Парламент Шотландії (; ;) — однопалатний законодавчий орган Шотландії. Виникнення парламенту Шотландського королівства належить до XIII століття. У 1707 році після об'єднання Англії та Шотландії у єдине королівство Велику Британію парламент припинив своє існування та відновив свою роботу тільки у 1999 році відповідно до Шотландського акту 1998 року в рамках процесу деволюції законодавчої влади Великої Британії.

Компетенція До компетенції сучасного парламенту Шотландії входять питання, делеговані йому парламентом Великої Британії. Сфера відомства Шотландії як особливого регіону Сполученого королівства включає до себе питання освіти, охорони здоров'я, сільського господарства, охорони довкілля, транспорту, туризму, організації місцевих органів влади і самоврядування, а також юстиції. У цих галузях парламент має право видання законів, обов'язкових до виконання на території Шотландії.

Окрім того, до компетенції шотландського парламенту входять також деякі аспекти податкової системи, а також контроль за органами виконавчої влади Шотландії. Зовнішня політика, збройні сили й системи безпеки, економічна та соціальна політика, державна служба й енергетика належать до виняткової компетенції парламенту Великої Британії.

Парламент Шотландії обирає першого міністра шотландського уряду, а також має право обирати й інших членів уряду (нині склад уряду Шотландії визначає перший міністр). Чинним першим міністром Шотландії є Алекс Салмонд, що представляє Шотландську національну партію.

Незалежно від усіх політичних уподобань та переконань, шотландські партії підкреслюють необхідність надання більших можливостей в управлінні місцевими органам влади для вирішення не лише поточних справ, наприклад у галузі освіти, але й самостійного формування чіткого бюджету й визначення шляхів використання коштів, що надходять. Н. В. Єрьоміна. Проблема статусу Шотландії у 90-их роках XX століття.

Склад

За підсумками останніх виборів, що відбулись навесні 2011 року, до парламенту Шотландії було обрано 129 депутатів, що представляють такі партії : Шотландська національна партія — 69 місць; Лейбористська партія Шотландії — 37 місць; Шотландське відділення Консервативної партії Великої Британії — 18 місць; Ліберально-демократична партія Великої Британії — 5 місць;

Депутати парламенту обирають голову (спікера). Нині спікером парламенту Шотландії є Джордж Рейд.

Виборча система

Парламент Шотландії обирається за змішаною виборчою системою. Зі 129 депутатів 73 обираються за одномандатними округами, а 56 за пропорційною системою у восьми багатомандатних виборчих регіонах (кожен з багатомандатних регіонів надсилає до парламенту по 7 депутатів).

Виборчі регіони Шотландії: Гайленд та Острови, Північно-Східна Шотландія, Середня Шотландія і Файф, Західна Шотландія, Глазго, Центральна Шотландія, Південна Шотландія, Лотіан. Кожен з виборчих регіонів складається з кількох виборчих округів.

Будівля Засідання парламенту Шотландії проходять у новій будівлі парламенту в Единбурзі, збудованій 2004 року за проєктом каталонського архітектора Енріке Міральєса. Листоподібні мотиви у будівлі парламенту оригінально вписуються до оточуючого паркового ансамблю. Величезні витрати на зведення будівлі парламенту спричинили свого часу значну критику у шотландському суспільстві.Policy Institute; What Future For Scotland? Policy Options For Devolution.

Історія Виникнення Перша згадка про шотландський парламент належить до 1235 року, до часів правління короля Шотландії Олександра II. У цей час відбувалась трансформація нарадової ради єпископів і графів при королі у більш представницький інститут із судово-адміністративними функціями. Після смерті короля Олександра III, коли країна опинилась у стані невизначеності стосовно того, хто стане новим монархом Шотландії, парламент узяв на себе функції вищого органу влади, що санкціонує призначення регентської ради. За Іоанна Балліоля парламент почав використовуватись для протистояння претензіям короля Англії на верховну владу над Шотландією. Новий імпульс розвитку парламенту було надано Робертом Брюсом, який спирався на збори станів країни у його боротьбі за національну незалежність. До середини XIII століття вже склалась практика участі у парламенті вищого духовенства, шотландських магнатів, лердів, які отримали свої землі від короля, а також представників міст. Починаючи з кінця правління Роберта Брюса та особливо за Давида II парламент присвоює собі функцію надання згоди на запровадження податків, хоч у середньовічній Шотландії практика регулярного оподаткування так і не встановилась.

Склад Парламент Шотландії, на відміну від Англії, був однопалатним. Він формувався з представників трьох станів королівства: духовенства (єпископи та абати мали право безпосередньої участі у парламенті); дворянства (герцоги, графи, пери парламенту (титул, запроваджений у 1437 році) і лерди, що отримали свої володіння безпосередньо від короля, брали участь у парламенті особисто; з XVI століття до складу парламенту входять також представники графств, яких обирають дворяни кожного графства Шотландії); городян (королівські (Единбург, Перт, Абердин тощо) і найбільші приватновласницькі (Глазго) міста були представлені делегатами, яких обирали муніципальні органи).

У XVII столітті у шотландському парламенті також брали участь особи, які посідали високі державні пости у королівській адміністрації.

