Вінницькі замки - це фортифікаційні споруди міста Вінниці, які слугували осередком оборони адміністрації Вінницького старости у XVI-XVIII ст. У структурі українського середньовічного та ранньмодерного міста замок був як правило один, або ж його функцію виконував оборонний двір, однак у випадку Вінниці відомі щонайменш три факти перенесения замку на нове місце. Попередній замок у цей час міг виконувати допоміжні функції, або ж не використовувався і занепадав.

Поділля

Зайнявши великий обшир земель, український народ, непомітним для нього самого процесом, упродовж не одного, може, століття виробив більш чи менш значні етнографічні особливості і роздався на окремі незалежні одно від одного племена, з різними назвами: Поляни, Сіверяни, Деревляни, Уличі, Тиверці, Дуліби. Землі, де він розселився, не були схожі між собою, майже кожна з них являла собою щось одрубне: одна дуже лісова, друга степова, одна горяна, друга — цілком рівна тощо Згадані українські племена почали формувати своє державне й політично-соціальне життя. В процесі цього формування вони позбавилися своїх чисто етнографічних назв, бере перевагу територіальний принцип: Київщина з Києвом, Чернігівщина з Черніговом, Волинь із Зясловом, Галицька земля з Перемишлем.

Такий вигляд українських земель вже цілком визначився наприкінці XI — на початку XII століття. Але та частина українських земель між Дністром та Богом, що за пізніших часів прибрала назву Поділля, не підлягла цьому загальному для інших українських земель процесові вироблення державного ладу. За давніх часів на цій території оселились Уличі та Тиверці: на них нападали Київські князі Олег та Ігор. В літописному оповіданні про похід Олега на Царгород згадуються в його війську і Тиверці з епітетом «толковини».

Більше після цього літописи не згадують про Уличів і Тиверців, сама назва їх щезає. Дехто гадає, що в назві нашого Тиврова зостався слід колишніх Тиверців. У X і XI ст. землі Уличів і Тиверців стають тереном, де з'являються мандрівні племена тюркського походження: Печеніги, Половці, Чорні Клобуки. У XII ст. на землі Уличів та Тиверців визначаються два особливі райони: один у стожищі Дністра і другий — у стожищі Богу. Землі наддністрянські входять цілком до складу Галицького князівства в XIII ст. Уличі й Тиверці не виробили свого державного строю, тоді ці землі прилучалися до Волинської області. Татарська навала в XIII ст. цілком змінила політичне становите земель між Дністром і Богом: й Пониззя (Наддністрянщина), й Побужжя признали над собою зверхність татарську, як кажуть наші історики, охоче. Приблизно коло цих часів назви Пониззя і Побужжя щезали, і починали вживати одної назви, що об'єднувала землі межи Дністром і Богом, — Поділля («літопис Биховця» — див. Антоновича, монографія, с. 124).

Вони (татари) вимагали тільки, щоб людність виплачувала призначену дань і не будувала ні одного укріплення, замку. Літопис, оповідаючи про події XIV ст., каже: (літоп. від Даниловича).

У другій половині XIV ст. становище Поділля значно міняється. Року 1362 на берегах річки Сині Води (тепер Синюха на межі Херсонщини й Поділля) Ольґерд, великий князь Литовський, розбив татарське військо. Відтоді все Поділля перейшло під владу Литви. Коріатовичі (сини брата Ольґерда), як каже літопис Такими умурованими містами, за літописом, були: Скала, Черлений городок, Соколиць, Брацлав, Вениця (Молчановский. Очерк известий о Подольской земле до 1434 г. ). Треба вважати, що Вінницю засновано в другій половині XIV ст., точної дати літописні джерела не дають.

Поділля у складі ВКЛ

Певні відомості про Вінницький замок датовано початком XVI ст.: до того часу, починаючи від доби Коріатовичів, у літописах зустрічаються коротенькі звістки (тільки про його руйнування). Через брак певних відомостей про первісну історію Вінницького замку утворилися різноманітні погляди його дослідників. Пшеждецький гадає, що Коріатовичі збудували 2 замки: один на острові р. Бог, другий на горі близько річки.

