Битва за Кхешань, або облога Кхешані (Кесані; , ) відбулась під час війни у В'єтнамі, тривала від 21 січня до 9 липня 1968 рокуhttp://www.historynet.com/battle-of-khe-sanh-recounting-the-battlescasualties.htm Battle of Khe Sanh: Recounting the Battle's Casualties між частинами 26 та 9 полків корпусу морської піхоти США та 304 і 325C-дивізіями В'єтнамської народної армії (ВНА) поблизу села Кхешань.
Кхешань (офіційна назва: Військова база Кхешань) служила військовою базою морської піхоти у Південному В'єтнамі, неподалік кордону з Лаосом в провінції Куангчі (), на південь від демілітаризованої зони з Північним В'єтнамом. Облога військової бази Кхешань стала однією з визначних битв поруч з Тетським наступом та битвою за Хюе під час війни у В'єтнамі.
Армії Північного В'єтнаму не вдалось захопити базу, облога завершилась військовим провалом. З урахуванням великих втрат супротивника, облога завершилась для американської сторони перемогою. Через деякий час по завершенню битви, база була покинута та зруйнована.
Передісторія
Зведення бази
Перші загони спеціального призначення прибули до майбутньої бази неподалік села Кхешань та покинутого французького форту в липні 1962 року. Згідно з планами, база мала стати опорним пунктом для сил CIDG. Розміщені на базі загони були посилені протягом року. У вересні 1962 року передові загони південнов'єтнамської армії спорудили перші 400 м злітної смуги. Згодом база була істотно розбудована та посилена. Вона стала опорною базою для атак на стежку Хо Ші Міна та походів за кордон в Лаос. Крім того, база тримала під контролем долину, яка вела з Лаосу та демілітаризованої зони на південний схід до рівнин навколо провінції Куангчі та Дананга.
В березні 1964 року був збитий розвідувальний літак «Цесна» О-1 поблизу Кхешань. Пілот, капітан Річард Вайтсайдс загинув, а спостерігач, капітан Флойд Томсон, потрапив у полон. Томпсон став одним з перших полонених американських військових та був у полоні найдовше.
В квітні 1964 року перші загони морської піхоти увійшли до Кхешань. Розвідувальні загони мали численні зіткнення з супротивником поблизу бази та за кордоном в Лаосі, що підтвердило відправлення військ з Північного до Південного В'єтнаму.
В наступні два роки базу було розбудовано далі. Загони спеціального призначення були переведені в 1966 році до табору Лангвей неподалік, контроль над базою Кхешань був переданий морській піхоті. Морські піхотинці (з допомогою будівельних загонів) протягом 1967 року ще більше розбудували базу та подовжили злітну смугу з 500 до 1200 метрів. Оскільки смуга була спочатку ґрунтовою, вона була непридатна для використання у погану погоду. Тому будівельники спорудили смугу з використанням каміння, асфальту та арматури з алюмінію. Це дозволило використовувати смугу і за поганої погоди та приймати важкі літаки, такі як C-130 «Геркулес».
Наприкінці квітня 1967 року патрульні морські піхотинці наштовхнулись на прилеглих пагорбах на потужні сили північнов'єтнамської армії. До 11 травня трапились численні зіткнення, в яких морським піхотинцям вдалось відбити атаки та втримати важливі вершини. Північнов'єтнамська сторона втратила 950 чоловік. 155 морських піхотинців загинули в битвах за вершини.
Військова база Кхешань
Військова база розтягнулась на 1.8 км вздовж річки Раокуан () в долині з червоноземним ґрунтом. В центрі бази знаходилась злітно-посадкова смуга довжиною 1200 м зміцнена решіткою з алюмінію та здатна приймати вантажні літаки С-130 «Геркулес». Смуга не мала вирулювальних доріжок, тому літаки мали пересуватись основною смугою в зони вивантаження багажу та на стартову позицію для зльоту. На південь від злітної смуги знаходились бараки та командні пункти 26 полку морської піхоти, рейнджерів АРВ, командні пункти польової артилерії та центр управління польотами злітної смуги. В східному кінці злітної смуги знаходилось сховище бойових припасів № 1. Ще одне, менше сховище боєприпасів знаходилось на південь від смуги в середині бази.
