Військові відділи націоналістів (у німецьких документах «Bergbauern Hilfe» (Допомога гірським селянам), також неофіційно «Протипольський легіон», «Український легіон» або «Легіон Сушка») — військове формування під командуванням Романа Сушка у складі Вермахту в 1939 році, створене з українських добровольців.
Передісторія створення Співпраця українських націоналістів із німецьким Абвером розпочалася ще задовго до приходу нацистів до влади. Найбільшу роль у її налагодженні відіграв Ріко Ярий, який з 1921 року очолював мережу УВО в Німеччині та займався пошуком, зокрема, джерел для постачання Організації зброєю та військовими матеріалами, грошовими коштами, вишкільними базами.
Завдяки цьому у січні-березні 1923 року група членів УВО отримала можливість проходження у Мюнхені тримісячних радіотехнічно-диверсійних курсів. За спогадами одного з слухачів цих курсів Осипа МельниковичаО. Мельникович. До історії УВО в Чехо-Словаччині // Євген Коновалець та його доба. — Мюнхен, 1974. — с. 335.:
Наприкінці 1923 — на початку 1924 року аналогічні курси під контролем Ріко Ярого було проведено також у Голландії. Наприкінці 1932 року між тодішнім шефом німецької розвідки Конрадом Патцінгом та Євгеном Коновальцем і Ріком Ярим було укладено усну угоду, за якою ОУН погоджувалася співпрацювати у військовій сфері у разі німецько-польського конфлікту, а німецька розвідка зобов'язалася здійснювати щомісячне фінансування ОУН на суму у 7000 марок щомісячно, починаючи з 1933 року, а також при потребі забезпечувати організацію додатковими сумами для виконання «спеціальних завдань».
Основною причиною такої співпраці ОУН з абвером була можливість використання німецьких полігонів та тренувальних таборів задля отримання членами Організації необхідної теоретичної підготовки та військового вишколу, позаяк ОУН в тогочасних умовах розглядала можливість здобуття Української держави саме збройним шляхом. Задля організації практичного військового вишколу робилися спроби організації спеціальних старшинських або підстаршинських курсів, зокрема, у Данцигу силами місцевої станиці УВО-ОУН, однак кількість учасників таких курсів порівняно з загальною кількістю членів ОУН була незначноюП. Мірчук. Нарис історії Організації Українських націоналістів. Перший том 1920—1939. За редакцією Степана Ленкавського. Українське видавництво Мюнхен-Лондон-Нью-Йорк, 1968., с. 484—485, 498—499..
Починаючи з січня 1937 року контактами з ОУН почало займатися так зване Друге управління німецької розвідки, яке спеціалізувалося на організації диверсійної діяльності за кордоном та у тилу ворожих військО. Райле. Тайная война. Секретные операции абвера на Западе и Востоке (1921—1945). — М., 2002., с. 105.. За посередництва колишнього генерал-хорунжого УГА Віктора Курмановича відбулося кілька зустрічей Євгена Коновальця з представниками абверу та безпосередньо з керівником німецької розвідки адміралом Вільгельмом Канарісом.
У 1938 році ОУН отримала для своїх потреб замок поблизу села Завберсдорф у районі Віннер-Нойнштадту (Австрії) на південь від Відня. За спогадами одного з діячів ОУН Зиновія КнишаЗ. Книш. Перед походом на Схід. Спогади й матеріяли до діяння Організації Українських Націоналістів у 1939—1941 роках. — Т. 2. — Торонто, б. р., с. 7-8.:
У цьому замку члени ОУН отримали змогу пройти початковий військовий вишкіл. За спогадами учасника вишколу Євгена Стахіва він включав у себе «теоретичні військові справи, трохи стратегії, міжнародної політики»Є. Стахів. Крізь тюрми, підпілля й кордони. Повість мого життя. — К., 1995, с. 78., а також лекції з націоналістичної ідеології, які проводив Іван Габрусевич («Джон»). Тренувально-фізичний вишкіл, зокрема, руханку, біг, інші тренувальні вправи проводив Іван Стебельський. Командантом замку був старий сотник петлюрівської армії. Загальний контроль над вишколом здійснював Ріко ЯрийЗ. Книш. Перед походом на Схід. Спогади й матеріяли до діяння Організації Українських Націоналістів у 1939—1941 роках. — Т. 1. — Торонто, 1958, с. 104, 110..
