Штрафний військовий підрозділ, також відомий як штрафне формування, дисциплінарний підрозділ або просто штрафний підрозділ (зазвичай називається за своїм формуванням і розміром, наприклад, штрафний батальйон для батальйонів, штрафний полк для полків, штрафна рота для рот тощо) — це військове формування, що складається із засуджених, мобілізованих для військової служби. Такі формування можуть складатися з військовополонених, засуджених за військовим правом, цивільних ув’язнених, засуджених цивільними судами, військовополонених, які вирішили перейти на бік своїх полонителів, або поєднання цих груп.
Служба в штрафних військових підрозділах зазвичай вважається формою покарання, дисципліни або каторжних робіт, що застосовується замість позбавлення волі або смертної кари, або пропонується як альтернатива їм. Штрафні підрозділи історично використовувалися як витратне гарматне м'ясо, до них ставилися погано або зневажливо, і їх залучали до компрометуючих чи небезпечних ситуацій (зазвичай це самовбивчі місії, такі як розмінування або безнадійні авангардні атаки), як маршові батальйони, що підтримують поповнення особового складу як резерви, або утримувалися в тилу для військових операцій, відмінних від війни, або чорнової праці, пов’язаної з воєнними зусиллями, під охороною і наглядом регулярних військових частин, військової поліції або загороджувальних загонів, щоб гарантувати, що вони не намагатимуться втекти, відступити або збунтуватися. Однак це не завжди так: до деяких штрафних підрозділів ставляться так само, як і до регулярних, і, залежно від військової організації, окремого штрафного підрозділу може взагалі не існувати — засуджених натомість переводять до звичайної частини. Винагороди та стимули для засуджених за службу в штрафному підрозділі різняться — часто це зняття судимості, пом'якшення покарання, відстрочка виконання вироку або помилування, — хоча штрафні підрозділи, які використовуються суто як покарання, зазвичай позбавлені таких стимулів за своєю природою.
Перші відомі штрафні військові підрозділи були зафіксовані в імператорському Китаї. Відтоді багато держав і збройних сил протягом історії та в усьому світі також створювали штрафні підрозділи різного розміру з різними функціями. У наш час штрафні підрозділи є надзвичайно рідкісними, оскільки більшість армій покладаються на добровольців і призовників як на військовослужбовців, а засуджені та злочинці, яких зазвичай приймають на військову службу лише за крайньої необхідності, зазвичай потрапляють до регулярних підрозділів. Вербування ув'язнених для участі в бойових діях і військовій службі, часто в обмін на свободу, є поширеним тропом у сучасній художній літературі та популярній культурі, а сюжети, зосереджені навколо штрафних підрозділів, з'являються у фільмах, на телебаченні, у романах і відеоіграх.
Історія
Одне з найперших свідчень про штрафні військові підрозділи міститься в китайських хроніках «Ши цзі» та «Хань шу». Під час Ханьсько-даюанської війни, незадоволений провалом генерала Лі Гуанлі в попередній експедиції 104 р. до н.е., імператор У-ді пообіцяв амністію та винагороду злочинцям, в'язням і розбійникам (赦囚徒捍寇盜) і відправив 60-тисячне військо, що складалося з «поганих хлопців» (惡少年), для нападу на Греко-Бактрійське царство Даюань у 102 р. до н.е.《汉书 卷六十一 张骞李广利传 第三十一》: 赦囚徒扞寇盜，發惡少年及邊騎，歲餘而出敦煌六萬人，負私從者不與。 牛十萬，馬三萬匹，驢橐駝以萬數齎糧，兵弩甚設。 天下騷動，轉相奉伐宛，五十餘校尉。
Спеціальні штрафні підрозділи вперше були задумані в епоху наполеонівських воєн, коли великі армії, сформовані з призовників, часто страждали від проблем з дисципліною. Солдати, які відмовлялися зустрічати ворога, вважалися шкідливими для згуртованості армії та ганьбою для нації. Створення штрафних батальйонів розглядалося як спосіб дисциплінувати армію та тримати солдатів у покорі. Крім того, багато країн призивали злочинців до штрафних батальйонів замість ув'язнення чи страти під час війни, щоб краще використовувати національні людські ресурси. Такі військові частини не користувалися повагою регулярної армії і часто опинялися в небезпечних ситуаціях, наприклад, використовувалися в атаках «відчайдушної надії». Французька імперія зокрема відзначилася використанням штрафних військових частин під час воєн коаліцій, особливо в останні роки конфліктів, коли людські ресурси стали обмеженими. Штрафний полк острова Ре (Régiment pénal de l'Île de Ré), сформований у 1811 році та майже повністю укомплектований злочинцями та іншими небажаними для суспільства елементами, брав участь у бойових діях у наступні роки Наполеонівських війн.
