Буддизм у Японії (, буккьо) — одна з найпоширеніших релігій у Японії, послідовники якої складають понад половину населення країни. Єдиної буддистської церкви в Японії не існує. Впродовж півторатисячолітньої історії буддизму у цій країні сформувалися численні буддистські течії і секти, які зосереджували свою увагу на різних аспектах вчення — одні на філософії, інші — на культурі, треті — на медитації, четверті — на ритуалі, п'яті — на читанні мантр. Відповідно до історичної епохи та особливостей навчання певних шкіл, ті чи інші буддистські секти були популярними серед прошарків населення — вчених, кліру, аристократії, самураїв і простого люду.

Деякі секти опираються на чернецтво, інші ж активні у соціальній сфері. Буддистські общини різних шкіл часто взаємодіють одна з одною. Навчання ряду стародавніх шкіл було успадковане новими. Окремі секти сьогодні мають у своєму підпорядкуванні лише невеликі храми. В історії відомо чимало конфліктів між буддистськими общинами, які навіть переростали у багаторічні збройні війни.

Хоча більшість буддистських сект Японії походила від аналогічних сект Кореї й Китаю, вони розвивалися переважно самостійно і тепер суттєво відрізняються від материкових общин. Чимало шкіл раннього буддизму збереглись лише в Японії, у той час як в Індії або Китаї вони були поглинуті новими течіями. Вивчення буддизму в Японії дозволяє зрозуміти історію буддизму в інших країнах.

Перелік шкіл

У сучасній Японії загалом виділяють 13 шкіл і 56 їхніх відгалужень (підшкіл). Їхній перелік був складений наприкінці 19 століття, у період Мейдзі, у результаті державної релігійної реформи, яка була спрямована на відокремлення синто від буддизму, та впорядкування системи храмів і монастирів. До цих шкіл відносять: Хоссо-сю () — філософська школа традиції йогачарів. Виникла у період Нара; Кеґон-сю () — філософська школа, яка розглядає світ феноменів як єдину цілісність. Походить від однойменної китайської школи Хуаянь. Виникла у період Нара; Ріссю () — чернецька школа вінаі. Виникла у період Нара; Сінґон-сю () — тантрична школа. Виникла у період Хей'ан; Ріндзай-сю () — найстаріша школа дзен-буддизму, яка була популярною серед самураїв. Поділяється на багато відгалужень (підшкіл); Сото-сю () — школа дзен-буддизму, яка була популярною серед простого люду. Виникла у період Камакура; Обаку-сю () — синкретична школа, яка поєднує дзен і амідаїзм. Виникла у період Едо; Тендай-сю () — тантрична школа, виникла у період Хей'ан. Відома активною участю у політичному житті країни. Дала початок школам амідаїзму та Нітірен-сю; Юдзу-ненбуцу-сю () — школа амідаїстичного напряму, що постала з Тендай-сю; Дзьодо-сю () — найстаріша амідаїстична школа. Виникла у період Камакура; Дзьодо-сінсю () — найчисельніша буддистська школа Японії. Сповідує амідаїзм; Дзісю () — амідаїстична школа. Постала з Дзьодо-сю; Нітірен-сю () — школа Лотосової Сутри. Постала з Тендай-сю. Агресивно-активний напрям буддизму. Поділяється на ряд течій.

Історично існували ще й інші школи, які не були визнані офіційно або мали свої представництва у храмах «материнських» шкіл. Крім того останнім часом виникло чимало нових необуддистських сект і течій, у тому числі нью-ейджівських і синкретичних.

Проникнення буддизму до Японії (5-7 століття)

Згідно з китайською «Історією династії Лян», у 467 році, п'ять ченців з Гандхари вирушили до країни Фусан (кит. 扶桑 — «Країни Священної шовковиці східного моря, де сходить сонце»), ймовірно Японії, куди вони принесли буддизм:

«Фусан знаходиться на схід від країни Да Хань на 20 000 лі (1 500 км), на схід від Китаю… Люди цієї [країни Фусан] у минулому не мали Закону Будди, але 2 року Да Мін (467) [за правління династії] Сун, п'ятеро буддистських монахів (比丘) з країни Кіпін (держава Гандхара, суч. Кабул) прибули кораблем до цієї країни [Фусан]. [Вони] поширювали Закон Будди, сутри та зображення, і навчали настановам чернецтва. [У результаті] люди [Фусану] змінили звичаї.»З «Лян шу» (梁書, 629—653): 扶桑在大漢國東二萬餘里,地在中國之東(…)其俗舊無佛法,宋大明二年,罽賓國嘗有比丘五人游行至其國,流通佛法,經像,教令出家,風俗遂改.