В грудні 1938 року близько тридцяти членів ОУН з числа колишніх військовиків отримали змогу пройти шестимісячні офіцерські курси над озером Кімзе у Баварії. Безпосередньо підготовкою старшин керував генерал-лейтенант Теодор ЕндерсЗ. Книш. Перед походом на Схід. Спогади й матеріяли до діяння Організації Українських Націоналістів у 1939—1941 роках. — Т. 1. — Торонто, 1958, с. 111.. Безпосередній учасник вишколу Євген Гутович згадував, що:
Ще близько 10 членів ОУН пройшли чотиритижневий поліцейський вишкіл у Найсе та Бреслау у Верхній СилезіїЗ. Книш. Перед походом на Схід. Спогади й матеріяли до діяння Організації Українських Націоналістів у 1939—1941 роках. — Т. 1. — Торонто, 1958, с. 105—106.. Вишколи відбувалися в умовах цілковитої конспірації. Їх учасники змушені були вдаватися до псевдонімів, використовувати німецькі імена, а також приховувати свою національність. Їм було заборонено листування та будь-які контакти з родинами.
З наближенням німецько-польського конфлікту в середовищі німецького командування зародилася ідея про організацію напередодні нападу на Польщу повстання на території Західної України, яке могло б стати приводом для німецького військового втручання. Так, зокрема, радник Міністерства закордонних справ Німеччини Петер Кляйст 2 травня 1939 року у розмові з журналістом зазначив:
7 травня 1939 року радник Посольства Німеччини у Польщі фон Шелія констатував, що: «вжито усіх підготовчих заходів, щоб інсценувати повстання у Східній Галичині, яке у даному випадку використовувалося б як привід для інтервенції».
На думку Проводу ОУН для успіху такого антипольського повстання з українського боку у ньому повинні були б узяти участь не менше 1300 офіцерів та 12 000 солдатівR. Torzecki. Polacy i Ukraińcy: Sprawa ukraińska w czasie II wojny światowej na terenie II Rzeczypospolitej. — Warszawa: Wyd-wo naukowe PWN, 1993, s. 33.. Водночас німецьке керівництво планувало ініціювати таке повстання лише у тому випадку, коли на західноукраїнських теренах буде вирішено створити незалежну державу з перешкоджанням поширення цього руху на території Радянської України.
Створення Легіону У червні 1939 року між ОУН та німецькою військовою розвідкою було укладено угоду про створення українського диверсійного підрозділу, який мав бути переправлений у Польщу з території Словаччини або повітряним шляхом через Східну Пруссію, і під час вибуху антипольського повстання у Східній Галичині мав посилити його учасників. Формування підрозділу було доручено шефу 2 управління Ервіну фон Лагузену, а його статус було визначено як «спеціальний загін (або спеціальна група) особливого застосування».
Український легіон, вишкіл якого мав відбуватися у цілковитій таємниці, отримав кодову назву «Bergbaer-Hilfe» («допомога гірським селянам») — ВВН, оскільки формально він виступав як допоміжний підрозділ для допомоги селянам під час збирання осіннього врожаю.
Керівництво ОУН у свою чергу трактувало літери в абревіатурі «ВВН» як кириличні та розшифровувало як «Військові відділи націоналістів», хоча частіше використовувалися неофіційні назви «Протипольський легіон», «Український легіон» або «Легіон Сушка».
Протягом 13 червня — 3 липня 1939 року між представником ОУН Романом Сушком («Сичем») та Ервіном фон Лагузеном відбулася низка зустрічей, на яких обговорювалися питання створення та вишколу Легіону.
Німецька сторона була зацікавлена в існуванні такого українського підрозділу передовсім через пропагандивний ефект. Натомість українські націоналісти отримали реальний шанс долучитись до військових операцій Вермахту.
Особовий склад та відомі вояки Легіону
Особовий склад Легіону за задумом його організаторів мав складатися з членів ОУН, які проживали на території Німеччини або перейшли на її територію з Польщі до вересня 1939 року, колишні вояки Карпатської Січі, яких на вимогу німецького командування угорська влада звільнила з концентраційного табору в Ньїредьгазі, а також українські студенти, які навчалися в університетах Німеччини та Австрії. Ядро підрозділу мали становити оунівці, які вже пройшли або проходили один із військових вишколів у 1938—1939 роках. Надалі ряди Легіону мали поповнити члени повстанських відділів ОУН на території Західної України та українці-дезертири з Війська ПольськогоЗ. Книш. Перед походом на Схід. Спогади й матеріяли до діяння Організації Українських Націоналістів у 1939—1941 роках. — Т. 1. — Торонто, 1958, с. 107..
