Операція «Шінгл» (), також битва за Анціо () — морська десантна операція, що була проведена американсько-британськими військами з висадки морського десанту в районі італійських міст Анціо та Неттуно за часів Другої світової війни. Десантна операція під командуванням генерал-майора Джона П. Лукаса мала за мету висадку військ союзників у тиловій смузі німецьких військ за оборонними позиціями нацистів на Зимовій лінії поблизу Риму.

Спочатку висадка десанту в цьому місці йшла успішно, німці опинилися не готовими до проведення протидесантної операції. Однак, географічні умови плацдарму були дуже складними, район був оточений осушеними болотами та передгір'ям Апенінських гір й подальше просування англо-американських військ залежало від рішучих та ініціативних дій командування сил вторгнення, а також елементів несподіванки і стрімкості, з якою союзники могли прорватися із захоплених плацдармів, поки німці зможуть адекватно відреагувати. Будь-яка затримка призводила до окупації гір військами Вермахту та блокуванням сил вторгнення на узбережжі.

Морський десант союзників висадився на італійський берег дуже легко, практично не зустрічаючи опору з боку німецьких чи італійських військ, патрульний «джип» навіть доїхав до околиці Риму, доповівши про відсутність будь-яких підрозділів противника. Незважаючи на цю доповідь, генерал Лукас, який мало вірив в успіх запланованої операції продемонстрував надмірну застережливість, й проігнорувавши елемент несподіванки, своїм наказом затримав просування своїх військ на кілька днів, поки укріпляв захоплені позиції й не переконався в тому, що його війська готові до подальшого просування.

Доки війська західних союзників гаяли час, укріплюючись на захопленому узбережжі, генерал-фельдмаршал Альберт Кессельрінг, головнокомандувач німецькими військами на італійському театрі дій, без коливань скористався ваганнями супротивника й перекинув усі свої резерви й створив потужне кільце оборони навколо плацдарму, зосереджуючи опорні пункти на гірських гребенях, де його артилеристи мали чітке уявлення про кожну ціль на береговій лінії. Німці зупинили роботу дренажних насосів і затопили осушені болота морською водою. Повністю ігноруючи протести італійців, Кессельрінг таким чином відновив солонувате середовище, у якому процвітали комарі й утворив умови для епідемії малярії. Між тим, протягом тижня, поки союзники збиралися з силами, постійний артилерійський вогонь вівся по всьому на пляжі, болотах, гавані, що було помітно на пагорбах.

Через місяць важкої, але безрезультатної боротьби генерал Лукас був звільнений з посади і відправлений додому, його змінив генерал-майор Лучіан Траскотт. Нарешті у травні, після того, як союзники зосередили в 4 рази більше військ, вони спромоглися прорватися із зони висадки, але, замість того, щоб вирвавшись на оперативний простір, вдарити в тил 10-й німецькій армії, що билася при Монте-Кассіно, Траскотт за наказом М. В. Кларка повернув свої війська на північний захід у бік Риму, який був захоплений 4 червня. В результаті, основні сили німецької 10-ї армії були в змозі відійти з-під Монте-Кассіно і приєднатися до решти сил Кессельрінга північніше Риму, перегрупуватися і організувати запеклий опір на оборонних позиціях Готської лінії оборони.

Історія операції

Передумови Наприкінці Тегеранської конференції генерал Дуайт Ейзенхауер, до того часу верховний головнокомандувач на Середземноморському театрі війни, був призначений верховним головнокомандувачем союзних експедиційних сил в Європі і головнокомандувачем операції «Оверлорд». Американський генерал був замінений на своїй попередній посаді спочатку Генрі Мейтлендом Вільсоном, який обіймав цю посаду близько року, а потім британським генералом Гарольдом Александером, що перебував на ній до кінця конфлікту. Таким чином, Середземномор'я стало переважно британським театром військових дій і розглядалося американцями як другорядний театр війни в Європі після «Оверлорда», який був так званим «другим фронтом», на який вони спрямували максимум своїх організаційних і матеріальних зусиль.

Попри це, британському прем'єр-міністру Вінстону Черчиллю вдалося переконати керівництво США в корисності постійного тиску також і на італійському фронті і в Егейському морі. В результаті Ейзенхауер, до якого постійно зверталася британська сторона, погодився перевести 68 великих десантних кораблів типу LST, призначених для операції «Оверлорд», в Середземне море до середини січня, щоб полегшити операцію наземних сил з опанування Риму. Деталі були опрацьовані під час Каїрської конференції, по завершенні якої американці залишилися твердо налаштованими дотримуватися раніше узгодженої стратегії: після падіння Риму 15-та група армій Александера, розгорнута в Італії, зможе просунутися на північ до лінії Піза-Ріміні, але наявні сили будуть скорочені на користь висадки в південній Франції. Таким чином, основні зусилля союзників мали бути зосереджені в Західній Європі.

Але, наприкінці 1943 року, після вторгнення союзників в Південну Італію, війська союзників зав'язли на «лінії Густава» — оборонній лінії, що простягалася через всю Італію південніше стратегічної мети союзників — Риму. Місцевість центральної Італії виявилась ідеально придатною для оборони, і фельдмаршал Альберт Кессельрінг повністю скористався цією перевагою.

Операція «Шінгл» була задумана у грудні 1943 року британським прем'єр-міністром Вінстоном Черчиллем, коли він перебував на лікуванні в Марракеші, одужуючи від пневмонії. Його замисел полягав у тому, щоб висадити дві дивізії в Анціо в тилу німецьких військ, що тримали оборону в центральній Італії, і захопити Рим, стратегічну мету поточної битви в Італійській кампанії. До лютого він одужав і дошкуляв своїм командирам за план атаки, звинувачуючи їх у тому, що вони не хочуть воювати, а зацікавлені лише в тому, щоб отримати зарплату і їсти пайок. Генерал Гарольд Александер, командувач союзних армій в Італії, вже розглядав такий план з жовтня, замислюючи висадку п'яти дивізій. Однак 5-та армія не мала ані військ, ані засобів для їх десантування морем. Кларк запропонував висадити посилену дивізію, щоб відволікти частину німецьких військ від потужних укріплень поблизу Монте-Кассіно.