Це повідомлення свідчить, що перші буддисти прибули до Японії безпосередньо з Центральної Азії у 5 столітті через шовковий шлях і Східно-Китайське море. З нього також можна зробити висновок, що частина японців навернулася до нового вчення під час проповідницької діяльності вищезгаданих п'ятьох монахів.

Проте традиційна японська історіографія датує початок проникнення буддизму століттям пізніше. Згідно з японськими історичними хроніками «Кодзікі» та «Ніхон-сьокі», буддійське вчення вперше було принесено в Японію у 552 році корейським проповідниками з держави Пекче. Однак ряд сучасних дослідників дотримуються більш ранньої дати — 538 року.

Нова віра знайшла в Японії як палких прихильників, переважно серед нащадків переселенців (рід Соґа), так і запеклих противників, зокрема серед тубільної військової аристократії (рід Мононобе). Після запеклої боротьби Соґа вдалося здобути перемогу і встановити диктатуру свого роду у країні. Буддизм одержав статус панівної релігії у державі. Її поширенню також сприяла діяльність принца-регента Сьотоку (574—622), який зробив нове вчення «державною ідеологією», що відобразилося у створеній ним «Конституції 17 статей» та масштабній програмі будівництва буддистських храмів по всій країні. Зокрема, за його правління був зведений всесвітньо відомий храм Хорюдзі.

На 627 рік у Японії нараховувалось 46 буддистських храмів, 816 монахів і 569 монахинь.

Буддизм періоду Нара (8 століття) Період Нара (710—794) позначився бурхливим розвитком буддизму. За правління імператора Сьому (724—749) іноземне вчення було проголошено державною релігією. Згідно з імператорським указом 741 року в усій країні була створена мережа «державних буддистських храмів» Кокубундзі з центром у храмі Тодай-дзі.

Також у період Нара відбулась структуризація буддизму на течії і школи, більшість з яких виникли у Японії ще у 7 столітті. Нижче вони подані у хронологічному порядку.

Санрон-сю Першою буддистською школою, що проникла до Японії, була Санрон-сю (三論宗, «секта трьох трактатів») у 625 році. В основі її навчання лежали три трактати (三論, санрон), у яких викладалася філософія мадх'яміки: Мадх'яміка-Шастра (中論, тю-рон, «серединний трактат»); Двадаша-мукха-Шастра (十二門論, дзюнімон-рон, «трактат дванадцяти вчень») Шата-Шастра (百論, хяку-рон, «сотенний трактат»).

Центральною філософською категорією Санрон-сю була «порожнеча» (空, шунья) як першопочаткова основа всесвіту. Практичним ідеалом для адепта секти оголошувався «серединний шлях» (中道, тюдо), тобто неприйняття крайнощів. Школа не збереглася, але її навчання було вібрано іншими буддистськими общинами.

Хоссо-сю

Школа Хоссо-сю (法相宗, «секта всеосяжного Закону») була заснована у 657 ченцем Досьо (道昭). Слідуючи традиції йогачарів, вона вважала феноменальний світ нереальним — породженням свідомості індивіда. До абсолюту прирівнювався найвищий рівень свідомості — червона- віджняна, тобто «свідомість-сховище», у якому перебуває «насіння» всіх уявлень та ідей. Школа зараз представлена невеликим числом храмів у Нарі, Ікарузі та Кіото.

Куся-сю Школа Куся-сю (倶舎宗, «секта енциклопедістів-коша абхідхарми») вважається відгалуженням сарвастівади, яка була занесена до Японії у 660 році з Китаю ченцем Досьо (道昭). Основна увага приділялася вивченню філософського трактату-енциклопедії Васубандху «Абхідхармакоша» (倶舎論, куся-рон), який має загальнобуддистське значення. Зараз школа представлена лише одним храмом у місті Нара.

Дзьодзіцу-сю Школа Дзьодзіцу-сю (成実宗, «секта Сатьясідхи» або «Секта [тих, хто] приносить плоди») вважається відгалуженням саутрантіки. Була принесена в Японію у 673 році і сприймалася як відгалуження Санрон-сю. В основі її навчання лежав твір «Харівармана Сатьясіддхи- Шастра» (成実論, дзьодзіцу-рон). Школа не збереглася.