Для захисту бази в розпорядженні захисників були 18 гаубиць М101 калібру 105 мм з дальністю стрільби 12 км, 6 гаубиць М114 калібру 155 мм з дальністю стрільби 14.6 км, та 6 мінометів М30 калібру 107 мм з дальністю стрільби 4020 метри. Також для захисту бази були задіяні самохідні гармати М107 калібру 175 мм, які знаходились на схід від Кхешань у військових базах Рокпайл та Кемп Керол і могли прикривати підхідні шляхи до Кхешань. Для ближньої оборони бази були доступні шість танків М48, десять СУ М50 «Онтос», чотири СУ М42 «Дастер» та численні машини з встановленими зчетвереними кулеметами Браунінг М2 калібру 12.7 мм розташованими у вогневих точках частково прикопані в землі.
Також морські піхотинці зайняли розташовані на північ від бази вершини 881-«Південь» та 861 які мали добрий огляд рівнини, та вершину 558, яка перекривала прохід долиною річки Раокуан. На вершині 950 на схід від річки знаходилась радіорелейна станція (див. карту 3). Під час облоги морські піхотинці зайняли деякі інші пагорби, наприклад вершина 64 була укріплена та на ній були встановлені гармати для надання артилерійської підтримки обороні бази.
Підготовка до облоги
Як показали доповіді патрулів навколо бази під час операції «Шотландія» та результати електронно-розвідувальної операції «Ніагара І», наприкінці 1967 року великі загони північно-в'єтнамської армії під командуванням 304 дивізії, яка вже мала досвід бойових дій проти французів при Дьєнб'єнфу (), були перекинуті через демілітаризовану зону на південь, в околиці Кхешань.
В очікуванні атаки, генерал Вестморленд наказав посилити оборону Кхешань. Верховне командування збройних сил США, подібно до французького командування у Дьєнб'єнфу, також очікувало вирішальної битви з Північним В'єтнамом. Північнов'єтнамське командування також охоче готувалося до битви. Контроль за Кхешань відкривав шлях до прибережної рівнини та робив неможливим контроль над гірським шляхом Хо Ши Міна для американців. До того ж, ВНА вдалось безперешкодно перекинути війська до Південного В'єтнаму.
В наступні місяці випадкові атаки на пости морських піхотинців навколо Кхешань ставали дедалі частішими. У відповідь, морські піхотинці влаштували атаку на розташування в'єтнамців у пагорбах на південний захід від бази, де були розгорнуті артилерійські загони ВНА. Найуспішнішою виявилась атака взводу 26 полку морської піхоти 20 січня 1968 року, в переддень початку облоги, оскільки майже вдалось витіснити ворога з вершини 881 на північ від бази. Того ж дня один з офіцерів ВНА втік до морських піхотинців та повідомив про заплановану атаку на базу. Всі загони були одразу повернуті на свої позиції, а розташовані на базі війська переведені у стан повної бойової готовності.
Облога
Початок облоги
Невдовзі після півночі, рано в ранці 21 січня 1968 року вершина 861 була обстріляна мінометами північнов'єтнамської армії. Потім північнов'єтнамські сапери спробували підірвати окопи навколо вершини аби відкрити шляхи до позицій морських піхотинців. Атаки були відбиті, зокрема тому, що нападники упустили вершину 881 на півдні і тому весь час протягом атаки перебували під вогнем вище розташованих морських піхотинців. О 5:30 розпочався мінометний та артилерійський вогонь з оточуючих пагорбів по самій базі. Одна з перших гранат влучила в головне сховище боєприпасів, в якому зберігалось 1500 тон боєприпасів, або 90 % від всіх боєприпасів бази. Внаслідок шалених вибухів, які тривали 48 годин, загинуло 18 солдатів та зазнало поранень, інколи важких, ще 43. В той же час, загони ВНА атакували село Кхешань, яке утримувалось загонами морської піхоти та південнов'єтнамськими рейнджерами. Перша атака пробила оборону, однак була відбита. Перед другою атакою того ж дня, захисники перебрались до військової бази та здали село без бою. Протягом наступних днів відбувались атаки ВНА проти морських піхотинців, однак очікуваний генеральний наступ все ще не розпочинався. Натомість, артилеристи продовжували обстріл, зазвичай близько 300 снарядів влучали в базу.
