Фа́біо Каннава́ро (, 13 вересня 1973, Неаполь) — італійський футболіст, що грав на позиції центрального захисника. Один з лідерів національної збірної Італії за кількістю проведених у її складі матчів. Багаторічний капітан італійської національної команди (79 разів виводив її на поле з капітанською пов'язкою). Чемпіон світу 2006 року. Найкращий футболіст світу 2006 року.

Швидкий, добре читав гру, попри невисокий зріст (176 см) непогано грав головою. Старший брат Паоло Каннаваро. По завершенні ігрової кар'єри — тренер.

Біографія

Ігрова кар'єра Народився 13 вересня 1973 року у Неаполі. Кумири юного Фабіо — Дієґо Марадона та Чіро Феррара.

Почав грати у футбол у восьмирічному віці. Вже через три роки потрапив у футбольну школу «Наполі». Подавав м'ячі футболістам під час матчів цього клубу, в тому числі і знаменитому Дієго Марадоні. За основну команду клубу Фабіо дебютував у сезоні 1992/93, а всього в «Наполі» він провів три сезони.

У 1995-му захисник перебрався в Парму, де до нього прийшли і перші трофеї. Разом з клубом Фабіо двічі вигравав Кубок Італії, а також Суперкубок і Кубок УЄФА. Всього за пармезанців він виступав протягом семи сезонів, провівши за цей час тільки в Серії А 212 матчів і відзначившись у них 5 голами.

22 лютого 1997 року дебютував у збірній Італії.

Влітку 2002-го футболіст пішов на підвищення і перебрався в Інтернаціонале, однак у міланському клубі кар'єра Фабіо не вдалася. Так, у першому своєму сезоні в «нерадзуррі» футболіст дійшов до півфіналу Ліги чемпіонів, проте велику частину наступного він пропустив через травму.

Після чемпіонату світу та корупційних скандалів навколо «Ювентуса» влітку 2006 перебрався до мадридського «Реала». Влітку 2009 року повернувся до «Ювентуса». 8 листопада 2009 року Каннаваро провів свій 400-й матч в Серії A.

2 червня 2010 року Каннаваро перейшов в клуб «Аль-Ахлі» (Дубай), підписавши контракт на два рокиДубайський «Аль-Ахлі» підтвердив перехід Каннаваро. Сам Фабіо хотів завершити кар'єру в «Наполі», де починав грати, але керівництво клубу не хотіло підписувати контракт із захисникомФабіо Каннаваро: «Перехід у „Наполі“ був неможливий через байдужість керівництва клубу».

25 червня 2010 року Каннаваро оголосив, що завершує кар'єру у збірній, у складі якої зіграв 136 матчів, що є рекордом.

9 липня 2011 року Фабіо оголосив про завершення професійної кар'єри гравця через травму коліна. У 2012 році планувалася його участь у новій футбольній лізі Індії — Бенгальській прем'єр-лізіКаннаваро, Креспо, Пірес і Фаулер продовжать кар'єру в Індії Новину на сайті Sports.ru від 14 січня 2012 року, проте цей турнір, так і не стартував.

Тренерська кар'єра У 2012 році отримав кваліфікацію «професійний тренер другої категорії». Це стало можливим завдяки спеціальним курсам, які колишня зірка Серії A пройшла в кінці весни — початку літа 2012 року.

Після його виходу на пенсію, 25 серпня 2011 року Каннаваро був призначений технічним консультантом «Аль-Ахлі». У липні 2013 року став новим головним тренером «Аль-Аглі» , з яким виграв Про-Лігу ОАЕ і Кубок Ліги ОАЕ.

У червні 2014 року Каннаваро був пов'язаний з тренерським штабом клубу «Реал Мадрид», де мав замінити Зінедіна Зідана як помічника тренера Карло Анчелотті. Тим не менше на цю посаду був призначений Фернандо Єрро.

5 листопада 2014 року Каннаваро був названий новим головним тренером клубу китайської Суперліги «Гуанчжоу Евергранд», замінивши іншого італійця Марчелло Ліппі. 4 червня 2015 року «Гуанчжоу» несподівано оголосив, що Каннаваро був замінений на Луїс Феліпе Сколарі після матчу Суперліги проти «Тяньцзинь Теда» .

