Вільне та ганзейське місто Га́мбург (, рідше Гамбурк [ˈhambʊʁk]) — несуверенне місто-держава і одночасно федеральна земля Німеччини.
За чисельністю населення (майже 1,9 млн жителів) це друге місто країни та шосте місто Європейського союзу (ЄС); одночасно Гамбург — найбільше нестоличне місто ЄС. Територія так званого Великого Гамбурга (Гамбург і його найближче оточення) становить також один з одинадцяти «європейських метрополісів» Німеччини, там проживає понад 5 млн жителів.
За загальновизнаною традицією, назва міста походить від нижньонімецького Hamm — «болотяна місцевість». Таку ж назву має один із районів міста. Латинізована форма імені міста Hammonia використовується, наприклад, у гімні міста.
Географія Гамбург розташований на початку лійкоподібного гирла (естуарію) річки Ельби, приблизно за 130 км до її впадання в Північне море. Історично прив'язаний до місця впадіння малозначної річки Альстер (56 км) в Ельбу.
Гамбург лежить у межах Північнонімецької низовини, на перехресті морських і внутрішніх річкових шляхів. Рельєф переважно рівнинний, з численними протоками, каналами та заплавами; характерною рисою міста є велика кількість мостів і штучних водних шляхів. Альстер утворює в межах міста два значні водні плеса — Внутрішній і Зовнішній Альстер, які виконують рекреаційну та містобудівну функції.
Клімат — помірно морський, із м’якими зимами та прохолодним літом, значним впливом повітряних мас з Північного моря. Припливно-відпливні коливання в нижній течії Ельби відчутні й у межах міста, що історично вплинуло на планування портових споруд, дамб і систем захисту від повеней.
Історія
Середньовіччя Найдавніші сліди житла належать до племен північно-альбінгських саксів і знаходяться в районі впадіння р. Альстер до р. Лаби (сучасний центр міста) і датуються IV ст. Залишки першого поселення на території сучасного Гамбурга датуються археологами V—VI століттям, відносяться до епохи Великого переселення народів. Подальший розвиток поселення був пов'язаний з ободритами.
Історія Гамбурга починається з Гаммабурґа («Лісової фортеці» в перекладі з англосаксонської мови)Страны и народы (Мысль), Западная Европа, ст.292, скромного замку невеликого розміру, побудованого приблизно в 825 році нашої ери на піщаній косі між річками Альстер і Ельба. У 834 році, під час правління імператора Людовика Благочестивого, баптистерій замку став резиденцією архієпископа, а архієпископ Ансгар зробив молоде місто Гамбург базою своїх місій із християнізації язичників Північної Європи. Вікінги спалили місто 845 року, у наступні три століття Гамбург горів ще вісім разів.
До кінця XI століття вичерпалася роль Гамбурга як духовного мегаполісу на півночі Європи, і з того часу торгівля, а не релігія визначала життя міста. Між 1120 і 1140 роками були створені деякі торговельні підприємства, а заснування Адольфом II Гольштейнським міста Любек на Балтиці також сприяло економічному розвитку Гамбурга як порту на Північному морі. Восени 1188 року група гамбурзьких підприємців отримала від свого феодального сюзерена Адольфа III (графа Гольштейну), дозвіл на будівництво нового міста, прилеглого до старого, з гаванню на річці Альстер і спорудами для використання річки Ельби як зовнішнього рейду. 7 травня 1189 року імператор Фрідріх I Барбаросса підтвердив дозвіл Адольфа III в документі, що дає спеціальні права на торгівлю та навігацію.
У XIII столітті Гамбург неухильно зростав як за площею, так і за економічним значенням, завдяки розвитку Ганзи. У Ганзейській лізі Гамбург поступався тільки Любеку. Великі торгові компанії контролювали торгівлю між Московським князівством і Фландрією. Гамбург прагнув зробити торгові шляхи безпечними, тому місто купувало ділянки землі вздовж рукавів Ельби в безпосередній близькості від міста, а також землі, що лежать нижче за течією.
Місто на шляху до сучасності Наприкінці середньовіччя Ганзейська унія стала поступово розпадатися. Гамбург пішов своїм шляхом і до 1550 року перевершив Любек в економічному плані. Фондову біржу було засновано 1558 року, Банк Гамбурга — 1619 року. 1662 року стала діяти система конвоїв для торгового судноплавства, купці Гамбурга були першими, хто виходив у відкрите море в супроводі військових кораблів. Приблизно в той же час у Німеччині було вперше введено морське страхування.
