Грінченко Володимир Автономович (*15 липня 1900, хут. Цокурівка поблизу с. Велика Рудка, Полтавський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія — †19 квітня 1948, Полтава, УРСР) — український археолог, музеєзнавець.
Біографія Володимир народився на Диканщині у сім'ї Автонома Семеновича Грінченка. Батько з дитинства наймитував. Відбувши солдатом військову повинність, повернувся додому, влаштувався чорноробом на залізничну станцію у Полтаві. З часом купив невеличку ділянку землі. Але сім'я жила бідно.
Володимир почав працювати змалку, намагаючись хоча б щось заробити наймався до різних господарів. Де і як навчався грамоти до 1920-х років — невідомо.
Після 1920 (?) влаштувався лаборантом археологічного відділу до Центрального пролетарського музею Полтавщини (нині це Полтавський краєзнавчий музей). На той час у музеї працювали В. М. Щербаківський, М. Я. Рудинський, К. В. Мощенко, В. М. Верховинець, О. К. Тахтай, М. І. Гавриленко, Ф. М. Попадич, В. О. Щепотьєв. У цьому колективі В. Грінченко брав участь у комплексній історико-етнографічній експедиції до с. Яреськи (нині Шишацького району Полтавської області). Брав участь у археологічній експедиції М. Я. Рудинського, яка займалася дослідженням пам'яток черняхівської культури в урочищі Таранів Яр поблизу с. Мачухи Полтавського району.
1925 року вступив до Катеринославського інституту народної освіти.
Під час навчання брав участь у Дніпрельстанівській археологічній експедиції разом з Д.Яворницьким, М.Міллером, М.Макаренком та М. Рудинським. Експедиція відзначилась знахідкою так званого Кічкаського скарбу (1930), мабуть, найбільшого в Україні після Перещепинського.
По закінченню інституту вступив до аспірантури при Інституті історії матеріальної культури НКО УСРР. Під час навчання в інституті у 1932-1933 рр. проводив археологічні дослідження на теренах ЛуганщиниПринь М. О. Принь О. В. Археологічні дослідження Грінченка В. А. та Локтюшева С. О. на терені будівництва української частини залізничної магістралі Москва — Донбас (1932—1933) // Праці Центру пам'яткознавства. — 2018. — Вип. 33. — С. 206—212..
Працював завідувачем відділом рабовласницького суспільства Харківського історичного музею, потім (з 1936) завідувачем відділу рабовласницького суспільства Центрального історичного музею ім. Т. Шевченка у Києві.
Був ученим секретарем музею. Через деякий час був звільнений, потім поновлений на роботі. З лютого 1937 став виконувачем обов'язків директора музеюВескер А. Хаос в музеях // Комуніст. 1937. 3 березня. № 51 (5926). С. 4. Цей період його діяльності різними дослідниками характеризується неоднозначно.
Через деякий час стан музею було піддано критиці у комуністичній пресіБаумштейн В. Кладовище історичних цінностей // Комуніст. 1937. 5 серпня. № 179 (5454). С. 4; Вядро Ш., Близнюк П. Буржуазно-націоналістичне кубло в музеях Києва. С. 3).
5 жовтня 1937 звільнений. А.Гріншпон писав: «Унаслідок шкідництва український історичний музей приведено до розвалу. Директор музею Грінченко та його „ад'ютант“ — науковий працівник [Трохим] Тесля зробили все, щоб розвалити цей важливий заклад»Гріншпон А. Вороги в музеях // Комсомолець України. 1937. 9 вересня. № 207 (3579). С. 3.
18 квітня 1938 заарештований. Звинувачений у контрреволюційній діяльності.
Засуджений до 5 років виправно-трудових таборів. Працював на лісоповалі у Красноярському краї. Під час вантажних робіт зламав ключицю. По закінченні строку ув'язнення йому не дозволили виїхати до України. До кінця 1946 працював в Управлінні табору.
До України повернувся 1947. Після повернення до Києва, почав працювати в Інституті археології АН УРСР. Але органи НКВС заборонили йому проживати у Києві. У лютому 1948 змушений був виїхати до Полтави, де мав працювати за завданням Інституту археології.
19 квітня 1948 р. помер внаслідок серцевого нападу. Похований на Монастирському кладовищі м. ПолтаваАрхеологічні дослідження Більського городища – 2013 = Archeological researches of Bilsk hillfort – 2013: збірник наукових праць / ЦП НАН України і УТОПІК; ІКЗ «Більськ». – Київ – Котельва : ЦП НАН України і УТОПІК, 2014. – 124 с..
18 липня 1956 року президія Київського обласного суду ухвалила рішення про припинення справи В. А. Грінченка за відсутністю складу злочину.
Залишки його архіву знаходяться у Науковому архіві Інституту археології (Ф. 11 — 11 од.зб.).
Примітки
Джерела та література Маньковська Р. В. Грінченко Володимир Антонович // Т. П. Пустовіт. Грінченко Володимир Автономович // Нестуля О. О. Сплюндрована доля (В. А. Грінченко). В кн.: Репресоване краєзнавство. (20-30-і роки). К.: Рідний край, Хмельницький редакційно-видавничий відділ, 1991/(Інститут історії України. Всеукраїнська спілка краєзнавців. Міністерство культури України).— С. 204—209. Білокінь С. I. Музей України (Збірка П. Потоцького): Дослідження, матеріали. Монографія / Нац. Києво-Печер. іст.-культ, заповідник, НАН України. Ін-т історії України. Центр культурол. студій. — 3-тє вид., доп.— К., 2006. — 476 с. Куріло О. Ю. Самойленко Л. Г. // Нариси розвитку археології у музеях України: історія, дослідники, меценати. К., 2002.— С. 140. Miller M. Archaeology in the U.S.S.R. (1956). P. 65, 103, 162; Реабілітовані історією. Полтавська область. Науково-документальна серія книг. — Кн. 5 / Упорядник О. А. Білоусько. — Київ-Полтава: Оріяна, 2007. — 720 с.— С. 114—118. Принь М. О. Принь О. В. Археологічні дослідження Грінченка В. А. та Локтюшева С. О. на терені будівництва української частини залізничної магістралі Москва — Донбас (1932—1933) // Праці Центру пам'яткознавства. — 2018. — Вип. 33. — С. 206—212.
Посилання
Сайт Historical Analysis Narratives Sourses.com Історико-просвітницьке правозахисне благодійне товариство «Меморіал» ім. Василя Стуса. Списки репресованих. Репресовані краєзнавці