Фортифікація — галузь військової науки, що вивчає засоби укріплення місцевості для ведення бойових дій і захисту від засобів ураження, а також галузь інженерної справи, що розробляє конструкції та способи будівництва оборонних споруд. Крім того, фортифікацією або укріпленнями називають самі фортифікаційні споруди або місцевість, захищену такими спорудами.
Протягом історії укріплення набували різних форм і конструкцій. Найдавнішими були вали, рови та палісади, які утворювали городища. Разом зі становленням міст з'явились кам'яні та цегляні мури, а також вежі. Після появи артилерії в Європі виникла бастіонна система. Зазвичай такі форми укріплень були представлені замками, фортами або фортецями. З XIX століття замість укріплених мурами міст і фортець почали з'являтись децентралізовані мережі невеликих фортів, які після Першої світової поступились укріпленим районам з залізобетонними довготривалими оборонними точками та підземними бункерами.
Крім постійних укріплень, також існували тимчасові польові укріплення для отримання переваги на полі бою. здавна це були рови й палісади, габіони та бруствери. Під час Першої світової позиційна війна здебільшого велась за допомогою польових укріплень, зокрема, траншей і бліндажів. Також існували та існують різноманітні перешкоди проти піхоти, кінноти або самохідної техніки, як-от засіки, колючий дріт і протитанкові загорожі.
Етимологія В українську мову слово «фортифікація» запозичене з французької мови, можливо через посередництво російської та польської. Французьке fortification «укріплення» походить від пізньолатинського fortificātiōnem «укріплення», складного слова, утвореного від прикметника fortis «сильний, міцний» та компонента -ficatio, пов'язаного з дієсловом facio «роблю».Етимологічний словник української мови: у 7 т. / редкол.: О.С. Мельничук (голов. ред.) [та ін.] ; АН Української РСР, Ін-т мовознав. ім. О.О. Потебні. — Київ : Наук. думка, 1982 — . — (Словники України) Т. 6 : У-Я / уклад.: Г.П. Півторак [та ін.] ; ред. тому: Т.Б. Лукінова [та ін.]. — 2012. — 565, c. (стор.: 122) Інтернаціональне слово «фортифікація» походить від латинського слова fortis (хоробрий, дужий, сильний) та французького fortifier, що означає «підсилювати», «укріплювати».
Слово етимологічно пов'язане зі словом фортеця. Фортифікаційний — прикметник до фортифікація; фортифікаційні споруди — оборонні споруди (окопи, траншеї, сховища і таке інше) для успішного ведення бою і захисту від дій ворога.Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. — К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. — 1728 с. ISBN 966-569-013-2 (Фортифікація, Фортифікаційний стор.: 1545) Доступ
Еволюція оборони місцевості До найдавнішої системи оборони належить стінова (стіною могла слугувати будь-яка огорожа). Вона призначалася для забезпечення переваги у відкритому бою, який полягав у веденні обстрілу метальною зброєю по горизонталі у бік супротивника, що підступає до стін, та по вертикалі — щоб захистити підніжжя муру, валу чи огорожі.Липа К. Під захистом мурів. — К.: Наш час, 2007. — 184 с. — (Сер. «Невідома Україна») ISBN 978-966-8174-84-1 ISBN 966-8174-12-7 (серія) Дещо пізніше з'явилася баштова система, що значно краще забезпечувала чолову оборону: над стінами через певні проміжки вивищувалися башти, і з них було зручніше обстрілювати підніжжя стін. При стіновій чи баштовій системі не вдавалося позбутися так званих мертвих зон — недосяжних для обстрілу ділянок під стіною, і мертва зона становила потенційну небезпеку для захисників укріплення. Противник, якому вдалося добігти до такого місця, міг робити підкопи під стіну, підпалювати дерев'яну огорожу, готувати засоби щоб видертися нагору і вступити у бій. З розвитком військової техніки виникла бастейова система оборони, в якій бастеї виступали у ролі великих баштових споруд, які встановлювалися у місці найбільш ймовірного нападу,Історія війн і сучасного військового мистецтва: конспект лекцій: / О.В. Уваркіна та ін. Київ: ІСЗЗІ КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2021. 304 с. (стор.: 132) за якої можна було вести перехресний фланкуючий вогонь вздовж стін і майже повністю долати мертві зони. Найдосконалішою була бастіонна система фортифікацій, що давала змогу вести перехресний фланкуючий вогонь в усіх напрямках, де міг бути ворог, не залишаючи йому жодних надій на перепочинок у мертвій зоні. Власне, таким блискучим винаходом військової та архітектурної думки, як бастіон, і закінчується золота доба фортифікаційного мистецтва.
