«Капіта́нська дочка́» () — історичний роман (або повість) російського поета Олександра Пушкіна, дія якого відбувається під час повстання Омеляна Пугачова. Вперше опублікований без вказівки імені автора в 4-й книжці журналу «Современник», що надійшла в продаж в останній декаді 1836 року.«Капитанская дочка» в критике и литературоведении // Пушкин А. С. Капитанская дочка. — Л.: Наука. Ленингр. отд-ние, 1984. — С. 233—280
Сюжет На схилі років поміщик Петро Андрійович Гриньов веде розповідь про бурхливі події своєї молодості. Дитинство своє він провів у батьківському маєтку в Симбірській губернії, поки в 17 років строгий батько — офіцер у відставці — не розпорядився відправити його служити в армію: «Годі йому бігати по дівочим та лазити на голубники».
Волею долі по дорозі до місця служби молодий офіцер зустрічається з Омеляном Пугачовим, який тоді був прост, нікому не відомим козаком-втікачем. Під час бурану той погоджується проводити Гриньова з його старим слугою Савельїчем до заїжджого двору. На знак вдячності за послугу Петро віддає йому свій заячий тулуп.
Приїхавши на службу в прикордонну Білогірську фортецю, Петро закохується в дочку коменданта фортеці, Машу Миронову. Товариш по службі Гриньова, офіцер Олексій Швабрін, з яким він познайомився вже в фортеці, теж виявляється небайдужий до капітанської дочки і викликає Петра на дуель, в ході якої завдає Гриньову поранення. Про поєдинок стає відомо батькові Петра, який відмовляється благословити шлюб з дівчиною без приданого.
Тим часом, розгорається пугачовщина, яку сам Пушкін характеризував як «російський бунт, безглуздий і нещадний». Пугачов зі своїм військом атакує і захоплює фортецю в оренбурзькому степу; дворян страчує, а козаків призиває до свого війська. Батьки Маші гинуть від рук бунтівників; Швабрін присягає Пугачову, а Гриньов відмовляється. Від вірної кари його рятує Савельїч, звернувшись до Пугачова. Той впізнає людину, яка йому допомогла взимку, і дарує йому життя.
На пропозицію вступити до війська Пугачова Гриньов не погоджується. Він їде до обложеного повстанцями Оренбурга і воює проти Пугачова, але одного разу отримує лист від Маші, яка залишилася в Бєлогорській фортеці через хворобу. З листа він дізнається, що Швабрін хоче насильно на ній одружитися. Гриньов без дозволу залишає службу, прибуває в Бєлогорську фортецю і за допомогою Пугачова рятує Машу. Пізніше, за доносом Швабріна, його заарештовують вже урядові війська. Гриньова засуджують до страти, заміненої на заслання до Сибіру на вічне поселення. Після цього Маша їде в Царське Село до Катерини II і вимолює прощення нареченому, розповівши все, що знала, і зауваживши, що П. А. Гриньов не зміг виправдатися перед судом тільки тому, що не хотів вплутувати її.
Праця над книгою «Капітанська дочка» належить до числа творів, якими російські письменники 1830-х років відгукнулися на успіх перекладених романів Вальтера Скотта. Пушкін планував написати історичний роман ще в 1820-ті роки (див. «Арап Петра Великого»). Першим з історичних романів на російську тему побачив світ «Юрій Милославський» М. М. Загоскіна (1829). Зустріч Гриньова з вожатим, на думку пушкінознавців, веде до аналогічної сцени в романі Загоскіна.Петрунина Н. Н. Пушкин и Загоскин. («Капитанская дочка» и «Юрий Милославский»). // «Русская литература», 1972, № 4. — С. 110—120.Гиллельсон М. И., Мушина И. Б. Повесть А. С. Пушкина «Капитанская дочка»: Комментарий. Пособие для учителя. — Л.: Просвещение, 1977.