В основі зміцнення Гамбурга лежали дві причини: по-перше, релігійні війни в другій половині XVI століття спонукали багатьох голландських купців емігрувати в регіон Нижньої Ельби, внаслідок чого Гамбург став центром вже налагодженої міжнародної торгівлі; по-друге, місто було настільки надійно укріплене в 1616—1625 роках, що бізнес у місті розвивався без проблем навіть під час найгірших криз Тридцятилітньої війни (1618—1648). До кінця XVII століття Гамбург із населенням 70 тисяч осіб став другим найбільшим містом Німеччини після Кельна.
Договір Готторпа, укладений із датчанами 27 травня 1768 року, звільнив Гамбург від теоретичного підпорядкування королю Данії й таким чином проклав шлях до визнання його імперським містом 1770 року. Крім того, згідно з договором, до Гамбурга відійшли острови від Ведделя до Фінкенвердера, які лежали між містом і лівим берегом Ельби, і які через сторіччя стануть місцем нових доків. Гамбург, однак, не надто довго користувався своїми новими привілеями: наполеонівські війни скинули старий порядок у Німеччині, а 1810 року маленьку державу було приєднано до Французької імперії Наполеона.
Після падіння Наполеона (1814—1815) Гамбург із 1819 року став державою-членом Німецького союзу з назвою «Вільне і Ганзейське місто Гамбург». Процвітання швидко відновилося, оскільки торгова експансія Гамбурга була поширена на недавно відкриті території в Африці, Азії, Північної та Південної Америки. Навіть велика пожежа в травні 1842 року, яка спустошила чверть міста, не перервала швидкого зростання. Внаслідок реконструкції вхід суден у гавань став доступним у будь-який час доби і не залежав більше від припливів і відпливів у гирлі Ельби.
Після створення Німецької імперії 1871 року політичний статус Гамбурга зберігся, і безперешкодний розвиток міста тривав далі. Чудові будинки в стилі бароко на густонаселеному острові Брук було знесено в 1880-х роках, щоб звільнити місце для складів нового порту. До кінця XIX століття, у ході якого населення зросло від 130 до 700 тисяч осіб, Гамбург розширився далеко за межі колишніх кордонів, поглинувши свої колишні передмістя.
XX століття Гамбург увійшов у XX століття, вирішивши зберегти та зміцнити свої позиції як «ворота Німеччини в світ»; нові доки і причали було побудовано на лівому березі річки Ельби. Однак Перша світова війна, що почалася в 1914 році, поставила хрест на розвитку міста. Міжнародна торгівля припинилася, а торговий флот Гамбурга (1466 суден) практично не залишав порт. Після війни майже всі гамбурзькі кораблі було передано країнам-переможницям за рахунок репарацій Німеччини.
Протягом багатьох років після закінчення війни Гамбург не міг продовжити розвиток, оскільки вичерпав всі можливості розширення своєї території. Указ про Великий Гамбург від 26 січня 1937 роки змінив цю ситуацію, дозволивши Гамбургу приєднати сусідні міста Альтона, Вандсбек і Гарбурґ, які до цього належали Пруссії. Однак розпочата Гітлером Друга світова війна внесла свої страшні корективи; у ході війни нальоти авіації союзників зруйнували 55 відсотків житлового фонду Гамбурга і 60 відсотків портових споруд; загинуло 55 тисяч жителів міста.
Незважаючи на значні руйнування, відновлення міста йшло швидко. Символом післявоєнного комерційного розквіту міста став новий надто довгий діловий район Сіті-Норд, побудований у 1960-х рр. 1962 року в місті сталася повінь, унаслідок якої загинуло більше 300 осіб і було майже знищено стару частину міста. У середині 1960-х років чисельність населення Гамбурга перевищила 1,8 млн осіб, хоча за останні десятиліття вона скоротилася через переміщення жителів у передмістя. Населення іноземного походження Гамбурга до 1980-х років досягло 10 відсотків.
Возз'єднання Німеччини в 1990 році збільшило торгівлю між містом і країнами Східної і Центральної Європи. Протягом 1990-х рр. у місті тривала модернізація.
