Збірна Румунії з футболу () — національна футбольна команда Румунії, яка керується Румунською федерацією футболу.
Збірна Румунії зіграла перший офіційний матч у червні 1922 року і швидко зайняла місце серед найкращих команд Європи. Румунія була лише однією з чотирьох команд, яка взяла участь у всіх трьох перших довоєнних чемпіонатах світу 1930, 1934 та 1938 років разом зі збірними Бразилії, Франції та Бельгії.
Після Другої світової війни та встановлення у країні комуністичної диктатури, результати збірної значно погіршились, через що Румунія до 1990 року лише по одному разу вийшла до фінальних стадій чемпіонату Європи та світу, при цьому в обох випадках не змогла вийти з групи.
З падінням соціалізму в країні у 1990-х збірна видала свій найкращий період в історії, коли між 1990 і 2000 роками Румунія не пропустила жоден великий міжнародний турнір, окрім Євро-1992, при цьому тричі поспіль виходила до 1/8 фіналу чемпіонатів світу. Цей період досяг свого піку на чемпіонату світу 1994 року, коли Румунія під капітанством Георге Хаджі, дійшла до чвертьфіналу, сенсаційно перемігши перед тим Аргентину з рахунком 3:2. Румуни не пройшли до півфіналу лише програвши Швеції в серії пенальті, але цей результат став найкращим в історії збірної. На континентальній першості Румунія показала найкращий результат на Євро-2000, сенсаційно обійшовши Німеччину (1:1) і Англію (3:2) на груповому етапі та вийшовши з «групи смерті» до чвертьфіналу, де програли майбутньому фіналісту турніру Італії.
Надалі з відходом золотого покоління рівень гри збірної знову погіршився і вона не змогла вийти на жоден чемпіонат світу, а кваліфікацію на чемпіонати Європи проходила через раз — у 2008, 2016 та 2024 роках.
Станом на 3 квітня 2025 посідає 45-те місце у рейтингу футбольних збірних світу.
Історія
Передісторія Вперше задокументована гра у футбол в Румунії відбулась у 1865 році в гирлі Дунаю, де в цю гру зіграли британські моряки. Ця деталь випливає з доповіді командира військового корабля HMS Cockatrice лейтенанта морської піхоти Гіллсона на ім'я адмірала лорда Педжета, командувача Середземноморським флотом Королівського флоту. У своєму звіті від 26 січня 1866 року він повідомив, що наказав змінити звичайну стоянку судна на інше місце, поблизу якого було поле, яке служило чудовим майданчиком для гри в крикет, квойт і футбол.
У 1890 році дантист Юліу Вайнер привіз до Арада з Лондона, де він навчався, перші написані на папері правила гри у футбол, а також перший «справжній» футбольний м'яч на території сучасної Румунії (на той час місто входило до складу Австро-Угорщини). Вайнер рекламував нову гру, демонструючи її на полі перед нинішньою середньою школою № 1. Хоча молоді люди почали цікавитись футболом, керівники спортивних клубів в Араді дивились на нього з недовірою і пропозицію Вайнера зустріли відмовою. Крім того, заборонили продовжувати футбольні демонстрації. У Тімішоарі гра зіткнулась з такими ж проблемами. У 1897 році — коли футбол почали популяризувати студенти, які навчалися в столицях Австро-Угорщини, Відні та Будапешті — гру на короткий час заборонили в міських школах. У Трансільванії перше положення про футбол було опубліковано 6 червня 1898 року в пресі Арада. Також в цьому місті 30 травня 1900 року вийшов перший номер місцевої спортивної газети (це перша спортивна газета на території Румунії), яка також стала висвітлювати футбол.
25 червня 1899 року в Тімішоарі був організований перший футбольний матч, який дотримувався правил гри того періоду, на нинішній території Румунії між учнями 6-х і 7-х класів Піарської середньої школи під керівництвом професора Карла Мюллера. Гра тривала всього 45 хвилин і завершилася з рахунком 0:0. Матч відбувся при великій кількості відвідувачів. Вхід був за квитком. Після матчу 26 червня в угорськомовній тімішоарській газеті Délmagyarorszagi Közlöny з'явилася перша футбольна хроніка.
