Франсуа Дювальє (, ; також відомий як «Тато Док» (Papa Doc);14 квітня 1907 — 21 квітня 1971) — гаїтянський політик, який обіймав посаду президента Гаїті з 1957 року до своєї смерті в 1971 році. Представник платформи популістів і чорних націоналістів . Після зриву військового перевороту в 1958 році його режим швидко став більш автократичним і деспотичним . Таємний урядовий ескадрон смерті, Тонтон Макут (), без розбору катували або вбивали противників Дювальє; Тонтон-макуте вважалося настільки поширеним, що гаїтяни почали дуже боятися висловлювати будь-яку форму незгоди, навіть приватно. Дювальє намагався зміцнити своє правління, включивши елементи гаїтянської міфології в культ особистості .

Відомий жорстоким придушенням руками моторошних підрозділів «тонтон-макутів» будь-якої потенційної опозиції та безжальним знищенням населення власної країни.

Життєпис Дювальє народився в Порт-о-Пренсі в 1907 році в родині Дюваля Дювальє з французької карибської колонії Мартиніка, мирового судді, і пекаря Виховувала його тітка, мадам Флорестал. У 1934 році він отримав диплом медицини в Університеті Гаїті і працював штатним лікарем у кількох місцевих лікарнях. Він провів рік в Мічиганському університеті, вивчаючи громадську охорону здоров'я а в 1943 році взяв активну участь у фінансованій Сполученими Штатами кампанії з боротьби з поширенням заразних тропічних захворювань, допомагаючи бідним боротися з тифом, фрамбезією, малярією та іншими тропічними хворобами, які роками спустошували Гаїті. Пацієнти ніжно називали його «Папа Док», це прізвисько він використовував усе своє життя.

Під час окупації Сполученими Штатами Гаїті, в 1915 році, на хлопця справило враження насильство та расизм. Після цього почав надихатися чорношкірим націоналізм. Він також усвідомлював приховану політичну силу бідної чорношкірої більшості та їхнє невдоволення малочисельною мулатською (чорно-білою змішаною расою) елітою. Дювальє підтримував панафриканські ідеали і став учасником негритянського руху гаїтянського письменника , обидва з яких призвели до його захисту Гаїтянського Воду, етнологічне дослідження якого пізніше принесло йому величезні політичні дивіденди. У 1938 році Дювальє став співзасновником журналу Les Griots . 27 грудня 1939 року він одружився з Сімон Дювальє, з якою у нього було четверо дітей: Марі-Деніз, Ніколь, Сімона та Жан-Клод .

Політика У 1946 році Дювальє приєднався до президента Дюмарсе Естіме і був призначений генеральним директором Національної служби охорони здоров'я. У 1949 році він обіймав посаду міністра охорони здоров'я та праці, але коли Дювальє виступив проти державного перевороту Поля Маглуара в 1950 році, він залишив уряд і відновив медичну практику. Його практика включала участь у кампаніях з профілактики фрамбезії та інших захворювань. У 1954 році Дювальє покинув медицину, сховавшись у сільській місцевості Гаїті від режиму Маглуара. У 1956 році уряд Маглуара терпів крах, і хоча Дювальє все ще переховувався, він оголосив про свою кандидатуру замість нього на посаді президента. У грудні 1956 року була оголошена амністія, і Дювальє вийшов із криївки, а 12 грудня 1956 року Маглуар визнав поразку.

Під час президентської кампанії 1957 року пообіцяв відновити та оновити країну, тому сільські райони Гаїті твердо підтримували його, як і військові. Він вдався до нуаристичного популізм, розпалюючи роздратування більшості через те, що ними керує нечисленна мулатська еліта, як він описав свого опонента в президенти, Дежуа.

Франсуа Дювальє був обраний президентом 22 вересня 1957 року Дювальє отримав 679 884 голоси проти 266 992 Дежуа. Однак навіть на цих виборах є численні розповіді з перших рук про шахрайство та шантажування.

Консолідація влади Після обрання президентом у 1957 році Дювальє вигнав більшість основних прихильників Дежуа- опонента на президентських виборах. Того року він прийняв нову конституцію.

