Мюнхенська авіакатастрофа сталася 6 лютого 1958 року. Літак Британських Європейських Авіаліній зупинився для дозаправки в Мюнхені. На борту перебували гравці та члени тренерського штабу «Манчестер Юнайтед» («Малюки Басбі»), а також журналісти та вболівальники. Після дозаправки пілоти тричі пробували злетіти; остання спроба закінчилась трагічно: через сніжну кашу літак не набрав потрібної швидкості, протаранив огорожу в кінці злітної смуги і врізався крилом в будинок, що стояв неподалік. З 44 людей, що перебували на борту літака, 21 людина вижила і 23 загинуло: двадцять — миттєво, один — по дорозі в лікарню, ще двоє — протягом наступних кількох тижнів.
Команда поверталася з матчу-відповіді Кубку європейських чемпіонів в Белграді, Югославія (тепер Сербія), в якому «Юнайтед» грав проти «Црвени Звезди». Політ вимагав зупинки в Мюнхені для дозаправки, тому що весь шлях від Белграду до Манчестера перевищував дальність польоту літака. Після дозаправки пілоти капітани Джеймс Тейн та Кеннет Реймент двічі спробували підняти літак у повітря, але змушені були зупинити обидві спроби через підвищені коливання у лівому двигуні. Капітан Тейн відмовився залишатися в Мюнхені через побоювання, що літак сильно відстане від графіку, і вирішив спробувати здійнятися ще раз. На момент третьої спроби йшов сніг, внаслідок чого в кінці злітної смуги утворилася сніжна каша. Через неї літак втратив необхідну для злету швидкість; «Лорд Бьорглі» протаранив огорожу в кінці злітної смуги, а потім врізався крилом в будівлю, що стояла неподалік. Капітан Тейн, остерігаючись вибуху, намагався відвести пасажирів, що вижили, якомога далі від літака. Незважаючи на загрозу, голкіпер «Манчестер Юнайтед» Гаррі Грегг залишився, щоб допомогти витягти людей з уламків літака.
Після розслідування, проведеного відповідним підрозділом Західнонімецького аеропорту, керівництво аеропорту спочатку звинуватило у катастрофі капітана Тейна, який нібито забув прибрати лід з крил літака, хоча цей закид заперечували свідчення очевидців. Пізніше було виявлено, що причиною аварії стала каша в кінці злітної смуги; лише через десять років після катастрофи Тейн довів свою невинність.
В тому сезоні «Манчестер Юнайтед» виграли матч за суперкубок і йшли до того, щоб стати лише третім клубом в історії, якому вдалося стати чемпіоном тричі підряд — за 14 ігор до кінця чемпіонату «Юнайтед» відставали від лідерів, «Вулверхемптон Вондерерс», на 6 очок. На момент катастрофи, команда також вийшла в півфінал Кубку європейських чемпіонів (вдруге підряд) і п'ятий раунд Кубку Англії.
Історична довідка
В квітні 1955 УЄФА заснувала новий турнір — Кубок європейських чемпіонів. За регламентом, в ньому могли брати участь клуби-чемпіони тих країн, що грали під егідою УЄФА. Перший розіграш турніру відбувся у сезоні 1955-56. Втім, Алан Хардакер, секретар Футбольної Ліги, заборонив чемпіонам Англії — клубу «Челсі» — взяти участь в турнірі, мотивуючи це «піклуванням про інтереси англійського футболу та футболу в цілому».White, p. 103 Наступного сезону чемпіоном Англії став «Манчестер Юнайтед» під керівництвом Метта Басбі. Попри те, що Футбольна Ліга знову відмовила клубу у клопотанні про участь в турнірі, Басбі та голова ради «Манчестер Юнайтед» Харольд Хардмен, заручившись підтримкою голови Футбольної Асоціації Стенлі Роуса, вибороли для «Юнайтед» право участі в турнірі — і він першим серед англійських клубів взяв участь у європейському турнірі.White, p. 105
Ризик керівництва «Манчестер Юнайтед» був виправданим. Команда, відома як «Малюки Басбі» — через їх молодість — дійшла до півфіналу в розіграші 1956-57, де поступилася майбутнім тріумфаторам — «Реалу» (Мадрид). Захист чемпіонського титулу гарантував «Манчестер Юнайтед» участь в наступному розіграші Кубку європейських чемпіонів і завдяки успішному виступу в сезоні 1956-57, серед учасників розіграшу 1957-58 «Юнайтед» вважався одним із фаворитів. Ігри внутрішнього чемпіонату проходили по суботах, а Кубку європейських чемпіонів — посеред тижня. І хоча перельоти в той час були справою доволі ризикованою, вони були єдиним можливим виходом, якщо в «Юнайтед» прагнули вчасно зіграти всі матчі чемпіонату — а це, в свою чергу, було критично з огляду на позицію Алана Хардакера.