26 квітня 1902 року в Тімішоарі молоді люди з району Йосефін заснували Тімішоарський футбольний клуб, пізніше Тімішоарський атлетичний клуб, який мав біло-зелені кольори. Це був перший футбольний клуб на території сучасної Румунії, а перший міжклубний футбольний матч відбувся 20 серпня 1902 року на полі Педуря Верде в присутності 100 глядачів. ФК «Тімішоара» програв «Реуніуня де Спорт Лугож» з рахунком 2:3.
У відбулись перші офіційні матчі на території Румунії, в рамках другої угорської ліги, де зіграли три команди з Клужа, в тому числі й клуб «Клуж», який існує і донині. до них доєднались клуби з Арада та Тиргу-Муреша. Перший офіційний футбольний матч у Румунському королівстві був зіграний у 1907 році біля шосе Киселева в Бухаресті на імпровізованому полі. У матчі зіграли англійці та німці, зайняті в текстильній чи нафтовій промисловості в Бухаресті, Плоєшті чи Кимпіні. Хроніка гри, опублікована в журналі Din lumea sporturilor, вважається свідоцтвом про народження румунського футболу.
Ці ж іноземці заснували в 1909 році Асоціацію атлетичних клубів Румунії (АСАР, ), установчий акт якої було складено англійською, німецькою та румунською мовами. До асоціації увійшли усі три існуючі на той час футбольні клуби Румунії — «Олімпія» та «Колентіна» з Бухареста і «Юнайтед» з Плоєшті. 6 грудня 1909 року відбувся історичний матч чемпіонату Королівства Румунія, який мав назву Кубок АСАР. У лютий мороз «Олімпія» та «Колентіна» зіграли на стадіоні Болта Рече, поруч із Тріумфальною аркою. Матч закінчився з рахунком 2:1 на користь «Олімпії». Згодом саме ця команда і стала переможцем турніру.
Керівним органом футбольної діяльності стала Комісія футбольних асоціацій, яка виникла 1 грудня 1912 року. У той час турнір був організований у регіональних групах, переможці кожної групи брали участь у фінальному етапі. Саме так турнір проходив з 1909 по 1921 роки, за винятком періоду з 1916 по 1919 роки, коли змагання були призупинені через Першу світову війну. Після війни, з утворенням Великої Румунії, починаючи з сезону 1921/22 національний чемпіонат став проводитись за участю команд-переможниць з усіх провінцій країни.
Перший матч збірної 1922 року відбулось весілля короля Югославії Олександра I з принцесою Марією Румунською, на честь якого югославський монарх, який був палким прихильником футболу, вирішив провести футбольний матч між збірними своєї країни та країни свої нової дружини. Про подію було оголошено румунською газетою Ecoul Sportiv 28 травня 1922 року: «З нагоди одруження Його Величності Короля Олександра I з Її Королівською Високістю Принцесою Марією Румунською, Його Величність із задоволенням подарував кубок, який матиме його ім'я, щоб заохотити прогрес футболу в його країні та в країні Його дружини. Цей кубок буде викликом і дістанеться країні, яка виграє його тричі поспіль або п'ять разів загалом».
Гра відбулася на стадіоні СК «Югославія» в Белграді та викликала чималий ажіотаж, оскільки на матчі були три королі: Югославії — Олександр I, Румунії — Фердинанд I та Греції — Георг II. Форму для збірної Румунії для цього матчу купив один із її гравців, Елемер Гірш, і вона була нехарактерною для румунської команди, чорно-білою. Ймовірно, ці кольори були обрані тому, що Гірш був уболівальником «Універсітаті» (Клуж), яка мала подібну форму. Тренером румунської дружини став Теофіл Морару, колишній важкоатлет, доктор юридичних наук і один із засновників клубу «Універсітатя».
Склад : В Драгутин Фрідріх ЗХ Андрія Куюнджич ЗХ Ярослав Шифер ПЗ Стєпан Штерк ПЗ Артур Дубравчич (к) ПЗ Рудольф Рупець НП Драгутин Бабич НП Бранко Зиная НП Еміл Першка НП Владимир Винек НП Іван Шоят Головний тренер : Велько УгриничСклад : ВР Адальберт Ріттер ЗХ Алоїс Сіладьї ЗХ Елемер Гірш ПЗ Дезідеріу Якобі ПЗ Ніколае Генігсберг ПЗ Франциск Циммерманн НП Аурел Гуга (к) НП Кароль Фрех НП Пауль Шиллер НП Ференц Ронай НП Іоан Ауер Головний тренер : Теофіл Морару
Хоча збірна Румунії до того моменту ще не провела жодного матчу, на відміну від збірної Югославії, яка виступала з 1920 року, гра несподівано завершилася перемогою румунів з рахунком 2:1. Господарі відкрили рахунок з пенальті на 35-й хвилині завдяки Ярославу Шиферу, але перед перервою Ференц Ронаї зумів зрівняти рахунок також з пенальті, ставши автором першого голу за збірну Румунії. На 61-й хвилині Аурел Гуга забив другий гол збірної Румунії, принісши сенсаційну перемогу.
