Воро́жка, ворожби́тка, ворожи́ли (чоловік — ворожби́т, ворожи́ль, во́рож, ворожби́тко, також — віду́н) — та/той, хто вгадує майбутнє чи минуле за якимись прикметами, предметами або ворожачи на картах.
Здавна людей, що знаються на ворожінні, називали ще кудесниками, потворниками, обавниками, наузниками, зілійниками, а пізніше — знахарями та чарівниками.
Ворожки в літературі
В українській народній пісні:
У Івана Котляревського в «Енеїді»:
У Тараса Шевченка в баладі «Тополя»:
У Матвія Номиса в антології «Українські приказки, прислів'я і таке інше»:
У Михайла Стельмаха в романі «Хліб і сіль»:
Див. також Віщун Волхви Знахар Баба
Примітки
Джерела Ворожбит // Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 115.
Ворожка - Ворожбитъ // Ганна Дидик-Меуш. Українська медицина. Історія назв. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2008. — С. 60—63. ISBN 978-966-02-5048-2