Ростисла́в Васи́льович Заба́шта ( 8 вересня 1959, Київ) — український мистецтвознавець, кандидат мистецтвознавства і бандурист; член Національної спілки художників України з 2008 року. Син живописця Василя Забашти, брат художниці Галини Забашти, чоловік майстрині художнього текстилю. Наталії Дяченко-Забашти.

Біографічні відомості Народився 8 вересня 1959 року в місті Києві (нині Україна). 1982 року закінчив курс на факультеті історії та теорії мистецтва Київського художнього інституту, де навчався у Людмили Міляєвої, Платона БілецькогоЗабашта Ростислав Васильович / Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України..

Після здобуття фахової освіти у 1982 році та 1984—1987 роках обіймав посаду молодшого наукового співробітника у Музеї народної архітектури та побуту України в Києві; у 1988—1989 роках — наукового співробітника Музею гончарства в смт Опішні; у 1993—1998 роках — молодшого наукового співробітника Інституту народознавства Національної академії наук України у Львові. 1994 року закінчив аспірантуру в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського Національної академії наук України.

У 1998—2000 роках обіймав посаду завідувача сектору малярства Національного центру народної культури «Музею Івана Гончара» у Києві; з 2000 року працює в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського Національної академії наук України: упродовж 2007—2011 років очолював відділ, а з 2015 року — сектор образотворчого мистецтва Інституту. Одночасно протягом 2003—2020 років співорганізатор, упорядник, науковий і художній редактор, член редколегії журналу «Студії мистецтвознавчі». 2018 року захистив кандидатську дисертацію: «Бушанський скельний архітектурно-скульптурний комплекс: атрибуція, етапи історичного розвитку, теоретична реконструкція» за спеціальністю 26.00.01 — Теорія та історія культури (наукий керівник Олександр Федорук).

Наукова діяльність Досліджує історію українського образотворчого мистецтва та декоративного мистецтва Давнього світу, епохи Середньовіччя та раннього Нового часу, а також мистецтва й обрядовості первісних і традиційних суспільств. Протягом наукового шляху: у 1985 і 1987 роках разом з іншими науковцями організував і очолював археологічні розкопки скельного архітектурно-скульптурного комплексу в селі Буші Вінницької області; у 1986 році був співорганізатором скульптурного пленеру в камені «Бушанський оберіг»; у 1998 році став співорганізатором міжнародної наукової конференції «Медобори і духовна культура давніх, середньовічних слов'ян (до 150 річчя виявлення Збруцького „Святовита“)»; з 2000 року почав співпрацювати з видавництвом «Родовід»; у 2001—2002 роках укладав та редагував журнал «Родовід»; у 2006—2009 роках — автор ідеї та учасник видавничого проєкту «Давня скульптура і пластика України» (видавництво «Родовід»); у 2008 і 2010 роках — співредактор перших двох томів «Історії українського мистецтва»; у 2019 та 2022 роках був відповідальним редактором перших двох томів «Словника художників України»; у 2021 році — співредактор колективної монографії «Українське мистецтво на зламах епох: від давнини до Новітнього часу»; член редколегії журналу «Народна творчість та етнологія» з 2021 року. Автор двох монографій і понад 130 публікацій, зокрема: «Антропоморфні скульптури палеометалу з теренів Верхньої Наддністрянщини (каталогізація і атрибутивні пропозиції)» // «Записки Наукового товариства імені Шевченка», Львів, 1998, т. 236; «Стінопис бабинця Святоюр'ївської церкви Дрогобича й культ преподобного Онуфрія Великого в Україні» // «Лавра», Львів, 1999, т. 6; «Сакральний комплекс III—IV століть в селі Ставчанах Хмельницької області: факти, коментарі, спроба нового атрибутування» // «Eastern review», t. 5: «Sanktuaria i kult», Łódź, 2001; «Скульптура й архітектура бушанського скельного комплексу (питання історичної сув'язі)» // «Студії мистецтвознавчі», 2003, ч. 1; «Образ оленя у християнському мистецтві України» // «Студії мистецтвознавчі», 2007, ч. 1(17).

Творчість Грає на старосвітській бандурі, яку опанував 1979 року, переймаючи виконавську школу Георгія Ткаченка.

Виноски

Примітки

Література