Можна припустити, що Коріатовичі збудували у Вінниці замок саме при річці Вінничці, оскільки люстрація 1552 р. вказує, що замок на замковій горі збудовано біля 40 років тому, отже, очевидним є те, що місто без замку до початку відбудови замку на горі (у люстрації Вінницького замку 1552 р. місцем, де стояв Замок, визначають гору поблизу від Бога) не могло існувати, а значить у XVI ст. маємо перший факт перенесення замку з місця при гирлі р. Віннички до замкової гори Люстрації складено 1545 та 1552 рр., не можна стверджувати, що Коріатовичі збудували замок не в тім місці, де показують люстрації 16 ст. Люстрації 1545 та 1552 року нічого не говорять про якісь укріплення на острові при Богові. Нічого не згадує про такі укріплення Алессандро Ґваньїні, що описував Вінницький замок 1581 року; каже: Свідчення Ґваньїні стверджує: замок був не на острові, а там, де було розташовано саме місто, себто на горі. З наказу короля польського, Великого Литовського князя Сиґізмунда ІІ Авґуста на Волинь було виряджено комісію для ревізії замків Луцька, Володимира, Крем'янця, Вінниці, Брацлава, Житомира. До складу комісії входив біскуп луцький Єжи (Юрій) Фальчевський, державний секретар дяк Лев Пашей Тишкевич. 1545 р. залишили як результат своєї ревізії описи замків (Лев Пашей Тишкевич назвав «Пописи»). Через 7 років (в 1552 р.) було переведено нову ревізію 10 замків в українських землях, у тому числі й Вінницького замку. В описі Вінницького замку 1545 року є цікаві міркування про дефекти замку, про стан суспільства.

Опис замку, зроблений 1552 року, переважає опис 1545 року детальністю зібраних ревізією відомостей, їх точністю.

Вінницький замок збудований над річкою Богом, на скелястій горі, скеля від річки заввишки 20 саж., зі слів опису, прикра, неприступна. З другого боку була друга гора такої височини (недалеко від замкової гори) і, зауважує опис, «шкодлива может бить стрельба». Базуючись на так визначеній топографії замку, треба визнати місцем його ту гору над Богом, що на ній до недавнього часу був старогородський православний цвинтар (тепер закритий, збереглися надгробки, здебільшого дерев'яні). «Шкодливою» для замку горою в такому разі може бути гора, де тепер знаходиться єврейський цвинтар (височиною дорівнює замковій горі).

Можливо визнати «шкідливою» горою ту, що на ній стоїть старогородська церква: вона «ближче до замкової гори, ніж гора під єврейським цвинтарем та височиною майже така, як замкова». Замкова гора була окремим пасмом, що його відокремлювали яри з заходу від гори, де старогородська церква, зі сходу від гори з єврейським цвинтарем. Мешканці Старого Міста добре пам'ятають, що на місці теперішньої каменярні був замок, старожителі запевняють, що частина замкової гори, яку тепер зруйновано каменярнями, прямовисно спадала над водою. Замок займає площу в 24 сажні завдовжки, 20 з чвертю сажнів завширшки, себто коло 500 кв. сажнів. Тепер площа колишнього замку зменшилася (частину скелі знесено для добування каменю).

Стіни в замку були подвійні: одна з дубового дерева взруб, друга на віддаленні від неї на лікоть (себто на 3/4 аршина) з лозового плоту, обмащена глиною, між ними було насипано землі з піском. Таку конструкцію стін вважали найбезпечнішою, бо, як каже опис, коли стріляли з гармат, то ядро не могло пробити стіни. Поверх цих стін було збудовано такі самі стіни, покриті дубовим помостом, який в описі називається бланкуванням. В найголовніших місцях на верхніх стінах було 5 веж, одна башта над ворітьми (був в'їзд до замку перекладним мостом через рів). Башта була з подвійними дубовими стінами, всередині яких було насипано землі на пів'чверти п'яді. У вежах, башті пророблено було отвори, через які стріляли в нападників. До внутрішніх стін були прироблені прибудування для захисту майна, населення; коли нападали татари, кожне село мало свою окрему городню. Було 20 льохів для міщан, землян, як зауважено в описі, «на заховние». Не відомо, чи в льохах ховали тільки продукти, чи можна було сховатися людям. Замок був оточений ровом, через який в'їздили до замку тільки звідним мостом. В замку були: церква на честь Покрови, 2 світлиці, гридня у вежах, чотири земянські кліті, кухня, пивниця — все безпосередньо на землі. За стінами замку були стайня, кухня і, як подано в описі, «ізба чорна». Весь замок був оточений частоколом (острогом) з двома ворітьми. Одні на горі, за описом від «Брас в Рокморілава», значить на південь, другі внизу від мосту. Мостів було 2: один на Богові, другий на річці Вінниці. Коло того й другого були млини.

