Події на площі Тяньаньмень 1989 року — серія демонстрацій в Китайській Народній Республіці, що тривали з 15 квітня по 4 червня 1989, головними учасниками яких були студенти. На Заході події також відомі як «Події 4 червня у Китаї» (六四 事件) і «Різанина на площі Тяньаньмень» (). Ці назви дещо не відповідають дійсності, адже, окрім «різанини», під час цього довготривалого протесту в Пекіні та в інших місцях відбувалося багато інших подій (демонстрацій, мітингів, страйків). Найбільший резонанс викликав силовий розгін демонстрантів 4 червня із застосуванням армійських підрозділів, в результаті чого загинули тисячі протестувальників, що й відобразилося в назві цієї історичної події.

Передісторія

Суспільно-політична ситуація в країні перед подіями Після 1949 року, коли Мао Цзедун проголосив утворення Китайської Народної Республіки, та Комуністична партія Китаю прийшла до влади, почалося створення соціалістичного ладу в країні. Починаючи з 1978 року, коли 18-22 грудня відбувся 3 пленум ЦК КПК 11 скликання, з ініціативи Ден Сяопіна почали проводитися економічні та політичні реформи (політика «реформи та відкритості»), які призвели до поступового впровадження ринкової економіки і деякої політичної лібералізації, яка послабила систему, встановлену головним теоретиком китайського комунізму Мао Цзедуном. Однак станом на 1989 рік в КНР були всі ознаки тоталітарної системи: відсутність свободи слова, жорстокі репресії громадян, тотальний контроль над усіма сферами діяльності (преса, економіка та ін.).

Деякі студенти і частина інтелігенції вважали, що реформи зайшли недостатньо далеко і що Китай повинен змінити свою політичну систему. Вони також були стурбовані соціальними і політичними засобами управління, збереженими за Комуністичною партією Китаю. Спостерігаючи за політичною лібералізацією, здійсненою президентом СРСР Михайлом Горбачовим (див. гласність), вони сподівалися на подібні реформи.

Соціально-економічна ситуація в країні перед подіями У 1988 році відбулася невдала спроба запровадити систему ринкових цін. Внаслідок скасування контролю за цінами з боку держави люди хаотично почали знімати готівку і скуповувати товари, різко зросла інфляція (у 1988 рівень інфляції становив 19 %). Виробництво зерна в сільській місцевості впало, виник дефіцит продовольства у містах, і, як наслідок, це викликало міграцію десятків мільйонів сільських робітників у міста. Будівництво процвітало лише в «спеціальних економічних зонах». Існувала тотальна корупція (незаконні угоди між приватними підприємцями та владою). Незважаючи на велику кількість бідних селян багаті чиновники спокійно розвивали свій бізнес. В країні панівна роль належала КПК, не дотримувались особисті права та свободи, що були передбачені Конституцією КНР. Андрій Шароградський так оцінює ситуацію: «Економічні реформи, що продовжуються 10 років, після перших приголомшливих успіхів дають серйозний збій. Економісти оцінюють ситуацію як „перегрів економіки“. Спостерігається різкий ріст цін, постійно збільшується безробіття і в результаті — соціальна напруга в китайському суспільстві. Політичну верхівку очолюють люди, середній вік яких дорівнював близько 80 років. Вони — на чолі з Ден Сяопіном (йому на той час виповнилося 85) — були ініціаторами економічної реформи, але різко виступали проти політичних перетворень, вважаючи, що це підірве стабільність в країні».

Існує також версія подій, за якою студенти протестували проти капіталістичної спрямованості економічних реформ Ден Сяопіна і за збереження соціалістичних завоювань Мао. До демократії вони закликали саме для того, щоб отримати можливість протидіяти уряду, впроваджувати ринкові реформи, що ведуть до великих соціальних змін.