Після смерті Франсуа Дювальє владу в країні перебрав його син Жан-Клод.

Дювальє підвищував і призначав представників чорної більшості на державній службі та в армії. У липні 1958 року троє офіцерів гаїтянської армії у вигнанні та п'ять американських найманців висадилися на Гаїті та спробували скинути Дювальє; всі були вбиті. Хоча армія та її лідери скасували спробу державного перевороту, цей інцидент посилив недовіру Дювальє до армії, важливої гаїтянської інституції, над якою він не мав твердого контролю. Він замінив начальника штабу на більш надійного офіцера, а потім приступив до створення власної бази влади в армії, перетворивши Президентську гвардію на елітний корпус, спрямований на збереження його влади. Після цього Дювальє звільнив весь генеральний штаб і замінив його офіцерами, які завдячували йому своїм становищем і своєю лояльністю.

У 1959 році Дювальє створив сільську міліцію, щоб розширити та посилити підтримку режиму в сільській місцевості. Макути, які до 1961 року були вдвічі більші за армію, так і не перетворилися на справжню військову силу, а були не просто таємною поліцією.

У перші роки свого правління Дювальє зумів скористатися стратегічною слабкістю своїх могутніх супротивників, переважно з мулатської еліти. Ці слабкості включали їхню нездатність координувати свої дії проти режиму, чия влада ставала дедалі міцнішою. В ім'я націоналізму Дювальє вигнав майже всіх єпископів Гаїті, які народилися за кордоном, і цей акт приніс йому відлучення від католицької церкви. У 1966 році він переконав Святий Престол дозволити йому призначити католицьку ієрархію для Гаїті. Тепер Дювальє мав більшу владу на Гаїті, ніж будь-коли.

Справа Барбо 24 травня 1959 року Дювальє переніс серйозний серцевий напад, можливо, через передозування інсуліну ; він був діабетиком з раннього дорослого віку, а також страждав від хвороби серця та пов'язаних з нею проблем кровообігу. Його лікар вважав, що під час цих подій він зазнав неврологічних ушкоджень, що завдало шкоди його психічному здоров'ю і, можливо, пояснило його подальші дії.

Одужуючи, Дювальє залишив владу в руках Клемана Барбо. Повернувшись до роботи, Дювальє звинуватив Барбо в спробі змінити його посаду президента і ув'язнив його. У квітні 1963 року Барбо був звільнений і почав планувати усунення Дювальє з посади шляхом викрадення його дітей. Змова провалилася, і тоді Дювальє наказав провести загальнонаціональний пошук Барбо та його товаришів-змовників. Під час обшуку Дювальє повідомили, що Барбот перетворився на чорного пса, що спонукало Дювальє наказати вбити всіх чорних собак на Гаїті. захопив і вбив Барбота в липні 1963 року. В інших випадках Дювальє наказав запакувати в лід голову страченого повстанця та принести йому, щоб він міг спілкуватися з духом померлого. У стінах камер для допитів були висічені вічка, через які Дювальє спостерігав, як гаїтянських ув'язнених катували і занурювали у ванни з сірчаною кислотою ; іноді він був у кімнаті під час тортур.

Конституційні зміни У 1961 році Дювальє почав порушувати положення конституції 1957 року. По-перше, він замінив двопалатний законодавчий орган на однопалатний. Потім він призначив нові президентські вибори, на яких він був єдиним кандидатом, хоча його термін мав закінчитися в 1963 році, а конституція забороняла переобрання. Вибори були грубо сфальсифіковані; офіційний підрахунок показав, що в цілому 1 320 748 голосів «за» ще один термін для Дювальє, і жоден не виступив проти. Почувши результати, він проголосив: "Я приймаю волю народу… Як революціонер, я не маю права нехтувати волею The New York Times прокоментувала: «Латинська Америка була свідком багатьох фальсифікованих виборів протягом своєї історії, але жоден не був більш обурливим, ніж той, який щойно відбувся на Гаїті». 14 червня 1964 року на конституційному референдумі Дювальє був визнаний « Президент для життя», титул якого раніше носили сім президентів Гаїті. Цей референдум також був відверто сфальсифікований; неправдоподібні 99,9 % проголосували за, що мало бути несподіванкою, оскільки всі бюлетені були попередньо позначені «так». Новий документ надав Дювальє, як його називали, — абсолютні повноваження, а також право призначити свого наступника.