Ріссю Школа Ріссю (律宗, «секта вінаї» або «секта порядку») була заснована китайським ченцем Цзяньчженем, який прибув до Японії у 674 році. Основна увага у ній приділялася не філософським теоріям, а суворому і практичному дотриманню заповідей чернечого кодексу вінаї. Школа представлена одним храмом у Нарі.

Кеґон-сю Школа Кеґон-сю (華厳宗, «секта гірлянди квітів» або «секта Аватамсака») відповідає китайській школі хуаянь і була принесена в Японію у 736 році корейським ученим Сінсьо. Основним текстом для цієї школи вважалася «Аватамсака-сутра» (華厳経, кенґон-кьо, «Сутра гірляди квітів»), у якій всесвіт постає як досконале єдине й нерозривне ціле, а різні його частини взаємопроникають одна в одну, і, таким чином, абсолютний і феноменальний рівні не протистоять, а складають собою єдиний і гармонійний «світ дхарм». Школа представлена одним храмом Тодайдзі у місті Нара.

Ці шість шкіл займалися переважно схоластичними проблемами, тому їхній вплив на простих людей був незначним. Толерантне відношення буддизму до інших вірувань дозволяло йому мирно співіснувати з традиційними віруванями японців — синто.

У період Нара буддистські общини активно підтримувалися урядом, а духівництво, зі свого боку, постійно втручалося у політику. Вплив буддистів у столиці Нара на центральну був настільки сильним, що вони навіть намагалися захопити її у свої руки і започаткувати нову династію на чолі з монахом Докьо. Амбіції буддистських сект були причиною переносу імператором Камму столиці з міста Нара, яке «обросло» храмами і монастирями, до провінційного міста Хей'ан (сучасного Кіото).

Буддизм періоду Хей'ан (8-12 століття) Наприкінці періоду Нара з Китаю до Японії проникли течії езотеричного буддизму, так звані міккьо (密教, «таємні вчення»). Вони набули особливого поширення в країні у період Хей'ан (794—1185). Основними представниками езотеричного буддизму в Японії були дві школи Тендай-сю і Сінґон-сю.

Езотеричний буддизм

Тендай-сю Школа Тендай-сю (天台宗, «секта небесного узвишя») походить від китайської школи Тяньтай, яка була заснована монахом Цзі І у 550 році. У Японії її популяризував чернець Сайтьо (767—822), який у 804 році стажувався у Китаї і вивчав там буддистський канон. У 807 році він заснував поруч зі столицею на горі Хієй монастир Енрякудзі, який став центром секти Тендай. Основним текстом адептів цієї течії є «Лотосова сутра» (法華経), але вчення цієї школи також базується на практиці Ваджраяни. З 12 століття секта перетворилася на найбагатшу буддистську общину Японії, яка мала чисельні землеволодіння по всій країні та армії озброєних монахів для розправи з ідеологічними опонентами.

Сінґон-сю Школа Сінґон-сю (真言宗, «секта істинного слова» або «секта мантри») була заснована ченцем Кукаєм (774—835), який разом із Сайтьо стажувався з 804 року у Китаї і вивчав тантру. Вчення секти базується на оригінальних розробках Кукая про будду Махавайрочану (大日如来). Особливе місце відводиться медитації. Центр секти було засновано далеко від столиці у горах Коя, на межі сучасних префектур Нара і Вакаяма. Популярність школи Сінґон була здобута завдяки подвижництву і просвітницькій діяльності її монахів, насамперед, серед простого люду.

Пост-Хей'анський буддизм (12-14 століття) З кінця 11 століття в Японії набули поширення есхатологічні вірування про настання епохи «кінця Закону» (末法, маппо), тобто наближення кінця світу. Більшість буддистів розпочали шукати способи досягнення ефективного і швидкого спасіння. З Китаю було імпортовано вчення про «Чисту землю» — рай на Заході, де постійно перебуває будда Амітабха (японською — Аміда, 阿弥陀), «першопочатковим бажанням» (本願, хонґан) якого є спасіння кожного, хто звернеться до нього з молитвою. Це вчення отримало назву амідаїзму і лягло в основу нових буддистських шкіл, які виникли у на межі періодів Хей'ан і Камакура. Загальною рисою цих шкіл було визнання переваги спасіння не через «власні сили» — медитації, роки навчання, пости —, а «силу іншого», тобто будди Аміда. Повторювання молитви (ненбуцу) «Слався будда Аміда» (南無阿弥陀仏, наму аміда-буцу) було достатнім для того, щоб вирватися з кола перероджень сансари і після смерті остаточно народитися буддою у «Чистій Землі».

Амідаїстські школи

Юдзу ненбуцу-сю