Уйгу́рська мо́ва (кирил. Уйғурчә або Уйғур тили; МФА [ʔʊjˈʁʊrtʃɛ], араб. ئۇيغۇر تىلى чи ئۇيغۇرچە; кит. 维吾尔语/維吾爾語, піньїнь Wéiwú'ěryǔ) — мова уйгурів, одна з тюркських мов. Поширена у Синьцзян-Уйгурському автономному районі Китаю, у Казахстані та Середній Азії. Разом з узбецькою і ілі-тюркською утворює карлуцьку групу. Сучасна уйгурська мова або новоуйгурська є історичним і генетичним продовженням уйгурсько-караханідської мови, проте вона не є продовженням давньоуйгурської — мови охонських тюрків (давніх огузів).
Терміни «уйгури» та «уйгурська мова» прийнято для єдиної етнолінгвістичної спільноти на з'їзді уйгурів СРСР у 1921 році (до цього вони йменувалися «китайські татари», «китайські мусульмани», «туркестанці Китаю» та ін.). Офіційна назва в Росії до 1920-х рр. — таранчи́нська мо́ва (таранчинский язык).
Діалекти
Для уйгурської мови характерне різноманіття діалектів та говорів. Усі вони, незважаючи на певні розбіжності між собою, насамперед у вимові, взаємнозрозумілі.
Є різні класифікації діалектів уйгурської мови. Але майже всі вони зводяться до існування в уйгурській мові трьох основних груп говорів, або діалектів — центрального, південного (хотанського) та східного (лобнорського):
Центральний (розмовляють на території від Кумула на південь до Яркенда); Південний (поширений у районі від Гуми на схід до Чарклика); Східний (розмовляють на території від Чарклика на північ до Чункьоля).
В основу сучасної літературної уйгурської мови покладено центральний діалект, що охоплює три домінуючі говори: турфанський, ілійський та кашгарський, а також багато говорів місцевого значення: урумчинський, кумульський, карашарський, кучарський, корлинський, аксуйський, яркендський, атушський. Центральним наріччям розмовляє приблизно 90 % уйгуромовного населення, у той час двома іншими діалектами користується відносно невелика частина уйгурів.
Норма вимови у літературній мові закріплена за говором ілійських (кульджинських) уйгурів, а літературний стандарт базується переважно на дуже близькому говорі Урумчі.
Для уйгурів на територіях республік колишнього СРСР нормоформуючими є дуже подібний до кульджинського семиріченський та більш близький до кашгарського ферганський говори. Відмінності між сіньцзянськими говорами і мовою уйгурів СНД незначні та лежать в основному в лексиці (у мові уйгурів СУАР більше китайських запозичень, а у мові уйгурів Середньої Азії багато слів з російської мови).
Стандартні варіанти Існує два стандартні варіанти уйгурської мови: Сіньцзян-Уйгурський варіант (характерний для Сіньцзян-Уйгурського автономного району КНР); Середньоазійський варіант (поширений переважно на території колишнього СРСР (Казахстан, Узбекистан, Киргизстан).
Перший стандартний варіант мови, що використовується у Сіньцзян-Уйгурському автономному районі, базується переважно на урумчинському говорі центрального діалекту. Тоді як, середньоазійський варіант заснований в основному на семиріченському говорі, що є похідний від ілійського говору центрального діалекту, а в меншій мірі — на ферганському говорі, дуже близькому до кашгарського говору того ж діалекту.
Відмінності між двома нормативними мовами лежать насамперед в орфографії. Стандартна сіньцзян-уйгурська мова для письма використовує арабський алфавіт (Uyghur Ereb Yéziqi), у той час як стандартна середньоазійська — кириличну абетку (Uyghur Siril Yéziqi). Розбіжності у лексиці між обома стандартами обумовлені зовнішніми адстратними впливами китайської і російської мов на територіях відповідно Сіньцзян-Уйгурського автономного району і республік Середньої Азії (Казахстані, Киргизстані та Узбекистані).
Фонетика Через значне діалектне різноманіття, наявність декількох нормоформуючих центрів (Кульджа, Турфан, Кашгар та ін.) та стандартів мови в наш час фонетика уйгурської мови недостатньо чітко кодифікована, що проявляється у певній рухливості орфоепічної норми.
Для уйгурської мови характерні численні відхилення від сингармонізму, він є непослідовним: порушується гармонія голосних. При загальній безсумнівній аглютинативності у мові широко наявні елементи фузії — фонетичні чергування на стику морфем, а також не властива для інших тюркських мов регресивна асиміляція голосних та приголосних: баш ‘голова’ — беши ‘його голова’; тағ ‘гора’ — таққа ‘до гори’.