Задум повісті про пугачовську епоху визрів під час роботи Пушкіна над історичною хронікою — «Історією Пугачовського бунту». У пошуках матеріалів для своєї праці Пушкін їздив на Південний Урал, де розмовляв з очевидцями грізних подій 1770-х років. За словами П. В. Анненкова, «стислий і тільки по зовнішності сухий виклад, прийнятий ним в „Історії“, знайшло як ніби додаток в зразковому його романі, що має теплоту і красу історичних записок», в романі, «який представляв іншу сторону предмета — сторону традицій і звичаїв епохи».Анненков П. В. Материалы для биографии А. С. Пушкина. — СПб., 1855. — С. 361.. Ще одним джерелом роману послужила новела оренбуржця О. П. Крюкова «Розповідь моєї бабусі».Гуляев В. Г. К вопросу об источниках «Капитанской дочки» // Пушкин: Временник Пушкинской комиссии / АН СССР. Ин-т литературы. — М.; Л.: Изд-во АН СССР, 1939. — [Вып.] 4/5. — С. 198—211.
«Капітанська дочка» була написана між ділом, серед робіт над пугачовщиною, але в ній більше історії, ніж в «Історії бунту», яка здається довгою пояснювальною приміткою до роману. — В. О. Ключевський
Влітку 1832 року Пушкін мав намір зробити героєм роману офіцера, який перейшов на бік Пугачова, — Михайла Шванвича (1749—1802), об'єднавши його з батьком, який був вигнаний з лейб-кампанії після того, як розрубав палашом в трактирній сварці щоку Олексія Орлова.Овчинников Р. В. Записи Пушкина о Шванвичах // Пушкин: Исследования и материалы / АН СССР. Ин-т рус. лит. (Пушкин. Дом). — Л.: Наука. Ленингр. отд-ние, 1991. — Т. 14. — С. 235—245. Ймовірно, задум твору про дворянин, який подався через особисту образу в розбійники, втілився в результаті в романі «Дубровський», дія якого була перенесена в сучасну епоху.Петрунина Н. Н., Фридлендер Г. М. Над страницами Пушкина. — Л., 1974. — С. 73—123.
При написанні повісті використана історія відставного поручика Олексія Гриньова — поміщика села Солдатське Бєлгородської губернії. Після придушення повстання Омеляна Пугачова О. Гриньова звинуватили в зв'язках з представниками бунтівників, які схиляли населення губернії на сторону повсталих, і заарештували. Але незабаром він був відпущений додому за особистим розпорядженням імператриці Катерини II.Солдатское Старооскольского района // Энциклопедия Белгородской области
Пізніше Пушкін надав оповіданню форму мемуарів, а оповідачем і головним героєм зробив дворянина, який зберіг вірність обов'язку, незважаючи на спокусу перейти на сторону бунтівників.Макогоненко Г. П. Исторический роман о народной войне // Пушкин А. С. Капитанская дочка. — Л.: Наука. Ленингр. отд-ние, 1984. — С. 200—232. — (Лит. памятники). Історична постать Шванвича, таким чином, роз'єдналася на образи Гриньова і його антагоніста — «відверто умовного» лиходія Швабріна.
Сцена зустрічі Маші з імператрицею в Царському Селі була, очевидно, підказана історичним анекдотом про милість Йосифа II до «дочки одного капітана».Временник Пушкинской комиссии, 4—5. — М.—Л., Изд-во АН СССР, 1939. — С. 487—488. Нестандартний, «домашній» образ Катерини, намальований в повісті, заснований на гравюрі М. Уткіна з відомого портрета БоровиковськогоПушкин А. С. Полное собрание сочинений. — Т. 6. — Л.: Наука, 1977—1979. — (Художественная проза). — С. 511—559. (виконаного, втім, набагато пізніше подій, зображених у повісті).
Вальтер-скоттівські мотиви Багато сюжетні положення «Капітанської дочки» перегукуються з романами Вальтера Скотта, на що вказував, зокрема, М. Чернишевський.Чернышевский Н. Г. Очерки гоголевского периода русской литературы. az.lib.ru Процитовано 20 листопада 2019 В Савельїчі ще Бєлінський побачив «російського Калеба».Отечественные записки, 1846, № 10, отд. 5. — С. 66. Комічний епізод з рахунком Савельїча Пугачову має аналог в «Пригодах Найджела» (1822). У царськосільській сцені «дочка капітана Миронова поставлена в однакове становище з героїнею „Единбурзької в'язниці“» (1818), — вказував свого часу О. Д. Галахов.Галахов А. О подражательности наших первоклассных поэтов. // Русская Старина, 1888. — № 1 (январь). — С. 27.
