Акровірш ( — зовнішній, середній, — повтор, поворот), також інколи акростих ( — крайній і — віршований рядок), рідше — акромонограма — твір комбінаторної поезії, вірш, у якому перші літери кожного рядка, прочитувані згори вниз, утворюють слово або речення, найчастіше — ім'я того, кому присвячено акровірш. Здебільшого ці букви виділяють шрифтом або кольором. Різновид зорової поезії.
Назва На Русі жанр акровірша мав низку синонімів, які описав Максим Грек, який подорожував Давньою Україною в XVI ст.
Крім началострочія та началогранія, акровірш також називали акростіхіадою, краєстрочієм, первобуквієм тощо.
Історія
Засновником акровірша вважають Епіграма (прибл. 540—450 рр. до н. е.). Жанр зародився в античну добу, побутував в часи еллінізму. Зазнав впливу естетики азіанізму. З-поміж давньогрецьких поетів, які писали акровірші, відомі твори Аратія, давньоримських — Еннія, зразки віршів якого не збереглися до сьогодні. Давньоримський драматург Плавт використовував акровірші на початку деяких своїх комедій.
Особливого поширення набув у візантійській і давньоболгарській літературах як абеткова поезія.
В Україні відомий від XVI ст. (присвята-сентенція в латиномовній «Еклозі» Г. Чуя-Русина). У добу українського Бароко акровірш був різновидом «курйозної поезії». Вміння писати твори цього жанру було ознакою високого інтелекту та вправності. Результат акровірша — прочитання ключового слова — називали бароковим ефектом «кончето», що означає втілення кмітливості, винахідливості й дотепу.
Значна частина акровіршів українських поетів доби Бароко, серед яких найпомітнішим є Іван Величковський, опублікована у збірниках «Аполлонова лютня. Київські поети XVII—XVIII ст.» (Київ, 1982), «Українська література XVII ст.» (Київ, 1987) та інші. З-поміж поетів, які зверталися до цього жанру, — В. Андрієвський, В. Григорович-Барський, І. Буховеський, І. Вальський, Р. Корецький, Г. Кривицький, Д. Левковський, І. Мастиборський, І. Моравський, В. Пашковський, І. Пашковський, В. Тарнавський та ін.
У XIX ст. чимало оригінальних акровіршів створив Леонід Глібов («Кому привіт?», «Хто баба?», «Хто брат і сестра?», «Хто вони?» тощо). Наприклад, вірш «Буря»:
Хуртовина скажена в'ється в полі. Аж свище вітер. Вже нема доріг. Й провідний дзвін ніхто б учуть не зміг, Жадання повний вдома буть, — ніколи! Инакше, як до хаоса сваволі, Вести не може божевільний сніг. Елегій чарівних та знання любих втіх Уже не знати нам у сніговім околі. Кривавий розіп'явсь над світом смог, Розпуста з голодом ведуть танок… А нам?.. Чи жде нас де краси країна? І глас роздавсь, мов великодній дзвін: «Надії промінь я — не труп, не тінь, А край краси і правди — Україна!»
У ХХ ст. жанр акровірша здебільшого використовували в дитячій поезії та сатирі. Крім того, було видано низку збірок акровіршів:
В. Гнатюк «Угроруські народні вірші» (1902); Ю. Якорський «Материалы для истории старинной песенной литературы в Подкарпатской Руси» (1934); «Давній український гумор і сатира» (1959); «Аполлонова лютня: Київські поети XVII—XVIII ст.» (1982); «Українська література XVII ст.» (1987); «Величковський І. Твори» (1971).
У кримськотатарській літературі акровірш відомий під назвою «мувашшак». Одними з найвідоміших поетів, які зверталися до цього жанру, у ХХ ст. були Ю. Теміркай та Ю. Кандим.
Специфіка жанру Особливість акровірша полягає в тому, що таку поезію важко сприйняти на слух. Щоб зрозуміти суть тексту, необхідно знайти та розгадати зашифроване ключове слово. Наприклад, у вірші Володимира Самійленка «Україна» початкові літери рядків утворюють слово Украіна (назву Украіна інколи вживали поряд із назвою Україна). У мене є одно кохання, Котре не зраджу я вовік; Росло воно не день, не рік, А ізо мною виростало І квіткою рясною стало… Не одцвіте моє кохання, А буде в серці до сконання.
Також відомий акровірш, який використовує шифр Цезаря: Шехойка мсєс нзізр, Обдйха мсес нзізр. К жрв пй тусійх Дзі расєс псізм.
Дослідження жанру Акровірш став об'єктом наукового аналізу в барокових дослідженнях. У своїй поетиці «Поетика Сад поетичний, вирощений задля збирання квітів і плодів віршового і прозового слова...» М. Довгалевський наводив приклади дванадцятискладових і тринадцятискладових акровіршів. Крім того, літературознавець надав поради авторам, зазначивши про особливості українського та польського акровірша. Дослідник також виокремив піджанр твору: кефалономастичний вірш.
Жанр досліджували І. Франко («Карпаторуське письменство XVII—XVIII вв.»), М. Возняк («З культурного життя і часу постання деяких пісень», 1912), С. Щеглов («Богогласник. Історико-літературне дослідження», 1918), Вал. Шевчук (стаття «Невідомі вірші з київських рукописів XVIII ст.»), М. Сорока («Зорова поезія в українській літературі кінця XVI—XVHI ст.», 1997) та ін.
Одним із найповніших досліджень специфіки жанру акровірша є дослідження польського вченого П. Рибсона «Образ слова. Історія візуальної поезії» (1989).
Типи акровіршів Н. Науменко виокремлює 3 різновиди акровіршів.
Акровірш-ключ — слово прочитується за першими літерами та відображає зміст твору. Акровірш-присвята — слово прочитується за першими літерами та вказує на адресата. Акровірш-шифр — слово прочитується за першими літерами, однак воно відображає зміст опосередковано, натомість вводить у текст вірша нову інформацію. Акровірш-шифр є найдавнішою системою акровіршування. Зазвичай цей вид використовували як засіб обійти цензуру.
Іншу класифікацію пропонують І. Савченко та О. Кобелецька.
Власне акровірш. Мезовірш — ключове слово утворюється посередині. Телевірш — слово утворюється з останніх літер кожного рядка. Рядковий акровірш — слово вирізняється по горизонталі. Зворотно-рядковий акровірш — слово вирізняється по горизонталі, проте його читають у зворотному порядку. Перерваний акровірш — у творі чергуються букви, які належать до різних слів. Азбучний акровірш — букви виділяються в алфавітному порядку.
Використані джерела