Міжнародні відносини Його стосунки зі Сполученими Штатами виявилися складними. У свої молоді роки Дювальє дорікав Сполученим Штатам за їх дружні стосунки з домініканським диктатором Рафаелем Трухільо (вбитим у 1961 році), ігноруючи Гаїті. Адміністрація Кеннеді (1961—1963) була особливо стурбована репресивним і тоталітарним правлінням Дювальє та звинуваченнями в тому, що він незаконно привласнив кошти допомоги, які на той час становили значну частину бюджету Гаїті, а також місію Корпусу морської піхоти США для навчання . Таким чином, США припинили більшу частину своєї економічної допомоги в середині 1962 року, очікуючи суворіших процедур обліку, яких Дювальє відмовився виконувати. Дювальє публічно відмовився від будь-якої допомоги з боку Вашингтона з націоналістичних мотивів, представивши себе "принциповим і самотнім противником домінування

Дювальє незаконно привласнив мільйони доларів міжнародної допомоги, включаючи 15 мільйонів доларів США щорічно зі Сполучених Штатів. Ці гроші він перерахував на особисті рахунки. Іншим способом отримання іноземних грошей Дювальє було отримання іноземних позик, у тому числі 4 мільйонів доларів США від .

Після вбивства Джона Ф. Кеннеді в листопаді 1963 року, яке Дювальє пізніше стверджував, що стало результатом прокляття, яке він наклав на Кеннеді, США послабили свій тиск на Дювальє, неохоче прийнявши його як оплот проти комунізму . Дювальє спробував використати напруженість між США та Кубою, підкреслюючи свої антикомуністичні здібності та стратегічне розташування Гаїті як засіб заручитися підтримкою США.

Після Фульхенсіо Батіста (друга Дювальє) був повалений під час Кубинської революції, Дювальє хвилювався, що новий кубинський лідер Фідель Кастро забезпечить безпечний притулок для гаїтянських дисидентів.

Дювальє розлютив Кастро, проголосувавши проти країни в Організації американських держав (ОАД), а потім і в ООН, де на Кубу було накладено торгове ембарго. Куба відповіла розривом дипломатичних відносин, а Дювальє згодом розпочав кампанію з позбавлення Гаїті від комуністів. Цей крок розірвав відносини Гаїті з Кубою на 38 років, поки дві країни не відновили відносини в 1997 році.

Відносини Дювальє з сусідньою Домініканської Республікою завжди були напруженими: у молоді роки Дювальє наголошував на відмінностях між двома країнами. У квітні 1963 року відносини були доведені до межі війни через політичну ворожнечу між Дювальє та президентом Домініканської Республіки Хуаном Бошем. Босх, лівий, надавав притулок і підтримку гаїтянським вигнанцям, які планували змову проти режиму Дювальє. Дювальє наказав своїй президентській гвардії зайняти посольство Домініканської Республіки в Петіон-Віль з метою арешту офіцера гаїтянської армії, який, як вважають, був причетний до змови Барбо з метою викрадення дітей Дювальє. Президент Домініканської Республіки відреагував обурено, публічно погрожував вторгнутися на Гаїті та наказав армійським частинам вийти на кордон. Однак, оскільки домініканські військові командири висловили незначну підтримку вторгненню на Гаїті, Босх утримався від вторгнення та звернувся до посередництва через ОАД. У 1966 році Дювальє приймав імператора Ефіопії Хайле Селассіє I, який би був єдиним візитом глави іноземної держави на Гаїті під керівництвом Дювальє. Під час візиту вони обговорили двосторонні угоди між двома країнами та економічні недоліки, спричинені міжнародним тиском. Дювальє нагородив Хайле Селассіє намистом ордена Жан-Жака Дессаліна Великого, а імператор, у свою чергу, вручив Дювальє велике намисто ордена цариці Савської.

Репресії