Місцева газета Ecoul Sportiv написала після гри: «Румунська представницька команда виграє Золотий кубок Його Величності Короля Олександра, обігравши Югославію з рахунком 2–1. Кубок Короля Олександра буде виставлений протягом тижня в Бухаресті, а потім буде відправлений до Трансільванії, щоб його побачили всі спортсмени». Югославська газета «Політика» після гри написала наступне: «Вчорашній міжнародний матч між Королівством Румунія та Королівством сербів, хорватів і словенців на Кубок Його Величності Короля Олександра I, здивував не лише гравців, що брали участь, а й весь спортивний світ, який не сумнівався в успіху нашої збірної». Надалі турнір Кубок дружніх країн став традиційним і нерегулярно у різних виглядах розігрувався між Югославією і Румунією до 1940 року.
1920-ті: початок виступів
Перші товариські матчі У вересні 1922 року румуни провели свій другий матч, зігравши внічию 1:1 проти Польщі, а наступного року зіграли вже чотири матчі, в тому числі чергову гру на Кубок короля Олександра. У цьому поєдинку 10 червня збірна Румунії зазнала своєї першої поразки в історії, програвши 1:2, в результаті чого трофей після одного року в Румунії повернувся на батьківщину.
Олімпійські ігри 1924 року
Навесні 1923 року Румунія отримала запрошення взяти участь в Олімпійських іграх 1924 року у Парижі і оголосила, що погоджується, отримавши шанс зіграти на своєму першому офіційному турнірі. Румунській збірній пощастило із жеребом і вона не брала участь у кваліфікації, потрапивши безпосередньо у фінальний етап, де мала зіграти проти Нідерландів. На той час чемпіонати світу ще не проводились, тому даний турнір був головним міжнародним футбольним змаганням.
Кошти, необхідні для поїздки у Францію, були отримані лише в останній момент завдяки Костіке Редулеску, який дійшов до Сенату, щоб отримати гроші, заявивши, що він дав слово французам, і його треба поважати. Втім, грошей було виділено замало, тому збірна Румунії поїхала в Париж поїздом, в 3 класі разом зі збірною з регбі, яка також прямувала на Олімпіаду. Тренером збірної був призначений Адріан Сучу, який погодився поїхати у Париж з дружиною, суміщаючи тренерство з весільною подорожжю, тому організації змагань часу багато не приділяв.
Основну роботу взяв на себе саме Редулеску, який зв'язався з тодішнім головним тренером збірної Австрії Гуго Майслем. Вони знали один одного ще з часів, коли обидва судили матчі, та підтримували міцну дружбу. Майсль погодився зіграти товариський матч перед турніром для підготовки, тож 20 травня у Відні румуни зупинились по дорозі на Олімпіаду, щоб зіграти проти австрійців, програвши 1:4.
Цей матч став дебютним для Сучу на чолі збірної, а також став примітним, оскільки це був перший матч в історії румунської збірної, в якому була зроблена заміна — на 46-й хвилині замість травмованого Дезідеріу Якобі вийшов Кароль Фрех. Через отриману травму Якобі залишився госпіталізованим в австрійській лікарні, де не мав достатнього лікування, через що у нього розвилась септицемія, від якої він помер 5 жовтня 1924 року після довгих страждань у віці лише 24 років.
Втома, накопичена в дорозі з Бухареста, яка тривала понад три дні, відсутність їжі та неналежні умови розміщення призвели до провалу Румунії на турнірі. У своєму першому офіційному матчі в історії, який відбувся у вівторок, 27 травня 1924 року, на стадіоні «Коломб», Румунія розгромно поступилась Нідерландам з рахунком 0:6 і вилетіла з турніру.
Після гри Сучу з дружиною вирішили не повертатись додому і покинули команду, відправившись у Венецію. Натомість команда, залишена фактично без грошей, змушена була самотужки добиратись до Румунії. Загалом того року збірна зіграла у трьох іграх, усі розгромно програвши.
Подальші товариські ігри