— майстер японських бойових мистецтв. Засновник айкідо.
Життєпис 1883—1902 Уесіба народився в селищі Танабе, префектура Вакаяма, Японія 14 грудня 1883 року. Біля цього селища починалась паломницька стежка,що вела до гір Кумано, всипаних древніми синтоїстськими храмами. Ці гори почиталися із самого початку історії Японії. Практикуючі японський варіант фен-шуй, запевнюють, що потік космічної енергії у цих місцях - найбільший у Японії. Мати Моріхея Юкі та його батько Йороку вже мали трьох дочок, тому поява сина була дуже очікуваною і стала радісною подією у їх житті. Мати займалася мистецтвами і літературою та була дуже набожною людиною. Щодня вона прокидалася о 4ій ранку, щоб встигнути відвідати богослужіння в головних храмах поселення до початку робочого дня. Вона почала брати із собою Моріхея, коли йому виповнилось 15 років. Батько був головою одного з впливових кланів у Танабе, що володіли великими ділянками землі і правами на збір раковин на узбережжі затоки.
Хоча дід і батько Моріхея славилися своєю фізичною силою, він ріс невеликим на зріст і був достатньо хворобливою дитиною. Попри те, що в майбутньому в нього була дуже велика сила, це завжди було важко визначити за його фігурою. Більшу частину дитинства він провів на свіжому повітрі - біля океану, у полях й у горах.
Уесіба був дуже цікавою дитиною з фотографічною пам'яттю. Його навчання почалося з вивчення китайської класичної літератури. Його вчителем став монах-синтоіст. Крім китайських текстів Уесіба вивчив також обряди езотеричного буддизму. Сухі доктрини Конфуція не сподобалися йому, але він дуже полюбив багаті тексти Сінгон (одна з течій буддизму). Юний Уесіба був зачарований видовищем ритуалу вогню й звучанням містичних пісень Сінгона і нерідко повторював слова різних мантр уві сні. Він опанував також метод візуалізації Сінгон, під час практикування якого людина подумки закликає яке-небудь божество, а потім намагається злитися із цим образом. З юних років видіння стали однією з центральних частин його внутрішнього життя.
Крім того, Уесіба цікавився книгами з математики та інших наук, часто проводив власні експерименти та дослідження. Побоюючись, що його син перетвориться в "книжкового хробака" і запеклого мрійника, Йороку надав йому можливість займатися сумо, тривалою ходьбою й плаванням. Океан простирався в якихось двох-трьох хвилинах ходьби від будинку Уесіби, і протягом свого життя в Танабе Уесіба виробив для себе правило щодня бувати біля води: дитиною він купався й ловив рибу острогою, а юнаком та дорослим - робив релігійні обмивання місогі. Він любив книги, обожнював вчитися, але терпіти не міг шкільну атмосферу. Занадто нетерплячий і непосидючий для багатогодинного сидіння в приміщенні, у перший рік навчання він просив батьків забрати його із середньої школи. Потім він навчався у спеціальному закладі соробан, де одержав можливість займатися у власно обраному ритмі. Виявивши здатності до математичних обчислень, вже через рік він виконав обов'язки помічника вчителя. Приблизно в 1900 році його прийняли на посаду бухгалтера в місцеве податкове управління.
Однак незабаром після того, як Уесіба отримав цю посаду, він включився в діяльність, спрямовану проти недавно прийнятого закону про регуляцію рибного лову. Уесіба вважав, що цей закон ставить у невигідні умови місцевих рибалок, яким, щоб зводити кінці з кінцями, доводилося займатися і землеробством і рибною ловлею. У знак протесту він залишив свою посаду, приєднався до демонстрантів і став одним з лідерів групи, що протидіяла новому закону. Це надзвичайно засмутило батька Уесіби, якому, як члену ради поселення необхідно було впроваджувати нове законодавство. Але рух протесту поступово згас, і пригнічений Уесіба почав шукати нове заняття. Родина вирішила, що йому допоможе зміна обстановки, батько дав йому гроші, і 19-тирічний Уесіба вирушив навесні 1902 року у Токіо.
У столиці він кілька місяців допомагав хазяїнові однієї крамниці, а потім самостійно торгував канцелярськими й шкільними речами з ручного візка. Вечорами він займався дзю-дзюцу в Тенсін Сіньо-рю й фехтуванням у Сінкагє-рю. Але ці тренування не тривали дуже довго. Діло Уесіби процвітало, і він зміг найняти декількох помічників. Однак після тривалої хвороби, що була викликана багатогодинною працею й поганим харчуванням, він передав справу своїм працівникам, не зажадавши навіть при цьому виплати своєї частки. Повернувшись у Танабе, у жовтні 1902 року він одружився з Хацу Ітогава, своєю далекою родичкою по лінії матері.
1903—1910 У цей час розгортався коніфлікт між Росією і Японією. Уесіба розумів, що незабаром його можуть забрати в армію. Щоб відновити своє здоров'я й зміцнити тіло, він розробив тверду програму тренувань. Уесіба почав проводити довгий час в горах, вправляючись у вправах із мечем, носив на своїй спині хворих і немічних прочан весь двадцатимильный шлях до Святилища Кумано, роблячи таким чином одразу і акт милосердя і тренуючи силу і витривалість. Щоб виробити силу рук, він працював на рибальських човнах; подібно Фунакосі, Уесіба виходив у море під час тайфуну й перевіряв свої сили в боротьбі зі штормовими хвилями й шаленими поривами вітру. Через короткий час його фізичний стан став прекрасним, але Уесібу лякало, що його не візьмуть в армію через невисокий зріст. Уесіба був не таким маленьким, як Фунакосі, але його зріст становив усього 156 сантиметрів. Оскільки мінімальний ріст, припустимий для військовозобов'язаних тоді рівнявся 157.5 сантиметрам, Уесіба не пройшов первинний медичний огляд. Багато молодих людей з полегшенням уникали військової служби, але Уесіба навпаки хотів піти в армію, бажав бути командиром. Бажаючи потрапити в піхоту, цей рішучий юнак почав вправлятися у висах на гілках дерев із прив'язаними до ніг вагами, щоб випрямити свій хребет.
