Князь Дмитро́ Олекса́ндрович Хілко́в«В останні часи поширилося вимова прізвища з наголосом на перший склад. Воно є помилковим, бо у прізвиську родоначальника під наголосом була остання голосна. В родині князів Хілкових прізвище також завжди вимовлялося з наголосом на другий склад». — О. Н. Наумов, князь Б. М. Хилков. История рода князей Хилковых. Екатеринбург, Уральское изд-во, 2008 г. (13 листопада 1857 — 1 жовтня 1914) — російський політичний діяч, толстовець, революціонер.

Біографія

Народився в родині князя Олександра Дмитровича Хілкова (1834—1887) і княгині Юлії Петрівни (уродженої Джунковської) (1837—1916). Вихованець Пажеського корпусу, потім офіцер лейб-гусарського полку. Брав участь в Російсько-турецькій війні 1877—1878 рр. Після її закінчення служив в Закавказзі, де познайомився з духоборами.

У 1884 році вийшов у відставку і поселився в своєму маєтку Павлівка у Сумськім повіті Харківської губернії. В 1885 році землю в триста вісімдесят десятин він продав за низькою ціною селянам, а сам, залишив собі наділ у сім десятин, став жити особистою землеробською працею. У 1887 році Хілков вступив в листування з Левом Толстим і став прибічником толстовства. Його будинок перетворився на сектантський центр. Хілков був одружений без церковного шлюбу з Цецілією Володимирівною Вінер (1860—1922), дочкою свого знайомого по Кавказу, полковника Володимира Івановича Вінера, також послідовницею Толстого. Їхні діти не були хрещені, що, за тодішніми російськими законами, залишало їх без спадщини і титулу. Це викликало певне незадоволення матері Д.О. Хілкова Юлії Петрівни Хілкової. Об’єднавши духоборство з поглядами Толстого, Хілков почав проповідувати серед селян.

К. П. Побєдоносцев в листі до Олександра III від 1 листопада 1891 року вказував на розбещуючу діяльність Хілкова.

У лютому 1892 року Хілков був висланий адміністративно в Закавказзя. Місцем заслання йому було назначено духоборське село Башкичет Борчалинського повіту Тифліської губернії. В 1896 році Хілкова було переведено в повітове місто Вейсенштейн Естляндської губернії.

В еміграції В 1898 році отримав дозвіл на виїзд за кордон. Після короткочасного візиту в одну з толстовських колоній в Англії Хілков в серпні 1898 року поїхав до Канади, де оглядав місця, які були запропоновані для духоборів, що хотіли переселитися, та вів переговори з канадським урядом щодо цього переселення. Серед осіб, що займалися розміщенням духоборів на новому місці, з'явилися розбіжності щодо фінансових питань. Хілкова було звинувачено в тім, що він не звернув уваги на важливі економічні і кліматичні фактори, бо канадський імміграційний комітет дав князеві хабар.

Оселившись в липні 1899 року в Женеві, де на той час знаходилась його родина, Хілков співробітничав з соціал-демократом В. Д. Бонч-Бруєвичем і В. М. Вєлічкіной. Працював в толстовському виданні «Вільна думка»(), брав участь у створенні марксистського журналу «Життя» (), співробітничав з газетою «Іскра».

Починаючи з вересня 1901 року Хілковим була видана серія революційних протиурядових брошур під загальною назвою "Народні листки" (). В їх числі була брошура, яку склав сам Хілков, - "Про вуличні заворушення (Думки військовика) (). Вона закликала до збройної боротьби з урядом. Хілков радив формувати "десятки" та бойові дружини для збройної боротьби. В 1902 році Хілков став закликати вже до масового терору, заявляючи, що кожен революціонер має бути терористом.

В 1903 році Хілков вступив в партію соціалістів-революціонерів, входив в закордонний комітет есерів. Активно брав участь в конспіративній роботі революціонерів.

В Росії В листопаді 1905 року Хілков повернувся до Росії і оселився на своєму хуторі Павлівка. Його погляди знову радикально змінилися: тепер князь став справжнім православним, ретельним виконавцем усіх обрядів. Колишній толстовець і революціонер умовив своїх синів піти на військову чи цивільну службу.

У 1910 році обидві дочки князя, Ольга і Єлизавета, покінчили з собою, прийнявши отруту. За свідоцтвом священика Миколая Чепуріна, який був близько знайомий з родиною Хілкових, " дівчатам приходилось бути між трьома зовсім різними і антагонизуючими впливами: бабчиним (Юлія Петрівна Хілкова — мати Дмитра Олександровича — була закоренілою монархісткою), батька і матері (Цецілія Володимирівна Вінер — дружина Дмитра Олександровича — тверда прибічниця толстовства). В результаті цих трьох впливів у них обох в душі нічого не залишалось, ніякої віри, ніяких переконань, окрім страшного хаосу і незадоволеності».

Коли почалась війна 1914 року, Хілков вирішив знову поступити на військову службу. За особистим розпорядженням Миколая II його було назначено військовим старшиною Кубанського 3-го Хоперського полку, у якому князь служив ще в роки російсько-турецької. 1 жовтняО. Н. Наумов, князь Б. М. Хилков. История рода князей Хилковых. Екатеринбург, Уральское изд-во, 2008 г. 1914 року Дмитра Хілкова було вбито в Карпатах поблизу села Верхнє Синьовидне в розвідці.

Дмитра Олександровича було поховано на хуторі Князєве села Павлівка поруч з його дочкою 7 листопада 1914 року. В жовтні 2010 року на могилах князя і княжни було встановлено пам'ятники.

Твори Записки Д. О. Хилкова // Чертков В. Г. Похищение детей Хилковых . — Крайстчерч, 1901. — 90 с. Хилков Д. А. Террор и массовая борьба. // Вестник русской революции. — 1905. — № 4. — С. 225-261. Хилков Д. А. О методе пчеловодства священника Юшкова. — Сумы, 1912. Хилков Д. А. Письма князя Дмитрия Александровича Хилкова: В 2 вып. — Сергиев Посад, 1915-1916.

Примітки

Посилання

Мазур В. А. Хождение по мукам князя Дмитрия Александровича Хилкова / В. А. Мазур // Известия Уральского государственного университета. — 2000. — № 15. — С. 75—95. Хилков Д. А. Письмо Толстому Л. Н., 1 августа 1891 г. Camfield, Graham (1999) From Tolstoyan to terrorist: the revolutionary career of Prince D. A. Khilkov, 1900—1905. О. Н. Наумов, князь Б. М. Хилков История рода князей Хилковых. — Екатеринбург: Уральское изд-во, 2008. Статья Ю. В. Лесиной в газете «Ваш шанс» о Дмитрии Хилкове