Пошуки ідеального способу оборони, що зробив би укріплення неприступним, велися своїми шляхами протягом століть, і у всіх країн Європи виникли своєрідні місцеві школи оборонної архітектури, що жваво обмінювалися досвідом.
Доісторичні городища Найімовірніше, перші форми постійних укріплень могли з'явитись разом із переходом людей до осілого життя в постійних поселеннях з худобою та заготовленими припасами. Такі поселення ставали цілями для хижаків і бандитів, тож потребували захисту.
Люди будували оборонні споруди з давніх-давен, прагнучи укріпити своє житло, щоб уберегти його від небажаних вторгнень. Найдавніші укріплення складалися з захисного земляного валу і виритого біля нього рову. Вони були зроблені в місцях, де рельєф природно забезпечував досить хороший захист. У деяких регіонах огорожу виготовляли зі загострених стовбурів дерев, утворюючи частокіл. Саме оборонні споруди найбільше впливали на формування міст у давнину, забудова залежала від форми укріплень, що її оточували, а поселення, не захищене оборонними спорудами, не мало шансів на довге існування. Процес творення міста стародавні вчені описували не в архітектурних, а у військових трактатах (більшість цих наукових творів з'явилася за доби Ренесансу), містобудування було галуззю науки фортифікації. Лише у другій половині XVIII столітті шляхи архітектури та військово-інженерної науки остаточно розійшлися.
Античність Найдавніші повноцінні укріплення пов'язані зі становленням перших цивілізацій, як-от Месопотамія, Ассирія та Єгипет, пізніше — Греція та Рим. З появою міст, розвитком торгівлі та військової справи, почали з'являтись і складніші фортифікації, зроблені з каменю, саману або цегли. Разом з цим розпочалось і протистояння між засобами захисту та нападу. Укріплення античних цивілізацій уже мали складну будову, вони могли мати кілька рядів зубчастих стін, вежі, укріплені брами з піднімними мостами. Втім, розвиток укріплень ніколи не витіснив базові форми у вигляді частоколів, валів і ровів.
Давньоримський архітектор Вітрувій визначив фортифікацію як «мистецтво поєднання функції, конструкції та краси».
Середньовіччя
Після падіння Римської імперії в Європі значну частину фортифікаційних напрацювань було втрачено, однак європейці поступово їх віднаходили знову. Особливо поширеними в середньовічній Європі стали замки з високими стінами та вежами, що їх будували землевласники-феодали.
Середньовічні фортеці мали високі стіни та вежі, з яких можна було захищатись зброєю від нападників. На фортеці нападали, спробувавши прорити прохід під стіною, вдарити по ній руйнівником стін або побудувати мобільну атакуючу вежу, яка була такою ж високою, як вежі захисника. Оборонні укріплення у вигляді фортець почали будуватися на території України починаючи ще з XIV століття, і більшість з них була зведена на місцях запустілих городищ києво-руської доби.