24 жовтня 2015 року Каннаваро був призначений новим головним тренером клубу Саудівської Аравії «Аль-Наср» (Ер-Ріяд), замінивши Хорхе да Сілву. 11 лютого 2016 року Каннаваро скасував свій контракт з «Аль-Насром».

9 червня 2016 року Каннаваро став новим менеджером клубу «Тяньцзінь Цюаньцзянь», замінивши Вандерлея Лушембурго. На момент його призначення команда займала восьме місце у турнірній таблиці, проте під керівництвом італійця здійснила стрімкий ривок і вже 22 жовтня 2016 року здобула чемпіонський титул Першої ліги Китаю, що гарантувало підвищення у класі. Наступного року «Тяньцзінь» дебютував у Суперлізі, посівши третє місце і кваліфікувавшись до Ліги чемпіонів АФК. 6 листопада 2017 року Каннаваро залишив команду за взаємною згодою сторін, здобувши наприкінці року нагороду найкращого тренера Китаю.

9 листопада 2017 року він вдруге очолив «Гуанчжоу Евергранд», змінивши на посаді Луїса Феліпе Сколарі. Вже у лютому 2018 року Каннаваро здобув свій перший трофей із клубом — Суперкубок Китаю, обігравши «Шанхай Шеньхуа». У чемпіонаті його команда фінішувала другою, а в азійській Лізі чемпіонів дійшла до 1/8 фіналу, поступившись саме колишньому клубу Каннаваро, «Тяньцзіню». Пік його другого перебування у «Гуанчжоу» припав на 2019 рік, коли він здобув титул чемпіона Китаю та вивів клуб до півфіналу Ліги чемпіонів АФК. Проте у 2021 році, на тлі фінансових проблем власників, контракт із Каннаваро було розірвано.

У березні 2019 року Каннаваро також недовго очолював збірну Китаю, паралельно суміщаючи роботу з клубом. Його дебют відбувся у Китайському кубку, де команда поступилася Таїланду (0:1). Поступившись і у другому матчі на турнірі Узбекистану (0:1), Каннаваро відмовився від цієї посади, зосередившись на «Гуанчжоу Евергранд».

Після кількох років роботи в Азії Каннаваро вперше отримав шанс попрацювати у рідній Італії. У вересні 2022 року він очолив «Беневенто» з Серії B, проте не зміг врятувати клуб від кризи: команда опинилася у зоні вильоту, а після серії невдалих результатів у лютому 2023 року італійця було звільнено.

У квітні 2024 року Каннаваро став головним тренером «Удінезе», який перебував у боротьбі за виживання в Серії A. Під його керівництвом клуб уникнув вильоту лише в останньому турі завдяки перемозі над «Фрозіноне», проте вже в червні було оголошено, що контракт із ним не буде продовжений.

Наприкінці 2024 року Каннаваро розпочав перший європейський досвід за межами Італії, очоливши хорватське «Динамо» (Загреб). Його дебют відбувся у Лізі чемпіонів проти «Арсенала» і завершився поразкою 0:3, а попри гучну перемогу над «Міланом» (2:1), команда не змогла вийти у плей-оф. В чемпіонаті результати виявилися нестабільними, і у квітні 2025 року, коли «Динамо» відставало від «Хайдука» на вісім очок, Каннаваро був звільнений.

У жовтні 2025 року Фабіо Каннаваро став головним тренером збірної Узбекистану, яка вже гарантувала собі вихід на чемпіонат світу 2026 року.