Привід до початку протестів Протести на площі Тяньаньмень у 1989 році були значною мірою спровоковані смертю колишнього Генерального секретаря Ху Яобана. 16 січня 1987 року було оголошено про відставку Ху Яобана з посади Генерального секретаря ЦК Комуністичної партії Китаю. Його відверті заклики до «швидкої реформи» і майже неприховане презирство до «маоїстських перегинів» зробили його відповідним цапом-відбувайлом в очах Ден Сяопіна та інших після протестів продемократично налаштованих студентів у 1986–1987 роках. У його заяву про відставку була долучена «образлива самокритика», яку він був змушений випустити від імені Центрального комітету Комуністичної партії. А 15 квітня 1989 раптова смерть Яобана через серцевий напад дала студентам прекрасну можливість, щоб зібратися ще раз, не тільки для того, щоб оплакати покійного Генерального секретаря, але також для того, щоб були почуті їхні вимоги про анулювання вироку проти нього і про залучення уваги до важливих проблем продемократичних протестів 1986–1987 рр. і протестів біля в 1978–1979. Багато хто також боявся, що смерть реформатора перекреслить всі спроби провести політичні реформи.

Основні події

З 15 квітня 1989 року на площі Тяньаньмень біля пам'ятника Народним Героям почали збиратись студенти, щоб вшанувати пам'ять та оплакати Ху Яобана. Приєднувалося все більше і більше людей, і це зібрання поступово перетворилося у протест. Централізованого керівництва не було, влаштовувалися лише мирні ходи. Також 18 квітня студенти зібрались біля воріт Сіньхуа і вимагали діалогу з владою. 20 квітня поліція розігнала близько 200 студентів, які залишилися біля воріт. 21 квітня, всупереч наказу влади, студенти стотисячною колоною пройшли по площі Тяньаньмень. 22 квітня відбулися похорони Ху Яобана. Студенти передали уряду петицію з вимогою зустрічі з прем'єром Державної ради КНР Лі Пеном, але той відмовився. Також в цей день спалахнули заворушення в провінційних центрах. У місті Чанша мародери розграбували 38 магазинів, в місті Сіань теж грабувались магазини, спалювались автомобілі, будинки. 24 квітня студенти оголосили офіційний страйк. 26 квітня на першій шпальті китайської партійної газети Женьмінь жибао протести відкрито назвали контрреволюційним заколотом, з чим студенти не погодилися.

27 квітня знову відбулася демонстрація. На початку травня на площі Тяньаньмень створюється наметове містечко, тут почали постійно проходити виступи. Зокрема, 4 травня на честь «Руху 4 травня» на площі зібрались близько 300 тисяч людей. також 4 травня Генеральний секретар ЦК КПК Чжао Цзиян з прихильністю відгукнувся про студентів та про деякі їхні вимоги. 13 травня студенти почали голодування, щоб примусити владу розпочати з ними діалог. До голодування приєдналося 3000 студентів. До протесту приєднувалося все більше людей, кількість протестуючих почала перевищувати мільйонну позначку. 15 травня до КНР прибув генсек ЦК КПРС Михайло Горбачов, діями якого були так натхненні студенти. Він мав покласти вінок до , тому студенти готувалися його зустріти. Вони навіть виготовили плакати російською мовою з гаслом «Демократия — наша общая мечта!». Але він не прийшов на площу, на всі запитання кореспондентів коротко відповідав, що це — внутрішня справа Китаю. Студенти вирішили діяти більш рішуче.

18 травня пройшов марш студентів до площі Тяньаньмень (вони співали Інтернаціонал), потім там відбувся мітинг, під час якого студенти наполягали на тому, щоб влада прийняла їхню петицію з викладеними у ній вимогами. В той же день голодуючі зустрілись з Лі Пеном, і ця зустріч транслювалася по телебаченню. Він вимагав, аби студенти негайно покинули площу, студенти ж у відповідь зажадали від прем'єра припинення зведення наклепів на студентів та гарантувати позбавлення від переслідувань всіх учасників акції. Згодом Лі Пен висловився так: «Майбутнє Китайської Народної Республіки в небезпеці». З 19 травня в Пекіні були заборонені всі демонстрації. 20 травня влада оголосила в Пекіні воєнний стан, студенти були оголошені «антиурядовими заколотниками». Армія намагалася проїхати на площу, але жителі Пекіна перегородили їм дорогу. 24 травня надійшов наказ вийти з території міста. 30 травня на площі студенти художніх шкіл встановили свою статую свободи, подібно тій, що в Нью-Йорку — Богиню Демократії. Також в цей і наступні дні лунали заклики влади студентам з провінцій безкоштовно повернутися додому до 3 червня.

