Гарячий (Горячий) Павло Павлович (13 січня 1893, с. Буда-Горобіївська Канівського повіту Київської губернії — 23 лютого 1943, м. Кременець, тепер Тернопільська область) — український військовий діяч, сотник Армії УНР.
Життєпис Народився в селі Буда-Горобіївська Канівського повіту Київської губернії. У 1911 закінчив чотирикласну Канівську міську школу.
Під час Першої світової війни служив у 1-й мортирній запасній батареї. 1 жовтня 1916 року закінчив 3-тю Київську школу прапорщиків. Наприкінці 1917-го Гарячого направили до Проскурівського кордонного полку.
В Армії УНР З січня 1918 служить сотником 1-ї сотні 1-го Гайдамацького кінного партизанського куреня імені отамана Яна Кармелюка, сформованого Юрієм Ківерчуком і поручником Миколаєнком у Кам'янці-Подільському та його околицях.
18 листопада 1919 був серйозно побитий більшовиками та з великими труднощами врятувався. Після лікування в грудні 1919 Павла Гарячого було інтерновано. Спершу він перебував у Луцьку, потім у таборах Щипйорно і Ланцута.
Навесні 1920-го вступив до 6-ї Січової стрілецької дивізії, з якою пройшов усю кампанію 1920. 21 листопада вдруге інтернований поляками. Перебував у таборі в Щипйорно, де закінчив у 1924 реальну школу.
На еміграції Після звільнення з табору навчався на агрономічно-лісовому відділі Української господарської академії в Подєбрадах. Після закінчення академії працював у Польщі, в Познані.
Загибель З грудня 1941 до лютого 1943 Павло Гарячий проживав у місті Кременець та працював викладачем Білокриницької лісової школи.
Одним з його учнів був Микола Якович Чорнобай, член ОУН(б), який згадував:
Учнями Павла Гарячого були члени обох гілок ОУН. У лютому 1943 загін ОУН під командуванням «Крука» захопив Кременецьку в'язницю, заради засуджених до розстрілу в'язнів. У відповідь гестапо того 23 лютого 1943 року арештувало та розстріляло відомих у місті українців, в тому числі Павла Гарячого.
Спомини Павло Гарячий є втором спогаду “18 листопада” — про найнебезпечніший день у своєму житті“.
Вшанування пам'яті У лісовому технікумі в Білокриниці встановлена меморіальна дошка Павлу Гарячому. У Каневі його ім'ям названо одну з вулиць міста.
Примітки
Джерела Коваль Р., Моренець В. “Подєбрадський полк” Армії УНР”. – Т. 1. – Київ: Історичний клуб “Холодний Яр”, “Український пріоритет” (2016, 2-ге видання). – С. 131-132 Кармелюки: До історії Запорозького полку ім. отамана Янка Кармелюка Армії УНР/ Р. М. Коваль.— Київ: Історичний клуб «Холодний Яр», 2012.—160 с. ISBN 978-966-2401-00-4
ЦДАВО України. — Ф. 3795. — Оп. 1. - Спр. 873. - Арк. 1 - 98. ЦДАВО України. — Ф. 3795. — Оп. 5. — Спр. 78. — Арк. 33 — 36 зв
Посилання Роман Коваль. Коли кулі співали Канівський козак Павло Гарячий Захисник Вітчизни, сотник Армії УНР і член ОУН-УПА, канівчанин Павло Гарячий загинув від рук гітлерівців 23 лютого 1943 року