Розформування призовних армій та припинення великомасштабних війн після наполеонівської епохи призвело до занепаду системи штрафних батальйонів у континентальній Європі. Однак ця система продовжувала існувати в заморських колоніях, де головними роботодавцями штрафних батальйонів знову були французи. Батальйони легкої піхоти Африки (Bats d'Af) були сформовані за наказом Луї-Філіппа I у 1832 році з метою розширення Французької колоніальної імперії. Батальйони воювали під час французького завоювання Алжиру та під час Кримської війни. Французи також використовували compagnies d'exclus («роти виключених») — військові підрозділи, розквартировані в Айн-Сефрі на півдні Алжиру. На відміну від Bats d'Af, compagnies d'exclus були суто штрафними підрозділами, що складалися із засуджених, засуджених до п'яти й більше років каторжних робіт і визнаних негідними носити зброю.Musée de l'infanterie - "Les Bataillons d'Afrique"
У різноманітних конфліктах об'єднання Італії червоні сорочки вербували ув'язнених і революціонерів із в'язниць до штрафних полків, відомих як Battaglioni degli imprigionati («Батальйони ув'язнених» або «Батальйон в'язнів»).
На початку 1900-х років Португальська імперія значною мірою покладалася на військових каторжників для поповнення регулярних і місцевих військ, які забезпечували гарнізони для її заморських колоній.
Під час Першої світової війни Збройні сили Великої Британії були мобілізовані на військову службу. Суди пропонували підсудним можливість вступити на службу, щоб уникнути ув'язнення, а молодим правопорушникам у виправних установах та дорослим ув'язненим надавалося дострокове звільнення за службу. Хоча урядовці публічно заявляли, що злочинці не придатні до служби, а ув'язнені вважалися такими, що не мають «почуття обов'язку, яке спонукало інших чоловіків вступати до армії», вербування ув'язнених було військовою необхідністю, і, як повідомляється, ув'язнених шукали через їхню жорстоку вдачу та щоб полегшити вартість тюремної системи у воєнний час.
Період військового переозброєння, що передував Другій світовій війні, викликав відновлений інтерес до концепції штрафних військових підрозділів. У травні 1935 року німецький вермахт запровадив нову політику згідно із законом про військовий обов'язок Німеччини, яка передбачала, що солдати, які порушували військову дисципліну, але в іншому були «гідними служби», направлятимуться до військових штрафних підрозділів. Злочинців також призивали до штрафних підрозділів в обмін на пом'якшення вироку або як форму відстрочки виконання вироку. Ці підрозділи, які називалися «спеціальними відділами» або загальним терміном Strafbataillon, контролювалися німецькою військовою поліцією. До Другої світової війни у складі вермахту налічувалося дев'ять Strafbataillone. Основною роллю Strafbataillon було забезпечення підтримки на передовій. З ходом війни розмір рот Strafbataillon різко збільшився через зміни в німецькій військовій політиці. Відповідно до цієї політики, будь-який солдат, якому смертний вирок (за відступ) було замінено, автоматично переводився до штрафних підрозділів, що значно збільшувало кількість солдатів, доступних для Strafbataillon.