У «Роб-Рої» батько закликає сина, як і Гриньов, раптово вирішивши, що той в літах (you are nearly of age), і негайно відправляє його з дому в Північну Англію. Аналогічний епізод є і на початку «Веверлі» — романі, і в подальшому також близькому «Капітанській дочці». Тут, в розділі II Едуард Веверлі, ставши офіцером, прощається з сімейством і їде в полк. Пушкін, як і Скотт, надає своєму герою рекомендаційний лист до «старовинного товариша і друга», відтворюючи самий текст листа (до барона Бредвардейна — до генерала Р.). — Д. П. ЯкубовичЯкубович Д. П. «Капитанская дочка» и романы Вальтер Скотта // Пушкин: Временник Пушкинской комиссии / АН СССР. Ин-т литературы. — М.; Л.: Изд-во АН СССР, 1939. — [Вып.] 4/5. — С. 165—197. До романів Скотта веде і розгорнута система епіграфів зі «старовинних пісень», і оформлення оповідання післямовою фіктивного видавця.
Публікація і перші відгуки «Капітанська дочка» була опублікована за місяць до загибелі автора в журналі «Современник», який видавався ним, під виглядом записок покійного Петра Гриньова. З цього і наступних видань роману з цензурних міркувань була вилучена глава про бунт селян в селі Гриньова, що збереглася в чернетковому рукописі. До 1838 року ніяких друкованих відгуків щодо повісті не було, проте Гоголь в січні 1837 року відзначав, що вона «справила загальний ефект». О. І. Тургенєв писав 9 січня 1837 року К. Я. Булгакову:Письма Александра Тургенева Булгаковым. — М., 1939. — С. 204.
«Повість Пушкіна… так тут прославилася, що Барант, не на жарт, пропонував автору, при мені, перевести її на французьку з його поміччю, але як він висловить оригінальність цього стилю, цієї епохи, цих характерів староросійських і цієї дівочої російської принади — які накидані у всій повісті? Головна принадність в оповіданні, а розповідь переказати іншою мовою — важко»
Незадовго до публікації П. А. Вяземський, який чув роман в авторському читанні в садибі Остаф'єво, надіслав Пушкіну дрібні зауваження щодо фактології. Пушкін просив критики і у князя В. Ф. Одоєвського, який відповідав в січневому листі:
«Пугачов занадто скоро, після того як про нього в перший раз говориться, нападає на фортецю; збільшення чуток не досить розтягнуто — читач не має часу побоятися за жителів Бєлогорської фортеці, коли вона вже і взята. Савельїч диво! Ця особа найтрагічна, тобто якого більше всіх шкода в повісті. Пугачов чудовий; він намальований майстерно. Швабрін накиданий прекрасно, але тільки накиданий; для зубів читача важко пережувати його перехід з гвардії офіцера в спільники Пугачова. Маша так довго в його владі, а він не користується цими хвилинами»
Наступні відгуки та думки
М. Страхов відзначав схожість «сімейних записок» Гриньова з «Сімейною хронікою» С. Аксакова і з жанром сімейної хроніки взагалі: це розповідь про сімейні стосунки, «про те, як Петро Гриньов одружився з дочкою капітана Миронова», де почуття нареченого і нареченої ясні з самого початку і тільки всякі випадковості перешкоджають їх одруженню.Страхов Н. Н. Критические статьи об И. С. Тургеневе и Л. Н. Толстом. 4-е изд. Киев, 1901. — С. 222—225. Втім, поєднання історичної та сімейної хроніки характерно і для романів Вальтера Скотта.
Традиційні для вальтерскоттівців мотиви вдало перенесені Пушкіним на російський ґрунт: «За розміром не більше, ніж одна п'ята середнього роману Вальтера Скотта. Манера розповіді — стисла, точна, економна, хоча і більш простора і некваплива, ніж в пушкінських повістях», — зазначає Д. Мирський. На його думку, «Капітанська дочка» більше інших творів Пушкіна вплинула на становлення реалізму в російській літературі — це «реалізм, економний в засобах, стримано гумористичний, позбавлений будь-якого натиску».Йому вторить Олександр Геніс: «Любо подивитися, що сталося з Вальтером Скоттом, коли Пушкін віджав, осушив, „іронізував“ його пухкий роман, який став стрімкою „Капітанською дочкою“».