В уйгурській мові є 8 основних голосних фонем: а, ә, о, ө, у, ү, е, и та 23 приголосні звуки: б, в, г, ғ, д, ж, җ, з, и, й, к, қ, л, м, н, ң, п, р, с, т, х, һ, ч, ш.
Залежно від розташування у слові кожна з голосних чи приголосних фонем може мати декілька варіантів реалізації. Наприклад, фонема и може виступати у трьох основних комбінаторних різновидах: ы, i, и, які однак не мають фонематичного значення.
+ Голосні звуки уйгурської мови Переднього ряду Заднього ряду Неогублений Огублений Неогублений Огублений Високого піднесення и /i/ ү /y/ у /u/ Середнього піднесення е /e/ ө /ø/ о /o/ Низького піднесення ә /ɛ/ а /a/
Характерне для уйгурської фонетики (на відміну від інших тюркських мов) явище з цілковитою обґрунтованістю можна назвати умлаутом: голосні а та ә, які знаходяться в односкладових основах, під впливом наступного складу афікса з вузькими и, у, ү втрачають наголос і переходять в напівширокі е (< а, ә), о (< а) та ө (< ә). Наприклад: сат- «продавати» — сетиқ «продаж». У всіх інших тюркських мовах корінь слова завжди залишається незмінним.
Також особливістю вокалізму уйгурської мови є закон редукції широких голосних а та ә кінцевого складу багатоскладової основи, ці звуки у ненаголошеній позиції (тобто після додавання афікса), перетворюються в и, у таү. Наприклад, жүрәк «серце» — жүрүгүм «моє серце» (в іншій орфографії — жүригим).
У гармонії голосних (тобто в утворенні словозмінювальних афіксів) можуть брати участь тільки голосні високого або низького піднесення, таким чином голосні середнього піднесення о, ө, е виявляються лише у першому складі власне уйгурських слів, зустрічаючись тільки одного разу в окремому слові. Загальна частота їх використання у мові низькаТ. Талипов, Гласные звуки уйгурского и казахского языков, Ин-т языкознания Казах. АН, 1968 год
Відповідно до закону сингармонізма останній голосний високого чи низького піднесення в основі (корені) слова змінює усі наступні голосні у доданих афіксах на відповідні голосні високого або низького піднесення, проте існує багато відхилень від цього правила. У складі одного слова можуть бути голосні як заднього, так і переднього ряду. Наприклад: адәм «людина», кәлдуқ «ми прийшли». Увулярні (язичкові) приголосні (қ, ғ, х) можуть поєднуватися з м'якими голосними, а м'які к та г з твердими голосними: хәвәр «вість», қәғәз «папір».
Поруч з такою не до кінця послідовною гармонією голосних, в уйгурській мові теж існує і гармонічна асиміляція приголосних. Так, у деяких афіксах з голосними переднього ряду виступають приголосні г та к, а в афіксах з голосними заднього ряду — вже ғ та қ.
У багатоскладових словах короткі голосні високого піднесення у позиції між двома глухими приголосними оглушуються, наприклад, у наступних словах: тик «відвісний», исим «ім'я», күт «зачекай!», қушлар «птахи». У положенні між твердим приступом (гортанним зімкненням) та глухим проривним або африкатою відбувається повне оглушення голосної. /и/ переходить в /ш/ з легким глухим призвуком /ы/: ит /ˀы˳шт/ «собака»; икки /ˀы˳шккʰә/ «два»; иттик /ˀы˳штʰикʰ/ «швидкий» (в іншій орфографії також иштик); пит /пʰы˳штʰ/ «воша, блоха» (в іншій орфографії також пишт) та ін. Подібним чином відбувається оглушення /ү/ з переходом у глухий губно-губний (білабіальний) щілинний (фрикативний) [ɸ]: үчүн /ˀɸчүн/ «для, заради»; ука /ˀɸка/ «молодший брат» тощо.