З опису видно, що у Вінницькому замку нічого не було збудовано з каменю або цегли ; цим пояснюється часте руйнування замку (зазнавав під впливом стихій — атмосферної води, вітрів: стіни скоро згнивають, вимагають безупинного ремонту, про що свідчать люстрації 1545 та 1552 рр.). Ось що пише ревізор в описі з 1545 р.: Але нова ревізія замку 1552 року, як показує опис, цих усіх хиб не знайшла, значить, було переведено гарний ремонт. Отаке будування замку з одного лише дерева пояснює той факт, що з Вінницького замку до наших часів залишилося нічогісінько.

Для охорони замку було 2 гармати (за описом «дело снежаное») завдовжки дві по 11 п'ядів, а третя 10, ядра їхні були з гусяче яйце: крім того, було 20 гаківниць та 39 аркебузів — для тих і других було заготовлено по кілька сотень куль. На бланкуваннях, себто на дахах стін, напоготові лежало досить колів, каміння і коловин. Ці засоби оборони цілком нагадують часи передісторичні. В описі 1552 р. нічого не зауважено про гарнізон, який повинен був захищати замок. Але Грушевський стверджує, що у замку був часами гарнізон, так звані драби і, крім того, невеличкі загони ста-ростинських служебників. Хоч не визначає кількості ні перших, ні других.

Описи Вінницького Замку ревізорів 1545 і 1552 рр. справляють сумне враження. Впадає на око цілком незрозуміла недбайливість, байдужість замкової адміністрації, на чолі якої стояв староста. Веж у Замку було п'ять, але стріляти з них не можна було зовсім, бо, каже опис, «окни тесни, только перед себе с них видно». Виходить, що ці вежі дарма було збудовано. Потім, згідно з описом, гармат було три, а гарматів усього два, а не три, як би належало.

Спалили Замок Татари при нападі на Вінницю 1580 р. й більш його в цім місті не відновляли. За часів Витовта Вінницький Замок був спалений, лише не Витовтом, татарами. В грамоті Подільського князя Свидригайла від 1431 р. було, між іншим, зауважено: Цей факт відносять до 1424 року.

У складі Речі Посполитої

В 1580 р. татари напали на Вінницю, спалили замок. Після цієї катастрофи Замок на горі на Старому Місті більш не відновлювався, новий Замок почали будувати на острові на Богові (другий період в історії Вінницького Замку). Замок на острові коло Богу збудував староста Богуш Корецький в 1596 р. Збудований Б.Корецьким замок недовго проіснував, згорів дощенту. Новий Замок там же, на острові, був збудований брацлавським і вінницьким старостою Валентієм Александром Калиновським власним коштом, доглядом. Про вигляд нового Замку дає відомості інвентар, складений 1604 р. у присутності В. А. Калиновського, переданий до його рук. Згідно з цим документом, було насипано могилу (в оригіналі польському «коріес»), навколо неї річка Бог. На могилі деревляна огорожа (паркан) зі всіх боків, посередині замкової площі хата, навпроти неї комора, де хоронилася зброя, коло комори башти, від мосту брама; усі будинки старі, погнили, обшарпані. Було кільканадцять шляхетських комор. Міст до Замку кепський. З бойового знаряддя визначає дві гармати на лафетах та 46 гаківниць, кулі й порох до них. Під замком був, як сказано, двір для короля, оточений частоколом, на цім дворі кілька світлиць, кухня, комора і будинок для ховання грошей.