Компетенція Парламент Шотландії разом із королем був верховним органом законодавчої і судової влади. Найважливішою функцією парламенту було затвердження законів, переданих на його розгляд королем, які ставали обов'язковими до виконання на всій території Шотландії. Найбільшого значення законодавча компетенція парламенту мала для встановлення податків: тільки парламент міг дозволити королю стягнення податків з населення країни. Окрім цього парламент міг розглядати питання зовнішньої та внутрішньої політики й затверджувати міжнародні угоди, укладені королем. Парламент також був вищою судовою інстанцією держав і мав певні законодавчі повноваження у церковних питаннях. У деякі періоди свого існування шотландський парламент також присвоював собі функції контролю над різними аспектами державної адміністрації, частіше за все — над порядком збирання й витрачання податків (вперше — у 1399 році).

Комітети й комісії Комітет статей З середини XV століття більша частина законотворчої роботи парламенту зазвичай передавалась до спеціально створюваного «Комітету статей». Він обирався одразу ж після відкриття парламенту з представників трьох станів і займався розробкою текстів законопроєктів з питань, винесених на розгляд парламенту королем. Потім підготовані Комітетом статей закони виносились на затвердження парламенту. Оскільки у середньовіччі в Шотландії парламент не мав права законодавчої ініціативи (питання на розгляд міг вносити тільки король), а практика обговорення законопроєктів палатою не встановилась, Комітет статей набув великої ролі у законодавчій сфері. Можливість королів Шотландії впливати на його склад дозволяла проводити через парламент необхідні королівській владі рішення. Тим не менше, до початку абсолютистської політики Якова VI і Карла I парламенту Шотландії досить часто вдавалось блокувати королівські пропозиції (особливо у галузі оподаткування).

Судові комісії Будучи вищим органом судової влади у країні, парламент Шотландії більшу частину своєї роботи присвячував розгляду апеляцій та позовів. Для реалізації судових функцій зі складу парламенту зазвичай обиралась одна чи кілька судових комісій. Перша постійно діюча судова комісія з представників трьох станів була обрана Пертським парламентом 1370 року.

Еволюція розвитку парламентаризму Період становлення (XIV—початок XV століття) Вже у другій половині XIV століття парламент став найважливішою інституцією системи державної влади Шотландії після короля. Завдяки співробітництву станів і короля Давида II було проведено важливі економічні реформи й упорядковано фінансування королівської адміністрації, що на довгі роки забезпечило фінансову стабільність Шотландії. У той самий час саме парламент став гарантом національної незалежності країни, не дозволивши Давиду II здійснити його план з передачі прав спадкування шотландського престолу англійському королівському дому. За перших Стюартів значення парламенту дещо впало, однак одночасно й сама королівська влада переживала занепад, виявившись фактично підпорядкованою крупній шотландській аристократії. У цей період парламент використовувався ворожими угрупуваннями знаті для політичної боротьби з суперниками. Але вже починаючи з 1424 року, після повернення Якова I з англійського полону, парламент країни знову переживає відродження: на другу чверть XV століття припадає один з піків законотворчості шотландського парламенту, який разом із королем почав здійснювати широку програму перетворень, спрямовану на посилення державної влади й відновлення фінансової стабільності. У той самий час відбувається реформування й самого парламенту: у 1428 році було затверджено ордонанс Якова I про порядок участі баронів, прелатів і представників місцевого дворянства у парламенті країни.

У другій половині XV століття скликання парламенту стають регулярними. Так за часів правління Якова III парламент збирався практично щороку, а іноді й двічі на рік. У цей час збільшується значення комітетів та комісій парламенту, в яких зосереджується його поточна робота. Велику роль почав відігравати Комітет статей, який домагався затвердження власних редакцій законопроєктів, що часто суперечили прагненням короля. Взагалі, наприкінці правління Якова III парламент Шотландії вийшов з-під контролю короля і став складати реальну опозицію королівській владі: так у 1479 році стани відмовились засудити герцога Олбані, а у 1482 році підтримали Лодерський заколот баронів проти короля. Тому коли королем Шотландії став Яків IV, він почав поступово знижувати роль парламенту, обмежуючи пряме представництво дворян і передавав основні питання на розгляд до Таємної ради. Після 1509 року король припинив скликання парламенту. Однак рух Шотландії у бік абсолютизму виявився нетривалим: після смерті Якова IV у 1513 році почався тривалий період регентств, що дозволило парламенту відновити свої позиції.

Реформація й абсолютизм (XVI—початок XVII століття) Протестантська революція 1559—1560 років сильно вплинула на розвиток парламентської системи Шотландії. З одного боку, затвердивши протестантські реформи, парламент, таким чином, присвоїв собі вищу церковну владу у країні. З іншого боку, було створено новий представницький орган церковної влади — генеральна асамблея, яка згодом почала висувати претензії на верховенство не тільки у релігійних питаннях, але й у визначенні загальних напрямків внутрішньої політики. Реформація ліквідувала монастирі й абатства, чим сильно підірвала значення духовного стану у парламенті. Пресвітеріани вимагали взагалі виключити представників церкви зі складу парламенту, зосередивши їх виключно у генеральній асамблеї, тим самим цілком відокремивши церкву від держави. Однак королю Якову VI вдалось відстояти право єпископів на участь у парламенті. У той самий час (1587 року) остаточно склався механізм виборів представників графств до парламенту країни (по два депутати від кожного графства).