Українці в Гамбурзі Неподалік від ратуші на вулиці Гроссе Йоганіштрассе 23вул. Große Johannisstraße 13, є пам'ятна таблиця, присвячена соратнику гетьмана Івана Мазепи, українському політичному діячу — Андрію Войнаровському, який мешкав у місті та був викрадений росіянами. У місті по вул. Рерстіг 97-99вул. Rehrstieg, 97-99 діє українська-греко-католицька церква Всіх святих.
У Гамбургу знаходиться будинок кінця XIX століття, так званий Афрікахаус () по вул. Райхенштрассе 27вул. Grose Reichenstrase 27. Як вказує Тетяна Скібіцька саме цей будинок німецького архітектора Мартина Галлера 1899 року надихнув київського архітектора Владислава Городецького на зведення знаменитого київського Будинку із химерами. Через Гамбург прямував на розташований в північному морі острів Гельголанд Ілля Мечников. У 1895 році Міністерство шляхів сполучення Російської імперії замовило в Гамбургу роз'їзний катер для Києва. Під час українсько-польського походу 1920 року цей катер був відбитий у більшовиків і увійшов до складу польської Пінської військової флотилії як «Кілінський». У 1939 році корабель було захоплено радянськими військами і він увійшов до радянської Пінської військової флотилії і знову базувався у Києві. Тут корабель загинув під час оборони Києва у 1941 році.
Промисловість Гамбург — центр машинобудування, легкої й поліграфічної промисловості: заводи Airbus, Blohm + Voss, Beiersdorf, NXP Semiconductors, Bonprix.
Значну роль відіграє суднобудування та судноремонт, історично пов’язані з портом Гамбурга, а також хімічна та фармацевтична промисловість, виробництво споживчих товарів і пакувальних матеріалів. Окремо розвинута харчова промисловість, зокрема переробка кави, какао, чаю та спецій, що традиційно надходять через порт.
Гамбург також є одним із головних медійних і видавничих центрів Європи. У місті базуються відомі видавництва та медіахолдинги, зокрема Der Spiegel (Spiegel-Verlag) і найбільше видавництво Європи Gruner + Jahr. Окрім друкованих медіа, тут активно розвиваються цифрові платформи, рекламна індустрія, телебачення й кіно.
Транспорт Гамбург — великий транспортний вузол — залізниця, автомагістралі, великий морський і річковий порт. Морський порт Гамбурга займає перше місце в Німеччині і третє місце в Європі (після Роттердама й Антверпена) за вантажообігом (136,5 млн тонн у 2017 році). У місті Гамбург розташований міжнародний аеропорт.
Через Гамбург пролягають європейські маршрути E22 (Голігед — Ішим) та E45 (Каресуандо — Джела). Автошлях E26 сполучає Гамбург із Берліном, A23 — з Гайде, B4 — з Гарцом, Ерфуртом та Нюрнбергом, B5 — з Франкфуртом-на-Одері та Слубіце, B73 — з Куксгафеном, B75 — з Любеком, B207 — з Ольденбургом, B431 — з Мельдорфом. І це далеко не повний список автошляхів.
У 2018 році в місті Гамбург, а також в Аахені введена заборона на використання дизельних автомобілів.
14 червня 2026 року після масштабної реконструкції відкрита залізнична магістраль Берлін — Гамбург завдовжки 278 км, яка перебувала на реконструкції з 1 серпня 2025 року. Раніше планували відкрити 30 квітня 2026 року, але через аномально холодну та сніжну зиму «Deutsche Bahn» була змушена призупинити частину робіт, тому було вимушено відстати від графіка. В ході реконструкції було укладено 165 км рейок, 249 стрілочних переводів, побудовано 7 нових обгонних пунктів, близько 5 км шумозахисних екранів. «Deutsche Bahn» впровадили шість нових і модернізували 19 існуючих систем централізації. Вся техніка підготовлена до розгортання європейської системи управління рухом поїздів «ETCS». На лінії створені умови для впровадження перспективної системи залізничного радіозв'язку «FRMCS» покоління 5G, модернізовано 28 пасажирських станцій та залізничних вокзалів. Щоденно лінією курсують 470 пасажирських та вантажних поїздів.
Наука й освіта
Численні вищі навчальні заклади, наприклад: Гамбурзький університет ().