Березне́ві статті́ 1654 року (інші назви — «Статті Богдана Хмельницького», «Березневі статті Богдана Хмельницького», «Статті війська Запорозького», «Переяславський договір»Степанков В.С.Березневі статті 1654 // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 1. — К.: Інститут історії України НАН України, 2009. — C. 64.) — угода 6 квітня 1654 (O.S. 27 березня 1654) між Московським Урядом та Українською Козацькою Старшиною, комплекс документів, які регламентували політичне, правове, фінансове й військове становище України після Переяславської ради. Не були ратифіковані Козацькою радою.
Оригінали документів угоди «Березневих статей» до наших днів не збереглисяСтепанков В. С. Березневі статті 1654 // . Відомі тільки копії та чернетки, що зберігаються у фондах Посольського приказу Центрального державного архіву давніх актів у МосквіЮридичне оформлення приєднання Гетьманщини до складу Московської держави // Держава і право Гетьманщини: Навч. посіб. / І. Й. Бойко; Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. — Л. : Світ, 2000. — 120 с. — С. 11. — ISBN 5-7773-0374-9.
«Березневі статті» були аналізовані сучасними істориками та юристами як попередні домовленості, що фіксували автономний статус Гетьманщини та її міжнародне визнання. Термін «договір» або «угода» є основним у політико-правовому тлумаченні цього документа. Зниження значення «Березневих статей» почалося після підписання Андрусівського перемир'я 1667 року між Московією та Річчю Посполитою з подальшою інкорпорацією українських земель до Російської імперіїШип Н. А. Девальвація Переяславського акту і «Березневих статей» 1654 року: історіографічний дискурс // Рукописна та книжкова спадщина України: археограф. дослідж. унікальних арх. та бібл. фондів. — Київ. — 2024. — Вип. 3. — C. 197—220..
Загальні відомості За цими статтями Україна зберігала свої військово-адміністративні органи управління на чолі з виборним гетьманом. На Гетьманщині без обмежень мало далі діяти місцеве право, обумовлювалося невтручання царських воєвод та інших урядовців у внутрішні справи України. Україна зберігала свої збройні сили — 60-тисячне козацьке військо. Гетьманський уряд мав право на ведення стосунків з іноземними державами з дозволу московського уряду і не мав права на зносини з Річчю Посполитою та Османською імперією. Гетьман обирався на козацькій раді довічно, а царя повідомляли про результат виборів. Влада Гетьмана поширювалась на всю територію України. Всі податки і доходи збирались українськими фінансовими органами. Представники Москви мали приймати від них належну їй данину.
На території України розміщалися московські війська, що повинні були утримуватися за кошт України.
При виборах наступних гетьманів ухвалювалися договірні статті, в яких деякі пункти Березневих статей скорочувалися, додавалися нові статті.
Угода була розірвана 30 січня (9 лютого) 1667 року Московією, що підписала роздільне Андрусівське перемир'я з Річчю Посполитою.
Думки істориків
Сергій Плохій, український і американський історик
Козаки вважали Переяславську угоду контрактом, що має зв'язувати обов'язками обидві сторони. З боку Хмельницького, він та його держава потрапляли під протекторат царської влади. Вони обіцяли відданість і військову службу в обмін на захист, пропонований Московською державою. Цар, однак, сприймав козаків як нових підданих, щодо яких він не має жодних зобов'язань…
На думку українського історика Івана Лисяка-Рудницького, Переяславська угода була «вирішальним кроком» у піднесенні азійської, відрізаної від морів Московії до рівня потужної держави, а «Україна стала для Росії першим вікном в Європу».
Передісторія
Протягом 1648—1654 років війська Гетьманщини вели боротьбу з військом Речі Посполитої захищаючи козацькі свободи та вимагаючи рівноправні умови співіснування української шляхти та козаків в межах Речі Посполитої. У військових компаніях козацькі війська підтримували загони кримських татар. Однак факт проведення сепаратних польсько-татарських переговорів під Кам'янцем та усна угода, досягнута по їх завершенню підштовхнули українське керівництво до остаточного розриву з Річчю Посполитою та пошуку нових союзників. Зокрема в особі Швеції, Московії та деяких німецьких держав.