Ефективність Strafbataillone була неоднозначною. Сукупність злочинців, політичних в'язнів і недисциплінованих солдатів, які складали Strafbataillon, часто вимагала суворих заходів для підтримання згуртованості підрозділу. Strafbataillone часто направляли на виконання небезпечних завдань на передовій, при цьому солдатам навіювали, що вони повинні відновити свою втрачену честь у бою. Деякі штрафні військові підрозділи, такі як 36-та гренадерська дивізія СС «Дірлевангер», здобули репутацію жорстоких щодо цивільного населення та військовополонених і використовувалися як антипартизанські війська через страх, який вони викликали. Інші підрозділи, особливо 999-та легка африканська дивізія, страждали від низького морального духу, і солдати дезертирували з Вермахту, щоб приєднатися до груп опору.
Після операції «Барбаросса» і вступу Радянського Союзу у Другу світову війну Червона армія почала серйозно розглядати створення штрафних військових частин. Ці зусилля призвели до створення Штрафбатів, штрафних військових підрозділів, що складалися із засуджених солдатів, політичних в’язнів та інших осіб, яких вважали «витратним матеріалом». Велику кількість червоноармійців, які відступили без наказу під час початкового німецького вторгнення, переформували у примітивні штрафні підрозділи, що стали попередниками повноцінних Shtrafbat. Кількість Shtrafbat було значно збільшено Йосипом Сталіним у липні 1942 року за допомогою Наказу № 227 (Директива Ставки ВГК №227). Наказ № 227 був відчайдушною спробою відновити дисципліну після панічних відступів першого року війни з Німеччиною. Наказ — популяризований як «Ні кроку назад!» (рос. Ни шагу назад!, Ni shagu nazad!) — запроваджував суворі покарання, включаючи розстріл на місці, за самовільний відступ.Tolstoy 1981Suvorov 1982
Під час Громадянської війни в Китаї (1945–1949) Національно-революційна армія (НРА), як відомо, мала штрафні батальйони. Сформовані з дезертирів та звинувачених у боягузтві, ці штрафні батальйони отримували небезпечні завдання, такі як розвідка попереду основних сил для виявлення засідок, переправа через річки та потоки, щоб визначити їхню прохідність, і подолання некартованих мінних полів.
У Сполучених Штатах Збройні сили США історично мали штрафні підрозділи і дозволяли призов ув’язнених. Під час Громадянської війни в США Союз дозволяв гальванізованим янкі, військовополоненим Конфедерації, які присягали на вірність Союзу, вступати до лав штрафних підрозділів з 1862 до приблизно 1866 року. Під час Другої світової війни ув’язненим дозволялося брати участь у воєнних зусиллях, і в 1942 році повідомлялося, що кілька ув’язнених запропонували вступити до армії для участі у війні, а деякі навіть пройшли підготовку перед вступом, хоча про створення штрафних підрозділів в армії США невідомо.
Суди США пропонували підсудним вибір між вступом на військову службу та ув'язненням під час обох світових воєн і Корейської війни щонайменше до Війни у В'єтнамі; за повідомленнями, саме так Р. Лі Ермі, штаб-сержант Корпусу морської піхоти США та стройовий інструктор, відомий своєю акторською роллю у фільмі 1987 року Суцільнометалева оболонка, вступив на службу 17-річним правопорушником у 1961 році. Однак засуджених не направляли до окремих штрафних підрозділів, і ця практика повністю залежала від судді, при цьому військові мали можливість відхилити кандидатуру підсудного. Наразі всі види збройних сил США забороняють прийом засуджених як після винесення вироку, так і як альтернативу ув'язненню (за винятком ВМС США, які не мають прямої заборони, але все ж наполегливо не рекомендують таку практику), і не мають жодних штрафних формувань, хоча колишні засуджені з судимістю за фелонію все ще можуть бути прийняті за наявності відповідного дозволу на фелонію (felony waiver). У 2021 році Законодавчі збори Флориди запропонували законопроєкт, який офіційно дозволив би особам, які вперше вчинили злочин, віком до 25 років включно, вступати на військову службу замість ув'язнення, однак він не був ухвалений.