Сою́з трьох на́цій (також Союз Трьох Народів, Триєдиний Союз, ) — союзне об'єднання трьох католицьких народів (угорці, німці й секеї), які контролювали політико-економічне життя середньовічної Трансильванії до 1918 року.
Передумови
Переважно романомовна Трансильванія остаточно увійшла до складу Угорського королівства ще в XI ст. Таким чином, до православних волохів (румунів), що населяли її, додались угорці, число яких зростало. Ще з кінця IX ст. угорські ватажки, а потім і королі, піклуючись про посилення своєї влади, заохочували переселення в край секеїв та чангошів (один із родів угорців), яким доручили охорону кордонів королівства Угорщина. Розпочався процес мадяризації регіону. У XII–XIII століттях угорці активно залучають на поселення також і німців, головним чином з Саксонії (також відомі як трансильванські сакси), велика частина яких осіла в містах, де склала більшість населення, що займається ремеслом і торгівлею.
Історія
Навіть коли Трансильванія виявилася (хай і формально) поза Угорським королівством, в системі земель, що безпосередньо підпорядковувалися Австрійської імперії (пізніше Цислейтанія), але панування в ній угорського дворянства залишилося непорушним, потім знову зміцніло (виникла Транслейтанія). Етнічна та мовна різниця доповнювалася також релігійною. Угорці сповідували католицтво, німці — католицтво та лютеранство. Волоська еліта під тиском правлячого класу також прийняла католицтво і мадяризувалася. Незгодні втратили всі привілеї. Румунські селяни зберегли вірність православ'ю, нечисленні містяни румуни перейшли в «компромісне» уніатство.
Етнічна стратифікація і сегрегація
У 40-і рр. XIX ст. в Трансильванії проживало, за приблизними підрахунками, 1,3 млн румунів (60 %), 0,6 млн угорців і секеїв (28 %) і 0,2 млн німців (10 %), «не рахуючи» циган, євреїв, українців, сербів і т. д. Але у правовому плані як і раніше визнавалися лише три «історичні нації» — мадяри, німці та секеї, представлені в законодавчому зборах Князівства. Румуни офіційної «нацією» не вважалися і представництвом не користувалися, що означало відмову від визнання їх мови і культури, позбавляло їх легальної можливості захисту національних прав. В особливо поганому становищі опинилися румуни і в плані соціальному: їх феодальна верхівка втратила землі або помадярилася ще в XI–XVI століттях. На відміну від Дунайських князівств (Князівство Волощина та Молдовське князівство), румунська громада Трансильванії не володіла повною соціальною структурою, в її середовищі поміщик і або міщани як соціальні класи відсутні: великий землевласник-мадяр або міщанин-німець протистояв залежному селянину-румуновіВиноградов В. Н. Дунайские княжества и Трансильвания: Национальный вопрос и задачи освобождения и объединения (1848–1849 гг.) \\ Европейские революции 1848 года. «Принцип национальности» в политике и идеологии. М., 2001.. В результаті Трансильванія (особливо Північна Трансильванія) швидше нагадувала ПАР або Південь США. Незважаючи на присутність багатьох народів, плавильним казаном країна так і не стала. Зберігалася всеосяжна інституційна сегрегація. Різні народи займали різні місця в державної, соціальної та політичної структурі Трансильванії, зберігаючи замкнутість і відчуженість.
Примітки
Подальше читання Magyarország történeti kronológiája, MTA Történettudományi Intézet (Historical Chronology of Hungary, Hungarian Academy of Sciences), 1981 Erdély története, MTA Történettudományi Intézet (History of Transylvania, Hungarian Academy of Sciences), 1986