Япо́нсько-коре́йська війна́ — дві військові кампанії 1592-1593 і 1597-1598 років, що були проведені японськими військами Тойотомі Хідейосі на Корейському півострові з метою опанувати китайську імперію династії Мін.

Під час цих кампаній японська армія мала перевагу на суходолі та захопила майже всю Корею, однак корейський флот завоював лідерство на морі й спромігся перерізати японські комунікації. Брак продовольства, розростання партизанської боротьби та вступ у конфлікт Китаю, який був сюзереном корейської васальної держави, поставили у скрутне становище японські експедиційні війська. Лише зі смертю свого лідера Тойотомі Хідейосі у 1598 році, японці змогли відступити на рідні острови.

Хоча Корея вийшла переможцем у цій війні, вона зазнала великих людських і матеріальних втрат.

Назви Японські вторгнення до Кореї 1592—1598 років мають в історіографії різних країн відмінні найменування. Часто про них згадують як про Коре́йську експеди́цію Хідейо́сі або Завоюва́ння Коре́ї Хідейо́сі. Їх також називають Імджи́нська війна́, за роком китайського календаря, коли відбулися вторгнення. Ці вторгнення знані як Семирі́чна війна́, відповідно до кількості років, впродовж яких вони тривали.

Нижче подані японський, корейський і китайський варіанти назв цього конфлікту. Японська назва Японською: 文禄の役慶長の役 Транскрипція: Бунроку но екіКейтьо но екі Переклад: Похід [років] Бунроку,Похід [років] Кейтьо Корейська назва Хангиль: 임진왜란정유재란 Ієрогліфи: 壬辰倭亂丁酉再亂 Транскрипція: Імджин веранЧонг'ю черан Переклад: Японське вторгнення [року] Імджин,Повторне вторгнення [року] Чонг'ю Китайська назва Китайською: 壬辰衛國戰爭萬曆朝鮮之役 Транскрипція: Женьчень вейго чжаньчженВаньлі чаосянь жиї Переклад: Оборонна війна [року] Женьчень,Корейський похід [імператора] Ваньлі

Ситуація перед війною

Японія У другій половині 16 століття новий всеяпонський лідер Тойотомі Хідейосі спромігся об'єднати розрізнені японські держави в одну. Однак його наміри не обмежувалися умиротворенням лише Японії. У 1586 році він вперше повідав своєму союзнику Морі Терумото, голові роду Морі, що збирається захопити китайську імперію Мін. Цей задум уявлявся Хідейосі частиною кампанії із завоювання світу, на початку якої він планував об'єднати Китай, Корею та Японію. Нова столиця майбутньої світової імперії розмістилася у селищі Наґоя на острові Кюсю, де звели найбільшу у тогочасній Японії фортецю. До неї почали збиратися тисячі японських самураїв з усієї країни.

Причини, які штовхнули Тойотомі Хідейосі на завоювання сусідніх держав, точно невідомі. Ряд дослідників відзначає, що він був змушений піти на такий крок, аби позбутися великої кількості слуг і військових, які потребували нових земель та могли підняти заколот у разі невиконання їхніх вимог. Тобто, Хідейосі збирався забезпечити внутрішній мир у власній країні через розв'язання зовнішньої війни з Китаєм і Кореєю. Проте таке пояснення причин вторгнень Хідейосі до Кореї видається багатьом вченим занадто раціональним. Найімовірніше, як це часто траплялось у всесвітній історії, війна була розпочата через особисті амбіції Хідейосі, який потребував нових земель і нової слави. У втихомиреній Японії такому полководцю як він вже не було цікаво. Слід зазначити, що невелика група японських істориків вважає, що справжні причини конфлікту крилися у стані здоров'я японського лідера — на схилі літ він з'їхав з глузду.

Напередодні вторгнення до Кореї Тойотомі Хідейосі відіслав у 1590 році посольство до тамтешньої династії Чосон з вимогою пропустити японські війська через корейську територію до Китаю, але посланці повернулися ні з чим. Друге посольство 1591 року також не мало успіху. Хідейосі урвався терпець і він відправив 150-тисячну армію на покарання «зухвалих корейців».