Після перемог над «Шемрок Роверс» та празькою «Дуклою» в попередніх двох раундах змагання, «Манчестер Юнайтед» вийшов в чвертьфінал, де йому належало зустрітися з югославською «Црвеною Звездою». В першому матчі, що відбувся 21 січня 1958 року на Олд Траффорд, «Юнайтед» переміг з рахунком 2-1. Матч-відповідь був призначений на 5 лютого. По дорозі назад з Праги після матчу попереднього раунду, туман над Англією завадив «Юнайтед» летіти прямим рейсом до Манчестера, тому клуб поспішно організував переліт до Амстердаму, де гравці та тренерський склад сіли на пором з Хук оф Холанд до Харвічу, а потім поїздом добралися до Манчестера. Довга подорож позначилася на гравцях і в грі з "Бірмінгем Сіті" на Сент Ендрюс три дні потому вони спромоглися лише на нічию 3-3.Morrin, pp.67-68
Прагнення керівництва не пропустити матчі домашнього чемпіонату в купі з небажанням повторювати настільки довгі поїздки призвело до того, що клуб замовив у авіакомпанії British European Airways літак на матч-відповідь у Белграді.Morrin, p. 77 Сам матч закінчився у нічию 3-3, але цього було достатньо, щоб «Юнайтед» пройшов у півфінал.Morrin, p. 86 Виліт з Белграду був затриманий на годину через те, що Джонні Беррі загубив свій паспорт.Crick et al., p. 46 Літак здійснив заплановану посадку в Мюнхені для дозаправкиWhite, p. 119 в 13:15 за Гринвічем.Morrin, p. 93
Катастрофа
Капітан Джеймс Тейн, пілот літака, керував польотом літака Airspeed Ambassador класу «Elizabethan» (бортовий номер G-ALZU) до Белграда, проте передав керування під час польоту в зворотному напрямку другому пілоту, капітану Кеннету Рейменту.Morrin, p. 79 О 14:19 за Гринвічем, в диспетчерську вишку Мюнхенського аеропорту надійшло повідомлення про те, що літак готовий до злету; був виданий дозвіл на зліт до 14:31.Morrin, p. 97 Капітан Реймен зупинив спробу злету після того, як капітан Тейн помітив коливання манометра лівого двигуна, коли літак досягнув найбільшої швидкості, а також незвичні звуки двигуна під час прискорення.Morrin, p. 98 Друга спроба піднятися у повітря відбулася трьома хвилинами пізніше, проте, на 40 секунді, коли літак ще не піднявся у повітря, вона теж була скасована.Morrin, pp. 99-100 Причиною невдалих спроб піднятися у повітря вважалося надмірне прискорення двигуна через надмірне збагачення паливної суміші, що було звичною проблемою для літаків цього класу. Після невдалої другої спроби всі пасажири залишили літак і розмістились у залі відпочинку аеропорту.Morrin, p. 101 Погодні умови погіршилися, почався сильний снігопад, через що виліт в той же день виглядав малоймовірним. Гравець «Юнайтед» Данкан Едвардс скористався нагодою відправити своїй домогосподині телеграму: «Всі польоти відмінено, вилітаю завтра. Данкан.»Barnes et al., p. 16
Капітан Тейн повідомив Біллу Блеку, інженеру станції, про проблему з підвищеними коливаннями у лівому двигуні. Блек припустив, що так як варіант з повільним відкриттям дроселів не спрацював, єдиним виходом буде залишитися у Мюнхені на ніч для ремонту двигуна. Тейн прагнув не вибиватися з графіка і вирішив зробити ще одну спробу, цього разу відкриваючи дроселі ще повільніше. Це означало, що літак досягне швидкості, достатньої для того, щоб піднятися у небо, далі, ніж зазвичай, але Тейн думав, що за довжини злітної смуги в два кілометри це не стане проблемою. Тому, незважаючи на снігопад, пасажири змушені були повернутися на літак через 15 хвилин після того, як залишили його.Morrin, p. 103
Кілька гравців майже не мали досвіду авіаперельотів, зокрема Ліам Уілан, який перед зльотом проронив: «Можливо, це смерть, проте я готовий до неї». Інші, включно з Данканом Едвардсом, Марком Джонсом, Едді Колманом та Френком Свіфтом, пересіли в кінець літака, припустивши, що там їм буде безпечніше. Коли всі пасажири опинилися на борту, капітани Тейн та Реймент втретє спробували підняти літак у повітря. О 14:56 літак почав свій рух злітною смугою.Morrin, p. 107 О 14:59 вони досягли пункту очікування, де отримали дозвіл виїжджати на пряму для старту.Morrin, pp. 107—108 Пілоти провели останню перевірку приладів і о 15:02 отримали повідомлення про те, що дозвіл на зліт закінчується о 15:04.Morrin, p. 108 Після короткого обговорення пілоти вирішили спробувати піднятися у повітря, проте уважно слідкуючи за показниками приборів на випадок, якщо виникнуть коливання в двигунах. О 15:03 вони зв'язалися з диспетчером, щоб проінформувати його про своє рішення.
