Марі́ де Франс, або Марі́я з Фра́нції чи Марі́я Францу́зька (; XII століття, Вексен — невідомо) — одна з найвідоміших середньовічних поетес XII століття. Жила в тодішній Англії, але, ймовірно, походила з Франції. Перебувала при дворі Генрі II Плантаґенета.
Французи називають Марі де Франс «Сапфо Середньовіччя»Dinaux A. Trouvères, jongleurs et ménestrels du Nord de la France et du Midi de la Belgique. II. Trouvères de la Flandre et du Tournaisis. P., 1839. P. 310., а англійці у свою чергу — «першою жінкою-письменником нашої ери»Фаулз Дж. Кротовые норы / пер. c англ. И. Бессмертной, И.Тогоевой. М., 2003. С. 260. та «середньовічною Джейн Остін».Damon S.F. Marie de France psychologist of courtly love // PUBLICATIONS OF THE MODERN LANGUAGE ASSOCIATION. 1929. Vol. 44. P. 968.Долгорукова, Наталья Михайловна. «„Лэ“ Марии Французской в контексте литературы ее времени. ст.13»
Свої твори писала англо-нормандською мовою. Вона є авторкою збірки дванадцяти ліричних поем (ле, ляйсів), збірки байок (ізопетів), поеми «Чистилище Святого Патріка» () та житія «Життя Святої Одрі» ().
Життєпис
Про життя Марі де Франс відомо дуже мало. Навіть її ім'я це всього лиш припущення, зроблене на підставі рядка з епілогу до її байок: «Marie ai nun, si suis de France» («Мене звуть Марія, я із Франції»). Під Францією у XII столітті розуміли Іль-де-Франс () — місцевість довкола Парижа. Опираючись на лінгвістичні свідчення, вважають, що Марі походила з Вексена — частини Нормандії, що межувала з Паризьким басейном.«Вежа з чорного дерева». — Київ: Дніпро, 1986 ст.133 У період ренесансу, вперше ім'я Марі згадав Клод Фочет, бібліофіл та член парламенту Франції. Його двотомне видання — «Збірка про походження французької мови та поезії» ( Париж, 1581) містить спомин про «Марі де Франс» (кн.2, параграф 84).A Companion to Marie de France by Logan Whalen ст.91
Після одруження Елеонори Аквітанської з Генрі II Плантаґенетом (він став королем Англії), Марі у складі почту цього подружжя переїжджає до Лондона.Качуровський Ігор. Генерика й архітектоніка. Кн. 1 ст. 301 Можливо, що саме Генрі II поетеса присвятила збірку своїх ле. Середньовічний чернець та критик — Деніс Пірамус у своїй праці «Vie Seint Edmund le rei» (1180 року) писав, що «Ле Марі де Франс» користувалися великою популярністю в придворної знаті через те, що «в них було те, чого слухачі бажали для себе в реальному житті».«Вежа з чорного дерева». — Київ: Дніпро, 1986 ст.134
Марі де Франс приписують багато особистостей: на основі генеалогічних досліджень та історичних даних, припускається, що Марія — позашлюбна сестра Генрі II, адже у його батька, Жоффруа Плантаґенета, була побічна дочка з таким же ім'ям, яка згодом стала абатисою Шефтсберійського абатства (1181—1216 роки); Марі де Мелан чи Бомон — вдова Гуго Талбота та дочка Галерана де Бомона; абатиса Редінгу (абатство, де, скоріш за все, переписали манускрипт Гарлі 978).Key Figures in Medieval Europe: An Encyclopedia ст.449
Визначити літературних покровителів Марі де Франс також проблематично. Вона присвятила свої ле «благородному королю» («nobles reis»), особу якого літературознавці пов'язують з різними королями на ймення Генрі. Це міг бути Генрі III; Генрі II (правив з 1154—1189 рр.); його син, Генрі Молодий, якого коронували в 1173 році. А свої байки Марі де Франс присвятила якомусь «графу Віляму» (особа не встановлена, її пов'язують з багатьма видатними особистостями того часу).The Anonymous Marie de France by R. Howard Bloch ст.5
Переклади з латини релігійних текстів та байок Езопа свідчать про високу освіченість поетеси (знання кількох мов — англійської, норманської, латини)Література західноєвропейського Середньовіччя: навч. посібник / під ред. Н. О. Висоцької ст.422 та приналежність її до придворної знаті.