Проти розв'язання конфлікту виступали деякі японські володарі. Токуґава Ієясу виношував плани захоплення Піднебесної після смерті Хідейосі і тому не збирався губити своїх самураїв у безглуздій для нього війні. Конісі Юкінаґа, лідер японських християн, та Со Йосітосі, володар Цусіми, вели активну торгівлю з корейцями і були не зацікавленні у розриві партнерських стосунків з півостровом.

Корея і Китай

Починаючи від 14 століття корейська королівська династія Чосон перебувала у васальній залежності від китайських імператорів Мін. Ця залежність виражалася у сплаті Кореєю щорічної данини Китаю, за що останній надавав корейським правителям ярлик з титулом короля-вана, дозволяв торгувати у китайських містах та давав гарантію військової допомоги від зовнішніх ворогів. Корею і Китай також поєднували конфуціанське вчення, проголошене в обох країнах державною релігією, та спільна боротьба проти північних кочовиків чжурчженів.

Японсько-корейські відносини 16 століття в основному були зосереджені на торгівлі. З дозволу корейських королів японці мали на південному березі Корейського півострова три концесії. Династія Чосон, яка наслідувала китайську ідеологію зневажати сусідні країни як варварів, розглядала Японію як дикунську країну, що потребувала товарів і культурних надбань Кореї. Японці вивозили з неї бавовну, женьшень і шовк. Також вони активно імпортували буддистські цінності, що їх самі корейці вважали непотребом через прийняття конфуціанства.

Ставлення до японців як до «меншого брата» притупило пильність корейських лідерів перед початком конфлікту. Обидва посольства Тойотомі Хідейосі були сприйняті як недоумкуватий вибрик дикунів. Корейці переважно не володіли інформацією про стан справ у Японії і майже не звертали увагу на наявність в останньої величезної армії, яка потребувала «ворога» після встановлення на островах миру. Пропозиції щодо необхідності підготуватися до японського вторгнення, які були висунуті рядом корейських військовиків, такими як Ю Сонг'ю та Лі І, не були почуті центральною владою. Китайський стандарт, за яким люди армії і флоту розглядалися як люди «другого сорту» у порівнянні з цивільними чиновниками, став причиною катастрофи для корейською династією Чосон на початку війни.

Сили учасників

Японія На кінець 16 століття японське самурайське воїнство становило близько півмільйона чоловік. Його більша частина залишилася без роботи завдяки завершенню епохи «воюючих країн» і об'єднанням Японії. Половина цієї величезної армії взяла участь у корейських кампаніях 1592—1597 років.

Основною зброєю самураїв були спис, лук і стріли. Особливе місце після битви при Наґасіно (1575) зайняла вогнепальна зброя. Японська армія мала у достатній кількості аркебузи та гармати. Обладунок вояка виготовлявся з твердої шкіри чи сталі, і прикривав майже все тіло. На додаток, особиста підготовка воїна-самурая того часу вважалася однією з найкращих у світі.

Японська військова тактика полягала у виснаженні ворога потужною вогневою атакою з рушниць і гармат, а також дощем стріл. Ламання поріділих рядів противника покладалося на списоносців, а добивання відступаючих — на кінноту.

Слабким місцем японців був флот. Морські бої не відігравали важливої ролі в об'єднанні країни. Потужних човнів та досвідчених моряків практично не було. Єдиними надійними флотоводцями могли стати пірати Внутрішнього Японського моря, однак їхня кількість була незначною, а якість суден невисокою. Відчуваючи нестачу кораблів і фахівців з морської справи, Тойотомі Хідейосі прохав португальців надати йому великі галеони і моряків для завоювання Кореї та Китаю. Однак він отримав відмову через те, що заборонив поширювати у Японії християнство декілька років тому. Японцям довелося будувати судна за старими зразками і наймати команди моряків-новачків.

Корея і Китай Перед початком війни армія мінського Китаю була взірцем для корейських військ. У 16 столітті вона провела ряд успішних кампаній проти північно-східних племен маньчжурів і чжурчженів. Основною ударною силою китайців були лучники і кіннота. На озброєнні мінських військ були різноманітні середньовічні бомбарди і короткобійні пищалі. Обладунок був переважно шкіряним ламілярної конструкції. Китайці надавали перевагу дистанційному бою і рідко йшли у рукопашну. Атаки китайської армії були дієвими лише за умови чисельної переваги над противником.