Плацдарм Анціо, де планувалася висадка союзних військ, знаходиться на північно-західному кінці ділянки меліорованих боліт, колишніх Понтійських боліт, а нині Понтійських полів (). Раніше непридатне для життя через комарів, що переносили малярію, в римські часи армії якнайшвидше пересувалися через нього військовою дорогою Віа Аппіа. З одного боку болото було обмежене морем, а з іншого — горами: Монті-Альбані, , , а далі на південь — (де союзники зупинялися перед Монте-Кассіно). Загалом ці гори називаються Монті Лаціалі, тобто гори Лаціо, стародавнього Лація. Війська, що наступали з півдня, мали вибір: перейти болото або скористатися єдиною дорогою до Риму, Віа Латина, що проходила вздовж східних схилів Монті Лаціалі, ризикуючи потрапити в пастку. У 1930-х роках за Беніто Муссоліні болота були перетворені на сільськогосподарські угіддя. Були побудовані канали та насосні станції, щоб відкачувати солонувату воду із землі. Ці канали розділили землю на приватні ділянки з новими кам'яними будинками для колоністів з півночі Італії. Муссоліні також заснував п'ять міст, зруйнованих під час битви.

Коли 3-тя американська дивізія Лучіана Траскотта була вперше обрана для операції, він вказав Кларку на те, що цей регіон є смертельною пасткою і ніхто не виживе. Погодившись, Кларк скасував операцію, але прем'єр-міністр Черчилль відновив планування висадки військ саме тут. Два союзники мали різні погляди на стратегічну мету операції: американці розглядали таку висадку як ще одне відволікання частки сил противника від Кассіно, але якщо вони не зможуть прорватися в Кассіно, то бійці в Анціо опиняться в пастці. Черчилль і британське командування передбачали обхідний маневр з флангу, який завершився б захопленням Риму. Командувач Середземноморським театром генерал Дуайт Д. Ейзенхауер, від'їжджаючи для командування операцією «Оверлорд», залишив рішення за Черчиллем, попередивши про непередбачуваність перебігу цієї операції та реакції німців, що їм протистояли.

Остаточний план передбачав, що генерал-майор Лукас очолить американський VI корпус при висадці в районі Анціо з подальшим наступом на Альбанські пагорби, щоб перерізати німецькі комунікації і «загрожувати тилу німецького XIV танкового корпусу» (під командуванням Фрідоліна фон Зенгера унд Еттерліна). Сподівалися, що такий наступ відверне німецькі війська від району Монте-Кассіно і сприятиме прориву союзників.

Планування операції За розрахунками планувальників операції вважалося, що якщо Кессельрінг (командувач німецькими військами в Італії) відведе війська з лінії «Густава» для захисту від наступу союзників, то війська союзників зможуть прорвати цю лінію; якщо ж Кессельрінг не відведе війська з лінії Густава, то операція «Шингл» загрожуватиме захопленням Риму і відріже німецькі частини, що обороняють лінію «Густава». Якби Німеччина мала достатнє підкріплення і для оборони Риму і для утримання лінії «Густава» одночасно, союзники вважали, що операція все одно була б корисною, які в іншому випадку могли б бути задіяні на іншому фронті. Операція була офіційно скасована 18 грудня 1943 року. Проте згодом її розроблення було відновлено.

Кларк не відчував, що у нього достатньо сил на південному фронті, щоб скористатися будь-яким проривом. Тому його розрахунок базувався на тому, що наступ з південного напряму відтягне на себе резерви Кессельрінга і дасть можливість військам, що висадяться в Анціо, швидко прорватися вглиб країни. Це також відповідало вимогам наказу головнокомандувача Александера: «…здійснити штурмову висадку на пляжі в околицях Риму з метою перерізати ворожі лінії комунікацій і створити загрозу тилу німецького XIV корпусу [на лінії Густава]». Його письмові накази Лукасу насправді не відображали цього. Спочатку Лукас отримав наказ «1. захопити і утримати плацдарм в районі Анціо. 2. Просунутись і утримати Коллі Лаціалі [Альбанські пагорби]. 3. Бути готовим до наступу на Рим». В останніх наказах Кларка говорилося: «…2. Наступати на Коллі Лаціалі», надаючи Лукасу значну свободу дій щодо часу наступу на Альбанські гори. Цілком ймовірно, що обережність, яку проявляли і Кларк, і Лукас, певною мірою була результатом досвіду Кларка у важкій битві за Салернський плацдарм, а Лукаса — природною обережністю, що випливала з його недостатнього бойового досвіду.

Ні Кларк, ні Лукас не мали повної довіри ні до свого начальства, ні до оперативного плану. Разом з більшістю штабу 5-ї армії вони вважали, що «Шінгл» — це завдання для двох корпусів або навіть для всієї армії. За кілька днів до висадки Лукас записав у своєму щоденнику: «Вони закінчать тим, що висадять мене на берег з неадекватними силами і поставлять мене в серйозну халепу… Тоді, хто буде винен?» і «[Операція] має сильний запах Галліполі, і, очевидно, на тренерській лаві все той же любитель». Під формулюванням «любителя» він міг мати на увазі лише Вінстона Черчилля, ідеолога катастрофічної висадки в Галліполі під час Першої світової війни і палкого прихильника операції «Шінгл».

Склад сил

Хід операції