Азо́вська губе́рнія — адміністративно територіальна одиниця в Російської імперії у XVIII столітті. Адміністративний центр: Азов (1708–1711), Тамбов (1711–1715), а пізніше — Воронеж.

Азовська губернія 1708–1725

Губернія вперше утворена згідно з указом Петра І «Об учреждении губерний и росписании к ним городов» від 18 грудня 1708 в числі перших восьми губерній Росії. До її складу входила велика територія Центрально-Чорноземної зони, Області Війська Донського і частково, Слобідська Україна.

Губернія охоплювала території сучасних Луганської, Донецької, більшу частину Харківської областей України, Ростовської, Воронезької, Тамбовської областей Російської Федерації.

В 1711 у зв'язку з передачею за Прутським мирним договором Азова Османській імперії центром Азовської губернії став Вороніж.

У 1719 губернію поділено на провінції: Бахмутську Воронізьку Єлецьку Тамбовську Шацьку. Також до її складу входили міста Ізюм, Чугуїв, Зміїв, Балаклія, Печеніги (нині селище міського типу), Тор (нині Слов'янськ), Валуйки, Острогозьк, Коротояк, Бахмут та інші.

В 1725 Азовську губернію перейменовано на Воронізьку.

Азовська губернія 1775–1783

1775 Після російсько-турецької війни 1768—1774 років у 1775 року зі східної частини Новоросійської губернії відроджено Азовську губернію з центром у фортеці Української лінії Білевськ й поділом на Азовську й Бахмутську провінції. До Бахмутської провінції з Новоросійської губернії увійшли Бахмутський повіт й Слов'яносербія. До Азовської провінції увійшла раніше самостійна Земля війська Донського та решта східних територій Новоросійської губернії.

До складу губернії увійшли фортеця св. Димитрія Ростовського (нині м. Ростов-на-Дону, РФ), Таганріг, Нова Дніпровська лінія, міста Керч, Єнікале, Кінбурн (з прилеглими землями між Дніпром і Південним Бугом — спадщина Прогноївської паланки Запорозької Січі), землі Області Війська Донського. Того ж року до Азовської губернії включено місто Тор з повітом і містечка Стара Водолага й Мала Водолага (від Слобідсько-Української губернії).

Генерал-губернатором губернії був призначений Григорій Потьомкін.

1776–1777 У 1776 році до губернії приєднано землі Запорозької Січі на лівому березі Дніпра та Катерининську провінцію від Новоросійської губернії. Тоді ж усю Азовську губернію поділено на Бахмутську й Катерининську провінції.

На кінець 1776 року Азовська губернія складалася: Катерининська провінція (центр — Білевська фортеця, заснована 1731 року), Бахмутська провінція (центр Бахмут), Торський повіт, Протовчанський повіт (колишня Протовчанська паланка), Личківський повіт (колишня Орільська паланка; центр Личкове), Самарський повіт (центр Новоселиця) — створений з Самарської паланки, Кінсьководського повіт — запорозькі землі вздовж річки Кінські Води, Кальміуський повіт (колишня Кальміуська паланка; центр — колишня Домаха), Барвиностенський повіт (колишня паланка Запорозької Січі), Нова Дніпровська лінія (центр Олександрівська фортеця), міста Керч й Єнікале, Ростовський повіт (центр фортеця святого Димитрія Ростовського), Таганрізький повіт, Азовський повіт (центр Азов), Військо Дінське.

З Азовської, Новоросійської, Астраханської й Саратовської губернії утворено Новоросійське генерал-губернаторство на чолі з Григорієм Потьомкіним.

1778–1783 Від 1778 року губернія поділялася на 9 повітів: Катеринославський (центр — заснований 1776 року Катеринослав (Кільченський)), Олександрівський — землі Нової Дніпровської лінії (центр — Олександрівська фортеця заснована 1775 року), Павлівський повіт — на узбережжі Озівського моря (територія колишньої Кальміуської паланки), Марієнпольський повіт, — початково називався Вовководський повіт (за річкою Вовчі Води), із проектованим повітовим містом Вовковод-Марієнполь, Таганрізький, Бахмутський, Торський (центр — місто Тор), Наталківський повіт, — колишня Катерининська провінція без Донецького полку (центр у Білевський фортеці), Царичанський, землі колишньої Протовчанської паланки і Донецького пікінерного полку (центр — Царичанка, — колишнє сотенне містечко Полтавского полку), Військо Дінське.

В 1779 року після виселення кримських греків у Надазов'я приморське місто Павлоград перейменовано на Маріуполь, а також Павлоградський повіт став Маріупольським повітом; місто Марієнполь перейменували на Павлоград й відповідно Вовководський, або Марієнпольський повіт у міжріччі Вовчої та Самари перейменовано на Павлоградський повіт;

1782 году Натальїнський повіт знову перейменовано на Катерининську провінцію, а з 1783 року, після перейменування повітового центру на Костянтиноград, став Костянтиноградським повітом.

У 1779 році губернія перетворена на Азовське намісництво.

Указом імператриці Катерини ІІ від 30 березня 1783 року Азовську губернію ліквідовано, а її територія (разом з Новоросійською губернією) ввійшла до складу Катеринославського намісництва.

У 1783 року Азовська губернія разом з Новоросійською губернією увійшла до Катеринославського намісництва.

У 1796 році Азовське намісництво перетворене назад у Воронізьку губернію.

Посилання Азовська губернія // ВУЕ Азовська губернія // Дані перепису населення Азовської губернії на 1778 рік

Примітки

Література АЗОВСЬКА ГУБЕРНІЯ // Енциклопедія історії України (ЕІУ) на сайті Інституту Історії НАНУ

Панашенко В. В. Адміністративний устрій Південної України XVIII ст. // Історія, історіософія, джерелознавство: Статті, розвідки, замітки, есе. — К., 1996.

Новицкий Я. П. Описание границ и городов бывшей Азовской губернии. 1775—1783: Архивные материалы. — Александровск, 1910 Дружинина Е. И. Северное Причерноморье в 1775—1800 гг. — М., 1959 Кабузан В. М. Заселение Новороссии (Екатеринославской и Херсонской губерний) в XVIII — первой половине XIX века (1719—1858 гг.). — М., 1976