Кхешань під обстрілом
Постійний обстріл бази північнов'єтнамськими артилеристами став для морських піхотинців звичайною буденністю. Небезпеку від снарядів та мін було зменшено зведенням нових та підсиленням вже існуючих окопів, підземних ходів, бункерів, які були здатні витримати вибух міни або легких снарядів.
Доставка вантажів повітрям була суттєво обмежена в наступні два з половиною місяці. В деякі дні доводилось зменшувати порції солдатам. Попри укріплення, вибухи снарядів та мін все ще забирали життя оборонців та завдавали їм поранень. До цього додалось нашестя пацюків, оскільки через сильні дощі на початку року бараки та бункери залишились єдиним сухим місцем на базі. Також дощі швидко перетворили навколишню вкриту червоноземом місцевість на болота.
До зовнішніх обставин додався психологічний тиск, оскільки оборона бази усвідомлювала, що в навколишніх пагорбах переховуються втричі більші сили противника, готові кинутись в атаку. Між американськими артилеристами на базі та північнов'єтнамськими артилеристами, прихованими у пагорбах, постійно відбувались тривалі вогневі дуелі.
Психологічний тиск поширився і на Білий Дім, де був створений макет бази і Президент Ліндон Джонсон щоденно отримував доповіді про стан справ на ній. Голова Штабу збройних сил запевнив Джонсона в тому, що база буде втримана. Також кризовий центр у Білому домі працював цілодобово вперше за війну у В'єтнамі.
Битва за Лангвей
Табір Лангвей був створений переведеними з Кхешань загонами спеціального призначення в 1966 році. Він знаходився за 9 кілометрів від бази морської піхоти вздовж шосе № 9 до Лаосу. За два роки, до 1968 року, був збудований невеликий, але добре захищений військовий табір. В центрі бази знаходився командний бункер з товстого бетону, в кутах знаходилось 4 оборонні вогневі точки, які прикривали базу з усіх боків. Табір був оточений парканом з колючого дроту, на відстані 50 м від якого були закладені міни М18 «Клеймор». Оборонні вогневі точки були споруджені з товстих балок та мішків з піском та мали добре поле для обстрілу. Також була можливість вести перехресний вогонь.
В таборі знаходились близько 200 «зелених беретів» та солдатів загону «Майк», в розпорядженні яких були дві 106 мм та чотири 57 мм безвідкотних гармати, два кулемети М2 та з 24 січня близько 100 гранатометів LAW. Гранатомети були доставлені в табір після того, як повітряна розвідка та доповіді з табору лаоських добровольців, який був незадовго до того захоплений, повідомили про рух танків. В старому таборі Лангвей, приблизно за сто метрів від нового табору, знаходилось близько 290 бійців нерегулярних цивільних груп оборони.
О 0:42 вранці 6 лютого розпочався наступ сил ВНА на табір при підтримці 11 танків ПТ-76 радянського виробництва. Під прикриттям танків йшли передові загони нападників для підготовки безпечних проходів крізь колючий дріт. Одразу після запуску сигнальних ракет-пасток, оборона табору знала про атаку, та відкрила вогонь по нападниках. Два танки були виведені з ладу 106 мм снарядами, і ще один був знищений протитанковою гранатою з гранатомета. Багато гранатометів LAW дали збій при пострілі або випущені ними гранати детонували пізніше контакту з ціллю.