Дотримуючись свого плану, Капітан Реймент повільно відкрив дроселі і відпустив гальма; літак почав набирати швидкість і бортрадист Білл Роджерс повідомив про це диспетчерській вишці.Morrin, p. 109 Літак розганявся, розкидуючи снігову кашу злітною смугою; капітан Тейн повідомив про перевищення швидкості на десять вузлів. На швидкості 85 вузлів знову почалися коливання в лівому двигуні, і Тейн злегка відтягнув дросель двигуна перед тим як знову обережно передвинути його вперед. Коли літак набрав швидкість в 117 вузлів (217 км/год), Тейн повідомив про досягнення швидкості V1, після якої відміняти зліт небезпечно, і капітан Реймент очікував оголошення про досягнення швидкості V2 (119 вузлів або 220 км/год) — мінімально необхідної для того, щоб літак здійнявся у повітря.Morrin, pp. 109—110 Однак, коли Тейн, очікуючи підвищення швидкості, поглянув на покажчик, він помітив, що вона коливається в межах 117 вузлів. Раптом літак влетів колесами в незайману сніжну цілину, що лежала в останній третині смуги та висотою місцями доходила до п'яти сантиметрів (працівники відповідної служби аеропорту не очистили смугу від снігу). В результаті, швидкість літака раптом впала до 112 вузлів (207 км/год), а потім до 105 вузлів (194 км/год).Morrin, p. 110 Реймент закричав: «Боже, нам не вдасться злетіти!», а Тейн підняв очі, щоб подивитися, що знаходиться прямо по курсу.Morrin, p.112
Літак пронісся до кінця смуги і, неконтрольований, протаранив огорожу аеропорту та врізався в будинок, в якому жила сім'я з шести людей.Morrin, pp. 112—113 Батька та старшої сестри не було на той момент вдома, проте матері та трьом дітям довелося рятуватися, в тому числі від полум'я, що здійнялося після зіткнення.Morrin, p. 113 Від удару в літака відвалилося ліве крило та частина хвоста, після чого ліва частина кабіни пілотів врізалась у дерево. Правим бортом літак врізався в дерев'яний ангар, всередині якого стояла вантажівка з пальним, яке вибухнуло. Двадцять пасажирів загинули на місці.
Побачивши полум'я навколо кабіни пілотів, капітан Кейн остерігався вибуху літака та віддав наказ про негайну евакуацію. Стюардеси, Розмарі Чевертон і Маргарет Белліс, першими вибралися через аварійний люк у кабіні, за ними послідував бортрадист Білл Роджерс.Morrin, p. 115 Тейн крикнув Рейменту вибиратися з крісла пілота, та він був затиснутий у сидінні зім'ятим фюзеляжем. Реймент сказав Тейну вибиратися без нього і Тейн також покинув літак через аварійний люк. Він помітив полум'я біля правого крила літака, в якому поки ще знаходився цілий бак пального — близько 2300 літрів. Він наказав екіпажу відійти від літака на безпечну відстань, а сам повернувся в літак, щоб взяти два вогнегасники, зупинившись на хвильку сказати Рейменту, що повернеться за ним, як тільки погасить полум'я.
Тим часом, всередині пасажирської кабіни голкіпер «Юнайтед» Гаррі Грегг, прийшовши в себе, подумав, що мертвий.Morrin, p. 116 Він відчув, як кров стікає по його обличчю і «навіть не насмілився підняти руку. [Він] думав, що верхню частину [його] голови зрізало, немов зварене яйце.»White, p. 118 Прямо над ним в кабіну падав промінь світла, Грегг дістався до нього і пробив у фюзеляжі діру, достатню для того, щоб вилізти крізь неї з літака.
Загинули
Члени екіпажу