Твори
Ляйси
«Ле Марії де Франс» () — основна праця Марі де Франс, яка датується 1160—1170 рр. Загалом ле дійшли до нас у різній кількості у п'ятьох рукописах. Тільки рукопис Гарлі 978 містить всі дванадцять повістей разом із прологом.Key Figures in Medieval Europe: An Encyclopedia ст. 450
Як пише сама Марі де Франс, її ле є перекладом з латини давніх бретонських сюжетів. «12 повестей Марии Французской», Фоліо, 2014 р. ст.14 Всі вони побудовані за однаковою схемою: вступ (про що йтиме мова), виклад події та короткий підсумок.Качуровський Ігор. Генерика і архітектоніка. Кн. 1 ст. 301
До збірки ввійшли такі ліричні поеми:
«Гіжмар» () — розповідається про лицаря, який уникав любові, аж поки його не прокляв чарівний олень (лицарева рана не загоїться, якщо він не знайде справжню даму серця); «Еквітан» () — король, забувши закони благородства, жіночої ніжності шукав у дружини сенешаля, за що й поплатився. «Ясен» () — класичний сюжет про двійнят (їх розділили в дитинстві, але в зрілому віці вони знову знаходять один одного); «Вовкулака» () — розповідь про вовкулаку, що застряг у вовчій подобі через зраду своєї дружини; «Ланваль» () — розповідається про те, як молода прекрасна жінка закохується в лицаря короля Артура і забирає його на прекрасний острів Авалон. Вважається першою артуріаною французькою мовою; «Закохані» () — історія двох закоханих, яким протистоїть батько-король (він кохає свою власну дочку); «Йонек» () — змальовано поширений казковий сюжет, в якому принц під виглядом птаха відвідує принцесу; «Соловей» () — розповідається про кохання одруженої жінки до сусіда; «Мілон» () — використовується давній епічний сюжет про битву батька і сина; «Нещасливець» () — розповідається історія про даму, яка мала чотирьох лицарів-залицяльників, але після турніру троє з них загинули, а четвертий нещасливець одержав сильне поранення і вже не міг задовольняти потреби своєї дами; «Елідук» () — історія про лицаря, який був щасливо одружений З Гвіделюк, але пізніше закохався у даму на ймення Гвійадон; «Жимолость»() — описується один із епізодів «Трістана і Ізольди». Йоганн Вольфганг фон Гете високо оцінив збірку ляйсів Марі де Франс та назвав її «перлиною середньовічної поезії».
Байки
«Байки» датуються 1167—1189 рр. Вони збереглися в різній кількості в 23 рукописах, але тільки один манускрипт містить повне зібрання байок Марі де Франс — Гарлі 978. До збірки увійшло 102 байки. Марія Французька стверджувала, що джерелом для її байок слугувала англійська адаптація латинських текстів «короля Альфреда», однак така праця до нас не дійшла. Цілком можливо, що поетеса вказала вигадане джерело. Левова частка її байок запозичені з латинського варіанту «Езопових байок» байкаря Ромула.Léopold Hervieux, Les fabulistes latins depuis le siècle d'Auguste jusqu'à la fin du moyen âge. Paris: Firmin-Didot, 1899 Марія Французька найперша у середньовічній літературі поетеса, що творила у жанрі ізопет (байка) народною мовою.
В епілозі до збірки поетеса вказує своє ім'я — «Marie ai nun, si suis de France» («Мене звуть Марія, я із Франції»), щоб таким чином підтвердити своє авторство та запобігти привласнюванням збірки кліриками. A history of women's writing in France Sonya Stephens ст. 21Кожна байка несе певний моральний урок. Соціальні та моральні цінності є наче кістяком, що об'єднує цілий ряд байок. Політична позиція в ізопетах, однак, зображає аристократичну точку зору щодо різних соціальних класів: соціальна ієрархія має залишитися заради гармонії; люди мають спокійно приймати своє положення та зобов'язання. У ряді байок Марі змальовує своє позитивне ставлення до феодальної вірності, проте, зустрічаються й приклади поганого ставлення до бідняків, як от в ізопеті «Вовк та ягня» (), в якій вовк вигадує різні провини, аби виправдати вбивство ягняти.Key Figures in Medieval Europe: An Encyclopedia ст. 451
Чистилище Святого Патріка
«Чистилище Святого Патріка» () є перекладом латинського твору — «Tractatus de Purgatorio Sancti Patricii» Генрі де Салтрі.A history of women's writing in France Sonya Stephens ст. 19 Твір дійшов до нас в єдиному манускрипті, що налічує більш ніж 2000 віршів.