Корейська армія, хоча і нагадувала за формою китайську, була менш боєздатною. Її кількість перед початком японських вторгнень не перевищувала 50 тисяч чоловік. Військо мучили внутрішні чвари та інтриги, жертвами яких стало багато талановитих полководців. Поразка у війні з чжурчженями у 1582 році не стала приводом для проведення військової реформи, а навпаки, спричинила репресії в армії. Корейська династія Чосон була практично неготова до війни з Японією.

Хоча корейські наземні війська справляли враження «парадних», цього не можна було сказати про корейський флот. Він був загартований у боях з японськими і китайськими піратами і керувався вмілими полководцями, такими як Лі Сунсін. На озброєнні корейського флоту була також новітня зброя того часу — броньовані «кораблі-черепахи» кобуксони (거북선).

Перша кампанія 1592—1593 років Японське вторгнення почалося 23 травня 1592 року (1 року Бунроку). 150-тисячна армія самураїв Тойотомі Хідейосі, поділена на 8 дивізій, під командуванням Укіти Хідеіе злету взяла портові укріплені міста Пусан та Тадеджін. У ряді локальних битв на півдні Корейського півострова японці вщент розбили місцеві війська і сунули на північ, розділивши свої передові війська на три руки. Першою дивізією командував самурай-християнин Конісі Юкінаґа, другою — войовничий буддист Като Кійомаса, а третьою — ще один християнський полководець Курода Наґамаса.

У червні загони Конісі Юкінаґи захопили столицю Хансон (сучасний Сеул). Корейський король Сонджо був змушений тікати до північного Пхеньяну. Однак довідавшись про наближення японських військ до цього міста, він утік на кордон з Китаєм і попрохав у останнього військової допомоги. Між тим перша японська дивізія захопила Пхеньян і зупинила подальший наступ, чекаючи решту військ.

Оскільки корейська столиця впала без ускладнень, японські генерали провели у ній наприкінці червня нараду, на якій вирішили поділити землі півострова на окупаційні зони. Командувач першої дивізії Конісі Юкінаґа отримав провінцію Пхьонандо, командувач другої дивізії Като Кійомаса — Хамгьондо, командувач третьої дивізії Курода Наґамаса — Хванхедо, командувач четвертої дивізії Морі Йосінарі — Кванвондо, командувач п'ятої дивізії Фукусіма Масанорі — Чхунчходо, командувач шостої дивізії Кобаякава Такакаґе — Чолладо, командувач сьомої дивізії Морі Терумото — Кьонсандо, а командувач восьмої дивізії і відповідальний за усю кампанію Укіта Хідеіе — Кьонгідо. За винятком ряду земель Пхьонандо та Чолладо, японцям вдалося підкорити всю Корею, генерал Като Кійомаса навіть зміг перейти корейсько-китайський кордон і атакувати вороже місто Оранкай. Багато корейських чиновників переметнулися на бік завойовників і увійшли до адміністрації окупованих територій.

Попри успіхи японських військ на суходолі, їхні морські сили були не на висоті. У травневій битві при Сачон, корейська флотилія під командуванням адмірала Лі Сунсіна вперше застосувала нову зброю — броньовані «кораблі-черепахи», які, не зазнаючи пошкоджень від вогню, розбили флот чисельнішого противника. У червні корейські судна нанесли поразки ще декільком з'єднанням японців на морі. У вирішальній битві біля острова Хансан, яка сталася 14 серпня 1592 року між японським флотом під командуванням Вакідзакі Ясухару та корейським під командуванням Лі Сунсіна, корейці здобули перемогу і захопили ініціативу на морі. Комунікації японців та поставки провізії з Японських островів були перервані.

Між тим в тилу у завойовників розпочався партизанський рух, який очолили корейські аристократи та буддистські монахи. Причиною його виникнення стали перемоги корейського флоту. Партизанська «армія справедливості» зупинила наступ японських військ у провінції Чолладо та збунтувала ряд північних повітів півострова. Японцям не була відома форма партизанської боротьби, і вони не знали як цьому явищу протидіяти.