Богдан Хмельницький з початком війни проводив далекоглядну зовнішню політику і вів активну дипломатичну діяльність з іншими державами. Неодноразово звертався до Москви з проханням допомогти в боротьбі з Річчю Посполитою і навіть погрожував війною, якщо не буде надано цієї допомоги. Московський уряд з одного боку не хотів розривати мир з Річчю Посполитою, а з іншого боку мав намір поширити сферу впливу. Після довгих вагань, «в ім'я віри православної», Земський собор ухвалив взяти Військо Запорозьке під «високу царську руку». Юридично цей акт було оформлено під час московсько-українських переговорів у січні-березні 1654. На етапі підготовки Переяславської ради, яка відбулась 8 січня 1654, виникли розбіжності у підходах до нового союзу. Московські посли відмовилися принести присягу за царя, боярин Бутурлін, який очолював московську делегацію, відмовився дати письмову гарантію збереження прав і вільностей після того, як договір набере чинності. З боку козаків не всі полки присягнули на вірність царю.
У березні 1654 року козацька делегація передала на розгляд московитам проєкт договору, який увійшов в історію під назвою «березневих статей». За цим документом, Україна зберігала республіканську форму правління, територіально-адміністративний поділ, систему соціально-економічних відносин, незалежність у проведені внутрішньої політики й зовнішньої (за винятком Речі Посполитої та Османської імперії).
З початку визвольної війни московський уряд надавав широку економічну і фінансову допомогу Україні. Поступово розширювалася дипломатична підтримка України зі сторони Московії, а також допомогу людьми, зброєю, боєприпасами. На початку 1649 московський уряд визнав гетьмана Хмельницького і відтоді регулярно обмінювався з ним послами. Тоді ж уряд повідомив гетьману про готовність прийняти Україну в московське підданство, але вважав за необхідне поки уникати війни з Річчю Посполитою Земський Собор 1653 РОКУ, А. І. КОЗАЧЕНКО, Питання історії, 5, 1957, 151—158.
Зміст статей 1) Збір податків на користь скарбниці доручалося вести українським урядовцям.
2) Установлювалася платня у розмірі: a) військовому писарю та підпискам — 1000 польських злотих;
b) військовим суддям — 300 польських злотих;
c) судовим писарям — 100 польських злотих;
d) польським писарям та хорунжим — 50 польських злотих;
e) сотенним хорунжим — 30 польських злотих;
f) гетьманському бунчужному — 50 злотих.
3) Козацькій старшині, писарю, двом військовим суддям, усім полковникам і військовим та полковим осавулам надавалися у володіння млини;
4) Установлювалася платня генеральному обозному — 400 злотих і генеральному хорунжому — 50 злотих;
5) Заборонялися дипломатичні взаємини з османським султаном та королем Речі Посполитої;
6) Підтверджувалося право київського митрополита й усього духовенства на маєтності, якими вони володіли;
7) Московський уряд зобов'язувався почати війну з Річчю Посполитою навесні 1654 року;
8) Утримання московських військ на кордонах Гетьманщини з Річчю Посполитою;
9) Гетьманський уряд просив установлював платню: g) полковим — 100 єфимків талерів;
h) полковим осавулам — 200 польських злотих;
i) військовим осавулам — 300 польських злотих;
j) сотникам — 100 польських злотих;
k) кожному козакові — 30 польських злотих;
10) У випадку татарських нападів на Україну передбачалося організовувати спільні походи як з боку України, так і Московської держави;
11) Гетьманський уряд просив установити утримання для козацької залоги кількістю 400 осіб у фортеці Кодак та для запорожців. Тут же містилася вимога до гетьмана почати реєстрування, що мав охопити 60.000 козаків.
Текст Березневих статей