Завдяки зусиллям Св. Патріка, вхід до Чистилища було встановлено на церковному дворі, аби все ще живі люди могли посилити свою віру в загробне життя. Після відповідних молитов та інструкцій багато хто міг спуститися туди, щоб на власні очі пересвідчитися у тортурах приречених та насолоді врятованих душ. Найбільша частина розповіді зосереджена навколо спуску до Чистилища лицаря Овейна. Він вирішує спуститися туди, аби спокутати свої гріхи. Овейн стає свідком ряду страшних тортур, що йому їх показують демони, аби він відмовився від своєї релігії. Кожного разу лицарю вдається розвіяти ці муки, вимовивши ім'я Ісуса Христа. Після цілої ночі у чистилищі, він, очищений від гріхів, повертається назад.
Овейнова подорож з'ясовує моральні та фізичні страждання, що є результатом людських недоліків та пропонує можливість спокути. До Овейнової історії також прикріплений екземплум, що розповідає нам про священика, що кастрував себе, щоб таким чином убезпечитися від спокуси розбещення молодої дівчинки-сироти, що перебувала під його опікою.Women and Gender in Medieval Europe: An Encyclopedia by Margaret C. Schaus ст. 514
«Чистилище Святого Патріка» належить до характерного літературного жанру середньовіччя — видіння, які надихнули Данте на створення «Божественної комедії».
Життя Святої Одрі
Твір «Життя Святої Одрі» () дійшов до нас у єдиному рукописі, що зараз зберігається в Британській бібліотеці. Твір є перекладом з латині та датується кінцем XII — початком XIII століття. Оригінальне джерело невідоме, проте, вважається, що Марі де Франс синтезувала щонайменше три латинські тексти. «Життя святої Одрі» розповідає історію про англо-саксонську принцесу, яка, хоч і була двічі одружена, зберігає свою незайманість аж до самої смерті.
Авторство «Життя Святої Одрі» приписали Марі де Франс зовсім недавно, ще у 2000-х творцем цього житія вважали якусь «черницю на ймення Марі». Однак, науковець Джюн Холл МакКеш, проаналізувавши цей твір, на основі лексичної, лінгвістичної, стилістичної та інтертекстуальної інформації, зробив висновок, що авторство належить тій самій Марі, яка написала «Чистилище Святого Патріка».A Companion to Marie de France by Logan Whalen ст. 1 Решта світових науковців підтримали новаторське твердження МакКеша.A Companion to Marie de France by Logan Whalen ст. 90
Сприйняття
Переклади Перше французьке видання творів Марі де Франс вийшло у двох томах на початку XIX століття, коли Жан-Батист де Рокфор опублікував «Poésies de Marie de France» (1820 р.).
Микола Терещенко переклав байку «Ягня й Коза» та ле «Жимолость» українською мовою. («Сузір'я французької поезії» Том 1, 33-38 ст.).
Російською мовою всі ле Марії де Франс переклала Вероніка Доліна («12 повестей Марии Французской», Фоліо, 2014 р.)yakaboo.ua. Також «Жимолость» переклала Наталя Рикова («Легенда о Тристане и Изольде», Наука, 1976).
Вплив на літературу Наприкінці XIV століття, майже у той самий час, коли й Джеффрі Чосер помістив бретонський ляйс «Оповідь землевласника» до своїй «Кентерберійських оповідань»,Burgess, Glyn S., and Busby, Keith, 1986, p 36. поет на ймення Томас Честре на основі «Ланваля» Марі де Франс написав середньоанглійський лицарський роман, в якому, як і очікується, розповідалось про пригоди лицаря Сера Лаунфаля.Laskaya, Anne, and Salisbury, Eve (Eds), 1995. The Middle English Breton Lays. Kalamazoo, Michigan: Western Michigan University for TEAMS. Medieval Institute Publications.
1816 року англійська поетеса Матильда Бетам октасилабіком написала довгу поему про Марі де Франс — «Ле про Марі» ().
Примітки
Посилання
Сузір'я французької поезії — Том 1, 33-38 ст. український переклад Фаулз Дж. Вежа з чорного дерева — переказ ляйса «Елідук» 130—159 ст. Бібліографія Марі-де-Франс та архівні матеріали в Moyen Âge (ARLIMA) Marie de France Project Gutenberg — праці поетеси англійською мовою Marie de France at Internet Archive — праці поетеси англійською мовою French Mediaeval Romances from the Lays of Marie de France — аудіокнига англійською мовою. Двенадцать «повестей» Марии Французской — переклад Вероніки Доліної