+ Приголосні звуки уйгурської мови Губний (лабіальний)Зубний (дентальний)ПостальвеолярнийЗадньоязичковий (радикальний)Язичковий (увулярний)Глотальний Носовий (насальний) Проривний (плозивний) Щілинний (фрикативний) Дрижачий (трильний) Апроксимант
Переважно на стику морфем відбувається послідовна асиміляція наступних приголосних: к > г (чечәк «квітка» — чегәлә «цвісти, квітнути») қ > ғ (атақ «слава» — атағлиқ «відомий, прославлений») қ > х (қақ «забити» — қахти «він забив») г > к (бәг «бек» — бәккә «беку») ғ > қ (бағ «сад» — баққа «в сад») ч > ш (яғач «дерево» — яғашчи «тесля») ч > с (ач- «відкривати» — асса «якщо відкриє») ш > с (гөш + сиз > гөссиз «без м'яса») п > в (мәктәп «школа» — мәктивим «моя школа») б > в (бәл + бағ > бәлвағ «пояс», қурбан > қурван «жертва») н > ң (түн + лүк > түңлүк «вікно на стелі») н > л (орун + луқ > оруллуқ «доречний») н > м (ян + бағри > ямбағри «схил гори») і деяких інших.
Визначальною ознакою літературної уйгурської вимови є нестійкість приголосного вібранта /р/. Цей звук послідовно випадає в абсолютному кінці слова і перед більшістю приголосних у середині слова (виняток становлять тільки позиції перед /h/ та /ң/), тягнучи за собою невелике кількісне подовження попереднього голосногоИсследования по уйгурскому языку, Ин-т уйгуроведения Казах. АН, 1988 год. На письмі вказане явище майже не виражається. Наприклад. төрт («чотири») звучить як /тө(:)т/ і вже має також інший стандартний варіант написання төт. Більшість носіїв уйгурської у своїй мові це правило поширюють теж на /л/ і на /й/ у середині слова у кінці складу, тобто наприклад кәлдим «я прийшов» губить /л/ та вимовляється як /кә:дым/, а hойла «подвір'я» навіть на письмі нерідко реалізується як hола.The Turkic Languages (Routledge Language Family Descriptions) by Lars Johanson and Éva Á. Csató, 2007, ISBN 0-415-41261-7Уйгурско-русский словарь под редакцией Ш. Кибирова и Ю.Цунвазо, Издательство Академии Наук Казахской ССР, Алма-Ата, 1961 У кінці складів в уйгурській не повинно бути поспіль двох приголосних, тому один з приголосних у таких випадках або випадає, або асимілюється: дост /дос/ «друг», кәнт /кән/ «місто», қорқ /қо:қ/ «страх», Йәркәнт /йә:кән/ «Яркенд». Слід відзначити, що при виразному читанні уголос тексту (наприклад, художньої декламації) вібрант /р/ може читатися у всіх позиціях, а інколи навіть там, де історично його не повинно бути. Також, у таких випадках може з'являтися додаткових склад для розбивання двох приголосних, наприклад: қорқ «страх» може реалізовуватися як /қоруқ/. Проте, для нормальної мови випадіння приголосних залишається правилом.
Наголос динамічний, з двома основними полюсами: слабким та сильним. Слабкий (другорядний) наголос закріплений за першим складом та є постійним. Основний наголос, як правило, є рухливий і фіксується на останньому складі. З додаванням афіксів сильний наголос зміщується на кінець слова.
Граматика Уйгурська мова — аглютинативна мова. У мові відсутнє розрізнення за родами, немає іменних класів.
Відмінки В уйгурській мові розрізняють 6 відмінківЯзыки мира: Тюркские языки, Ин-т языкознания РАН, М., 1996 год, стр.442:
Називний або Основний відмінок Родовий відмінок Знахідний відмінок Давальний відмінок Місцевий відмінок Вихідний відмінок
Дієслово В уйгурській є 5 станів дієслова: діючий (активний), пасивний, поворотний (рефлексивний), сумісний (кооперативний чи соціативний) та примусовий (фактивний або каузативний).
Характерні 4 способи: дійсний, наказовий, умовний і бажаний.
У дійсному способі виділяють 5 минулих часів: Минулий визначений (категоричний) час Минулий причетний час Минулий припущений час або Давноминулий час Минулий розповідний час Багаторазово-триваючий минулий час
2 теперішні: Теперішній час даного моменту (моменту мови) Теперішньомайбутній час
2 майбутні: Майбутній невизначено-припущений час Майбутній визначений час
Морфологія Уйгурське слово зазвичай будується у наступній послідовності: корінь, афікс словотворення, афікс формотворення, афікси словозміни.
Звичайний порядок слів у реченні: підмет — прямий додаток — присудок (S-O-V).
Лексика Протягом кількох сторіч мешканці Туркестану перебували у дуже тісних зв'язках з представниками різних мовних груп, що звісно, знайшло своє відображення у лексиці сучасної уйгурської мови.