Статистика виступів

Статистика клубних виступів СезонКомандаЧемпіонатНаціональний кубокКонтинентальні кубкиІнші змаганняУсьогоЛігаІгорГолівЛігаІгорГолівЛігаІгорГолівЛігаІгорГолівІгорГолів 1992–93 «Наполі» A 2 0 КІ 1 0 - - - - - - 3 0 1993–94 A 27 0 КІ 2 0 - - - - - - 29 0 1994–95 A 29 1 КІ 4 0 КУЄФА 3 0 - - - 36 1Усього за «Наполі» 58 1 7 0 3 0 - - 68 1 1995–96 «Парма» A 29 1 КІ 1 0 КЧ 6 0 - - - 36 1 1996–97 A 27 0 КІ 1 0 КУЄФА 2 0 - - - 30 0 1997–98 A 31 0 КІ 6 0 ЛЧ 72 гри третього кваліфікаційного раунду. 0 - - - 44 0 1998–99 A 30 1 КІ 7 0 КУЄФА 8 0 - - - 45 1 1999–00 A 31+1Додатковий матч за четверте місце. 2 КІ 3 0 ЛЧ 91 гра третього кваліфікаційного раунду. 1 СІ 1 0 45 3 2000–01 A 33 0 КІ 5 0 КУЄФА 5 0 - - - 43 0 2001–02 A 31 0 КІ 5 0 КУЄФА 9 0 - - - 45 0Усього за «Парму» 212+1 4 28 0 46 1 1 0 288 5 2002–03 «Інтернаціонале» A 28 0 КІ 0 0 ЛЧ 12 1 - - - 40 1 2003–04 A 22 2 КІ 3 0 ЛЧ 9 0 - - - 34 2Усього за «Інтернаціонале» 50 2 3 0 21 1 - - 74 3 2004–05 «Ювентус» A 38 2 КІ 0 0 ЛЧ 9 1 - - - 47 3 2005–06 A 36 4 КІ 2 0 ЛЧ 9 0 СІ 1 0 48 4 2006–07 «Реал Мадрид» ПД 32 0 КІ 1 0 ЛЧ 6 0 - - - 39 0 2007–08 ПД 33 0 КІ 1 0 ЛЧ 6 0 СІ 2 1 42 1 2008–09 ПД 29 0 КІ 1 0 ЛЧ 7 0 - - - 37 0Усього за «Реал Мадрид» 94 0 3 0 19 0 2 1 118 1 2009–10 «Ювентус» A 27 0 КІ 1 0 ЛЧ+ЛЄ 3+2 0 - - - 33 0Усього за «Ювентус» 101 6 3 0 23 1 1 0 128 7 2010–11 «Аль-Аглі» (Дубай) АЛ 16 2 КП 0 0 - - - - - - 16 2Усього за кар'єру 531+1 15 44 0 112 3 4 1 692 19

Статистика виступів за збірну

Титули та досягнення

Гравець

Командні «Парма» Володар Кубка УЄФА: 1998-99 Володар Кубка Італії (2): 1998-99, 2001-02 Володар Суперкубка Італії: 1999

«Ювентус» Чемпіон Італії (2): 2004-05, 2005-06«Ювентус» був позбавлений двох чемпіонських титулів 2005 і 2006 років

«Реал Мадрид» Чемпіон Іспанії (2): 2006-07, 2007-08 Володар Суперкубка Іспанії: 2008

Збірна Італії Чемпіон Європи (U-21): 1994, 1996 Віце-чемпіон Європи: 2000 Чемпіон світу: 2006

Особисті Кращий футболіст світу (за версією FIFA): 2006 Кращий футболіст світу (за версією «World Soccer»): 2006 Володар «Золотого м'яча» кращого футболіста Європи: 2006 Володар «Срібного м'яча» другого футболіста чемпіонату світу: 2006 Італійський футболіст року: 2006 Футболіст року в Італії: 2006 Найкращий футбольний захисник року в Італії (2): 2005, 2006 Входить до складу символічної збірної Європи за версією : 2005 Входить до складу символічної збірної сезону УЄФА: 2006 Член збірної FIFPro (2): 2006, 2007 Входить до складу символічної збірної чемпіонату Європи 2000 року Член символічної збірної чемпіонату світу 2006 року Введений в Залу слави італійського футболу: 2014

Нагороди Офіцер ордена «За заслуги перед Італійською Республікою» (2006) Кавалер ордена «За заслуги перед Італійською Республікою» (2000)

Тренер Чемпіон Китаю (1): «Гуанчжоу Евергранд»: 2019 Володар Суперкубка Китаю (1): «Гуанчжоу Евергранд»: 2018

Примітки

Джерела

Тижневик «Футбол» № 33(463) 2006 р.

Посилання