Різанина на площі Тяньаньмень Наприкінці місяця було прийнято принципове рішення розігнати протестуючих силою. Вранці 3 червня неозброєні частини НВАК намагалися увійти на площу, але були відкинуті, а 3 червня пізно ввечері до Пекіна увійшли армійські підрозділи з танками, які зустріли збройний опір, що доходив до відкритих збройних зіткнень, особливо запеклих на південному і західному підступах до Тяньаньмень. Після того, як танки НВАК під обстрілом пробивалися через барикади з автобусів, вантажівок і тракторів, інші демонстранти використовували сталеві балки з колесовідбійників, щоб зруйнувати гусениці бронетехніки. Коли машини були таким чином знерухомленими, протестувальники підіймалися на броню і закривали повітрозабірники двигунів ковдрами, просоченими бензином, які підпалювали. Кинута техніка перешкоджала далі просуванню НВАК. Відвідавши Пекін незабаром після подій прем'єр-міністр Сінгапуру Лі Куан Ю стверджував, що на вулицях в безпосередній близькості від нього знаходилося не менше 15 спалених танків і армійських автомашин.

9 червня Ден Сяопін по телебаченню оголосив, що «антиурядовий заколот» придушено, висловлює подяку військам, які брали участь в придушенні.

Танкова людина

5 червня, коли колона танків «Тип 59» поверталася з Пекіна по Чанган авеню, їй навперейми виступив юнак із господарськими сумками в руках. Він рухався зі сторони в сторону, заступаючи танкам шлях, а потім виліз на головну машину і почав щось говорити в оглядову щілину. Коли танк спробував рушити вперед, юнак знову заступив колоні дорогу. Так тривало ще кілька секунд, поки його забрали невідомі — чи то інші учасники протестів, чи то співробітники спецслужб. Досі залишається незрозумілим, що саме юнак вимагав від танкістів Народно-визвольної армії Китаю. Досі невідоме його справжнє ім'я. Про долю юнака теж ніхто не знає.

Цей героїчний вчинок став іконою трагічної розв'язки протесту. Фото та відео про те, як юнак безстрашно зупиняє колону танків, обійшли весь світ. Журнал «Тайм» назвав Невідомого бунтаря одним із 100 найвпливовіших людей XX сторіччя. А в самому Китаї навіть у наш час він невідомий. Відео і фото його «поєдинку» з танковою колоною в китайському інтернеті блокуються.

Смертність З моменту закінчення подій кількість людей, які загинули на самій площі, є предметом суперечок. Уряд активно забороняв обговорення кількості жертв подій, і ці оцінки значною мірою покладаються на свідчення очевидців, медичні звіти та зусилля родичів жертв. В результаті, за різними оцінками кількість жертв істотно відрізняється від джерела до джерела. Початкові оцінки коливалися від офіційної цифри в кілька сотень до кількох тисяч.

Офіційні дані В офіційних урядових оголошеннях невдовзі після події кількість загиблих сягала близько 300 осіб. За словами члена Політбюро Східної Німеччини Гюнтера Шабовського, Цзян Цземінь повідомив йому, що під час візиту невдовзі після різанини загинуло «близько 400 людей». На прес-конференції Державної ради 6 червня речник Юань Му заявив, що, за «попередніми підрахунками» уряду, загинуло близько 300 мирних жителів та солдатів, включаючи 23 студентів університетів Пекіна, а також деяких людей, яких він назвав «хуліганами». Юань також повідомив, що близько 2000 мирних жителів, 5000 солдатів та поліцейських отримали поранення.19 червня секретар партії Пекіна Лі Сімін повідомив в Політбюро, що підтверджена урядом кількість загиблих склала 241 людину, включаючи 218 мирних жителів (з яких 36 були студентами), 10 солдатів НВАК, 13 бійців Народної поліції, а також 7000 поранених. 30 червня мер Пекіну Чень Сітун заявив, що кількість поранених становить близько 6000.

Інші оцінки