Його наполегливість була винагороджена, він пройшов медичний огляд і був спрямований у резервні частини, розташовані під Осакою. Повернувшись із Токіо, Уэсиба продовжив практикувати Сінгон-буддизм, і його вчитель, чернець Міцудзьо Фудзімото (помер в 1947 році), провів спеціальний ритуал вогню, коли Уесібу прийняли в армію. На завершення церемонії Міцудзьо обдарив свого учня сінгонскім знаком "Печатка Знаходження". З цього почався тривалий містичний досвід Уесіби: "Я відчув себе так, немов ангел-хоронитель оселився в самому серці моєї істоти".
Хоча життя в Імперській Армії була надзвичайно грубе й важке, Моріхею подобалася сувора військова дисципліна. Він ставав першим добровольцем на будь-яке завдання. Під час марш-кидків він допомагав відстаючим нести їхню поклажу, встигаючи при цьому виявитися в перших рядах на фініші. Крім того, він набув надзвичайну вправність у штиковому бої. Протягом армійських років Уесіба створив з себе тецудзіна ("залізну людину") і його вага навіть становила 82 кг.
У той час він записався у додзьо Масакацу Накаі, розташоване в Сакаі, одному із передмість Осаки, і займався там у дні своїх військових звільнень. Накаі був видатним майстром бойових мистецтв і викладав Ягю-рю дзю-дзюцу в сполученні із прийомами фехтування мечем і списом. Пізніше Накаі познайомився із Дзігоро Кано, що дав йому найвищу оцінку й, приблизно, міг бути його учнем (за деякими свідченнями, одного разу в Осаці відбулися змагання між учнями Накаі й вихованцями Кодокана, у яких перемогли "накайці"). Уесіба прилежно займався у Накаі та ще у одного вчителя - Цубоя; в 1908 році ця школа видала йому свідчення про право викладання Гото-ха Ягю-рю дзю-дзюцу. 1904 року російсько-японська війна набрала повну силу, але Уесіба, як і раніше, залишався у резервних частинах. Він вимагав, щоб його відправили на фронт, і в 1905 році його перевели в підрозділ, що вирушав до Манчжурії. Але достименно невідомо, наскільки близько до фронту служив Уесіба. Його батько таємно написав кілька листів у військове командування, у яких просив, щоб його єдиного сина тримали подалі від фронту. Уесіба повернувся з війни живим і непошкодженим у званні сержанта. З огляду на його запал, не дивно, що деякі командири рекомендували йому поступити в Школу офіцерської підготовки. Уесіба серйозно розглядав цю можливість, але його батько твердо заперечував проти такого кроку. У результаті Уесіба звільнився з армії й повернувся додому в Танабе.
Наступні роки стали для нього дійсним випробуванням. Він, як і раніше, шукав своє місце у житті, і незабаром відсутність мети почала проявлятися. Схильний до приступів гострої туги, Уесіба міг на багато годин замкнутися у своїй кімнаті й молитися, а міг, нікого не попередивши, на кілька днів зникнути в лісах. Його родина почала турбуватися за його психічне здоров'я. Батько побудував на приналежному сімейству території невелике додзьо й запропонував синові тренуватися, щоб позбутися пригніченості. Це дещо допомогло, а в 1909 році Уесіба потрапив під сприятливий вплив Кумакусу Мінакати (1867-1941). Уесіба завжди тягнувся до незвичайних людей, а Мінаката був ексцентриком світового рівня. Він був одним з перших японців, що перетинали океан, жив у Сполучених Штатах, у Вест-Індії, а потім влаштувався в Англії й читав лекції про Японію в Кембриджі. Після вісімнадцяти років, проведених за кордоном, Мінаката повернувся в 1904 році на батьківщину в Танабе і негайно вплутався в полеміку про "Закон про місця поклоніння". Уряд Мейдзі збирався підкорити собі якнайбільше таких місць, щоб потім привласнити землі дрібних святилищ для "розвитку". Мінаката, що був широко відомий ще й як натураліст, несамовито протистояв цьому закону, прекрасно розуміючи, що результатом стане знищення краси природи цього району, за яким неминуче піде й згасання народної культури Вакаями. Мінаката й Уесіба об'єдналися й очолили рух протесту, що завершився досить успішно - була конфіскована лише п'ята частина святилищ Вакаями, а Танабе втратив тільки шість із сотні своїх місць поклонінь.
Боротьба поліпшила стан духу Уесіби, а Мінаката допоміг йому піднятися у власних очах ще вище. Уесіба усвідомив, що не зробить собі майбутнього в маленькому місті Танабе. Цей район був занадто гористим для ще однієї рисової плантації, а гавань була заповнена рибальськими човнами рівно настільки, скільки вона могла вмістити й скільки допускалося законами та квотами на вилов риби. Більшість безробітньої молоді вже вирушило на пошуки більш родючих пасовищ. Деякі з них добиралися навіть до Гаваїв і Західного узбережжя Сполучених Штатів. Тому, коли поширилися заклики до добровольців про переселення на самий північний з великих островів Японії - Хоккайдо, Уесіба вирішив стати одним з таких охочих.
1910—1919 Хоккайдо