Прометеїзм — характеристика героя-бунтівника, тираноборця, що виникла його від порівняння з персонажем давньогрецької міфології — титаном Прометеєм, який викрав у богів-олімпійців вогонь і дав його людям, за що зазнав жорстокого покарання, котре без страху прийняв і пережив.
Тарас Шевченко Змальовуючи образ Прометея, Есхіл посприяв звеличенню страждання в ім'я людства й тираноборство: «Свого нещастя на негідне рабство я не проміняю…».
Образ Прометея поширений в українській літературі. Яскравим прикладом слугують Шевченкові рядки, які перегукуються з трагедією Есхіла:
Прометея уславив Тарас Шевченко в поемі «Кавказ». Мотиви тираноборства звучать у багатьох творах Кобзаря. «Караюсь, мучуся… але не каюсь», — скаже про себе український Прометей, перебуваючи на засланні. Для Шевченка Прометей — символ стійкості народу, що бореться і перемагає.
Іван Франко Іван Франко вважав, що справжній поет є носієм прометиїзму, а поезія — «вогонь в одежі слова», який несе людству «правдиві іскри Прометея».
Леся Українка «Дочкою Прометея» називають Лесю Українку. У вірші «Fiat nox!» («Хай буде тьма!») вона звертається до своїх однодумців зі словами: «Брати мої, нащадки Прометея!». Поетесу приваблювала образи сильних людей, тих, хто міг себе вважати «нащадками Прометея». У поезії «Ніобея» оспівується горда жінка, у якої вбили всіх її дітей, та вона не скорилась: «…Я дочка Прометея — і милосердя для себе не буду… благати».
Раб-неофіт у драматичній поемі Лесі Українки «В катакомбах» без вагань відкидає проповідь смирення і покори:
У драматичній поемі «Кассандра» Леся Українка протиставляє Прометея жалюгідному Епіметею, який понад усе цінує власний спокій.
Джерела
«У світі античної літератури». Ю. І. Султанов. Харків. Видавництво «Ранок». «Верста». 2002 «Антична література. Греція». Частина ІІІ. Навчальні посібники. Київ. 1997