Аллен Велш Даллес (; 7 квітня 1893, Вотертаун, Нью-Йорк — 29 січня 1969, Вашингтон) — керівник резидентури Управління стратегічних служб у Берні під час Другої світової війни, директор ЦРУ (1953—1961).

Біографія Сім'я

Аллен Велш Даллес народився 7 квітня 1893 року в містечку Вотертаун, штат Нью-Йорк, у родині, багато представників якої обіймали важливі посади в американській дипломатичній службі. Дід по батьковій лінії був місіонером, тривалий час провів в Індії. Його дід по материнській лінії, генерал Джон Вотсон Фостер — учасник громадянської війни, був Державним секретарем за президента Бенджаміна Гаррісона, пізніше працював послом США в Мексиці, Росії та Іспанії. Чоловік його тітки, Роберт Лансінг, був Державним секретарем в адміністрації Вудро Вільсона. Старший брат Аллена Велша, Джон Фостер Даллес, згодом був призначений Державним секретарем за президента Дуайта Ейзенхауера. Мати виросла в Європі, батько здобув європейську освіту.

Дитинство

За спогадами Даллеса, він ріс в атмосфері сімейних суперечок щодо подій, що відбувалися у світі. 1901 року, коли Аллену було 8 років, під впливом дискусій між його дідом і батьком стосовно англо-бурської війни, він виклав власні думки на папері, де в рішучій формі виступив на боці «скривджених». Дитячі нотатки були помічені дорослими і видані у вигляді брошури, яка стала «бестселером» у районі Вашингтона.

Кар'єра

1914 року закінчив Принстонський університет і вирушив у подорож. Працював шкільним учителем в Індії, потім у Китаї. Багато їздив Далеким Сходом. 1915 року повернувся в США і був прийнятий на дипломатичну службу. Обіймав різні посади в Європі — Відень (1916), Берн (1917), Берлін (1919), Константинополь (1920). За власним визнанням, робота мала радше розвідувальний характер, ніж дипломатичний. Брав участь у переговорах про закінчення Першої світової війни як член американської делегації. 1922 року став головою відділу Близького Сходу у Вашингтоні. Паралельно почав вивчати право в університеті Джорджа Вашингтона. 1926 року залишив дипломатичну службу та зайнявся адвокатською практикою, ставши співробітником фірми «Салліван і Кромвель», у якій його старший брат обіймав одну з керівних посад. Його внесок полягав не стільки в юридичних здібностях, скільки в знанні того, як працює державна машина, та вмінні лобіювати інтереси своїх клієнтів. 1928 року склав іспит на адвокатську ліцензію.

Робота в законодавчій галузі приваблювала його менше, ніж дипломатія, і Даллес продовжував виконувати різні дипломатичні урядові доручення. 1927 року він провів шість місяців у Європі як юридичний радник Конференції з військово-морського озброєння в Женеві. Був американським делегатом на Конференції з продажу зброї. У 1932—1933 рр. представляв США в Лізі Націй на Конференції з роззброєння.

У 1930-ті роки в співавторстві з Гамільтоном Фішем Армстронгом написав дві книги: «Чи можемо ми бути нейтральними?» (1936) і «Чи може Америка залишатися нейтральною?» (1939).

З початком війни настає різкий поворот у кар'єрі Даллеса. Він іде на службу до щойно створеного Управління стратегічних служб (прообраз майбутнього ЦРУ), і з кінця 1942 по 1945 рік очолює його розвідувальний центр у Берні. Робота центру була успішною, Даллес зміг отримати низку цінних відомостей про нацистську Німеччину, переважно через Фріца Колбе, високопоставленого німецького дипломата-антифашиста. 1945 року Даллес відіграв важливу роль у переговорах, що призвели до капітуляції німецької армії в Північній Італії.

Після закінчення війни Управління стратегічних служб було розформовано, і 1947 року його засновник, Вільям Донован, домагається від президента Трумена створення нового розвідувального органу — ЦРУ, що підпорядковується безпосередньо президентові. 1950 року Даллес призначається заступником директора з планування, стаючи відповідальним за таємні операції ЦРУ. 1951 року він стає другою за значущістю людиною в організації.

Наступний президент США, Дуайт Ейзенхауер, призначає Даллеса головою ЦРУ, на цій посаді він залишається з 1953 по 1961 рік. Саме Даллес створив цю організацію в тому вигляді, у якому вона відома сьогодні. Найвідомішими успіхами ЦРУ під керівництвом Даллеса вважаються програма літаків-шпигунів U-2 і підключення до телефонної мережі Східного Берліна через тунель.

У сфері секретних операцій успіхи чергувалися з провалами. До вдалих акцій варто віднести усунення від влади прем'єр-міністра Ірану Мохаммеда Мосаддика (1953) та відсторонення президента Гватемали Хакобо Арбенса Гусмана (1954). Після невдалої спроби вторгнення на Кубу в 1961 році, Даллес змушений був піти у відставку. Сам Даллес згодом покладав провину за провал на президента, стверджуючи, що Кеннеді не виділив достатньо сил для операції.

1963 року Даллес востаннє повернувся до державної діяльності, ставши членом комісії Воррена, що розслідувала вбивство Кеннеді.

На пенсії Даллес написав кілька книг спогадів. 1969 року він помер від запалення легень. Похований на цвинтарі Балтимора. Його дружина, до шлюбу Марта Кловер Тодд, пережила його на 5 років. У пари було троє дітей.

Операція «Санрайз» (1945) Аллен Даллес став відомим у СРСР після того, як став одним із героїв серіалу «Сімнадцять миттєвостей весни». За сюжетом, вищі німецькі чини контактують із Даллесом для укладення сепаратного миру за спиною Рузвельта. Сюжет заснований на реальних подіях: у березні-квітні 1945 року Даллес дійсно вів таємні переговори з генералом СС Карлом Вольфом, але вони обмежувалися питанням капітуляції військ у Північній Італії. Союзники інформували Сталіна про контакти, проте це викликало різкий обмін телеграмами між Сталіним і Рузвельтом. Сталін вимагав допуску радянських представників на зустрічі, але отримав відмову. Німецькі війська в Італії капітулювали 29 квітня 1945 року.

«План Даллеса» З початком 1990-х років у російських ЗМІ почав згадуватися так званий «План Даллеса» — текст, що викладає план знищення СРСР шляхом морального розбещення народу. Жодних доказів існування такого документа в архівах США не виявлено. Текст «Плану» фактично є переказом уривка з роману Анатолія Іванова «Вічний поклик» (редакція 1981 року). Англійський оригінал тексту ніколи не був представлений громадськості.

Іноді «Планом Даллеса» помилково називають меморандум 20/1 РНБ США від 18 серпня 1948 року, який є аналітичним документом про цілі політики США щодо СРСР, проте він не має стосунку до тексту, поширеного в масовій культурі під назвою «план Даллеса».

Примітки

Посилання і література Grose, Peter. Gentleman Spy: The Life of Allen Dulles. — Boston: Houghton Mifflin, 1994. — ISBN 978-0-395-51607-2. Talbot, David. The Devil's Chessboard: Allen Dulles, the CIA, and the Rise of America's Secret Government. — HarperCollins, 2015. — ISBN 978-0-06-227621-6. Даллес, Аллен Уэлш на проєкті Хронос Даллес Аллен Уэлш // Иванян Э. А. Энциклопедия российско-американских отношений. XVIII—XX века. — Москва: Международные отношения, 2001. — 696 с. — ISBN 5-7133-1045-0.