“ сторона — справжнє місиво. Просто несусвітня мішанина, яка реально відвертає від прослуховування ще якихось їхніх „живих“ альбомів… Якщо вони і справді такий чудовий концертний гурт, то вони не зробили якоїсь особливої роботи, щоб це підтвердити». Найбільше критикам не подобалося дев'ятихвилинне медлі, «де здається більше бажання відтворити ненатуральну „відв'язну“ атмосферу, ніж насправді грати на інструментах». Разом з тим, студійна частина оцінювалася високо: «На щастя (і не дивно) чотири з шести нових студійних треків — абсолютна класика».