Згодом до складу Легіону увійшов цілий ряд чільних членів ОУН, зокрема, Юрій Лопатинський («Калина»), Василь-Мартин Мізерний («Рен»), Іван Кедюлич, керівник розвідувального відділу штабу Карпатської Січі Євген Врецьона («Волянський») та інші.
Вишкіл легіонерів Ще на початку червня 1939 року групу колишніх вояків Карпатської Січі, звільнених за сприяння німців з угорського концентраційного табору у Ньїредьгазі, було перевезено до замку Гартенштайн у Австрії для здійснення військового вишколу та вивчення німецької мови.
Навчання рядових членів Легіону розпочалося приблизно в середині червня і, з огляду на брак часу, відбувалося з максимальною інтенсивністю. Крім військових тренувань, легіонери закінчили курс вивчення видів зброї, курс топографії, конспірації, диверсійної роботи і польової підготовки, а також вивчили історію та географію України.
Уже 4 липня 1939 року групу колишніх вояків Карпатської Січі з замку Гартенштайн було переведено до казарм навчально-тренувального табору «Кріпенау», який розміщувався у Дахштайнських горах та був замаскований під курси спортивних тренувань для гірських фермерів. 5 липня у таборі під керівництвом Василя Мізерного, Осипа Карачевського, Івана Стебельського, Павла Сосновського, Івана Свистуна, Романа Лебедовича та Якова Маковецького розпочалися виправи, які тривали до 10 липня. 11 липня через маневри німецьких військ легіонерів перевели до спеціально облаштованого неподалік наметового табору, розміщення якого було максимально наближене до польових умов.
За спогадами одного з учасників вишколу Ярослава Кознярського (Любомира Гірняка), тренування відбувалося:…У наступі, відступі, зв'язку, у здобуванні об'єктів, мостів; лазили ми по соснах і т. д. Вправи тривали від 6-ї години ранку до 12-ї години і від 2-ї до 5-ї пополудні... Тут почався вже тереновий вишкіл, який тривав кожного дня від години 7-ї ранку до 11.30 перед обідом. Брак фізичної заправи давався сильно взнаки. По обіді о год. 2-ї починався „духовний вишкіл“: преса, українознавство, легкоатлетика, гри.Крім того, відбувалися заняття з граматики, історії та географії України, математики.
25 липня вишкіл легіонерів проінспектували генерал Т. Ендерс з ад'ютантом та Ріко Ярий. 27 липня ряди легіонерів поповнили ще 18 нових вояків, які незадовго до цього втекли з Закарпаття, а 28 числа інспекцію табору здійснили обер-лейтенант Вермахту з Берліна та поручник Юрій Лопатинський. 30 липня табір відвідали 8 осіб у цивільному, які повторно прибули 4 серпня з обер-лейтенантом Якобом уже як інструктори легіонерів.
4 серпня 1939 року полковником Ервіном фон Лагузеном було наказано здійснювати вишкіл легіонерів у Дахштайнському таборі: «в ударні загони (партизанські групи) чисельністю від чот до сотень, при цьому особливу увагу приділяти пристосуванню до воєнного походу та використанню довіреної їм зброї, а також самостійному проведенню малих самостійних акцій дрібних ударних загонів, коли здебільшого застосовують хитрість і раптовість. 1-го серпня почався перший етап „військово-спортивного вишколу“».
13 серпня до табору прибула група старшин з офіцерських курсів: Тарас Станько («Федореско»), М. Григоренчук, Євген Гутович, Петро Фіґура, Щуровський («Александреско»), Іван Кедюлич, Іван Небола, Ю. Кулєнда, Каляйчук і Лошакун. Наступного дня прибули ще 40 добровольців з ЗакарпаттяМ. Посівнич. Воєнно-політична діяльність ОУН в 1929—1939 роках. Львів, 2010, с. 233—234.. 15 серпня розпочався другий етап вишколу — останні воєнні приготування легіонерів, оперативним полем дій для яких визначено райони Карпат.
Командування та структура Легіону