У XIV столітті з'явилась вогнепальна зброя — чинник, якому судилося значною мірою змінити уявлення про військове мистецтво у всіх його галузях, і оборонна архітектура мала реагувати на нову ситуацію настільки швидко, наскільки це можливо у будівельній справі. В кінці 15 століття зброярі навчилися відливати чавунні ядра, у гармат з'явилися лафети, до яких прикріпили колеса, і артилерія стала мобільною.Замковий туризм. Курс лекцій для студентів спеціальності «Туризмознавство» / Д.А. Каднічанський, Т.Б. Завадовський — Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2017. — 138 с. (стор.: 24) Зведення фортифікацій потребує значно більше часу, ніж лиття гармат. На початку використання гармат у війні старих фортець було недостатньо для захисту. Збільшення висоти веж та стін, потовщення мурів, облаштування на стінах веж стрільниць різноманітної конструкції (найчастіше з круглим або ключоподібним отвором) для ручної вогнепальної зброї, дозволяло успішніше протистояти раннім гарматам. Стрільниці були врізані із внутрішнього боку у товщу муру і мали бруствер, на який можна було сперти зброю.
Укріплення, що засвідчують спроби адаптації до артилерії, називають перехідною фортифікацією. Попри укріплення середньовічних твердинь та встановлення платформ для розміщення артилерії (бастеї, фосебреї, больверки), укріплення не були достатньо ефективні для протидії гарматам і їх використання в обороні.
Бастіонна система
Відповіддю на стінобитні гармати стало зменшення висоти укріплень, яка стала менш важливою, на користь товщини стін і широких артилерійських платформ. Система з використанням бастіонів була розроблена в Італії на початку XVI століття під час італійських воєн. Форма бастіону дозволяла вести вогонь у кількох напрямках, у тому числі вздовж рову. Кожен бастіон міг підтримувати своїм вогнем сусідні частини фортеці. Протягом століть бастіонна система отримувала все більше нових елементів, як-от равеліни та горнверки, посилюючи глибину оборони.
Важливість бастіонної системи зменшилася наприкінці XVIII століття, коли почали будувати капоніри, які стали утверджуватися у XIX столітті. Капонір був невеликим, з повністю побудованим обладнанням, призначеним для близького захисту рову чи іншої оборонної лінії під час атаки ворога. Крім того, на межі століть почали берегові артилерійські вежі, як-от башти Мартелло. Красиві стіни бастіонної та капонірної фортець теж частково служать для залякування ворога. Коли війна перейшла на використання мобільної артилерії, фортеці намагалися приховати на місцевості.
Сучасні укріплення
Військові фортифікаційні споруди Фортифікація у військовій справі позначає фортифікаційні інженерні споруди, призначені для підвищення ефективності застосування зброї та військової техніки, забезпечення стійкого управління військами, захисту військ і населення від засобів ураження противника.
Як галузь військової науки, військово-інженерного мистецтва охоплює теорію і практику укріплення (фортифікаційне обладнання) місцевості, як під час завчасної військово-інженерної підготовки театрів воєнних дій і території країни, так і в ході війни з метою підвищення боєздатності Збройних сил, збільшення їх бойової ефективності, захисту військ, органів управління, населення та об'єктів господарства від впливу засобів ураження противника. При цьому фортифікаційне обладнання включає зведення комплексів фортифікаційних споруд відповідно до оперативно-стратегічних або тактичних планів.
Призначаються для ведення вогню (вежі, каземати, окопи, майданчики для вогневих засобів та тощо), захисту особового складу і військової техніки від звичайних засобів і впливу зброї масового ураження (щілини, перекриті ділянки траншей, бліндажі, притулки, укриття тощо), для здійснення скритного маневру (потерни, траншеї, ходи сполучення).
Оборонні споруди бувають наземні, котлованні і підземні. Вони поділяються також за захисними властивостями, застосовуваних матеріалах, за конструкціями, умовам виготовлення і зведення. Для влаштування оборонних споруд можуть застосовуватися комплекти (елементи) промислового виготовлення, а також місцеві матеріали. Типи оборонних споруд, їх основні розміри, захисні властивості, місця розташування на місцевості визначаються залежно від поставлених завдань з інженерного обладнання місцевості, її рельєфу, наявності матеріальних засобів, наявного в розпорядженні військ часу та інших можливостей.