Євге́н Петро́вич А́нгел ( 3 березня 1896, Власівка, Борзнянський повіт, Чернігівська губернія — листопад 1919) — український військовий діяч, отаман повстанських військ Української Народної Республіки, що діяв в межах Чернігівської та Полтавської губерній.
Біографія
Ранні роки Народився 3 березня 1896 року в селі Власівка Борзнянського повіту Чернігівської губернії. З семи років, а за іншими даними після закінчення початкового народного училища, навчався у Владикавказькому кадетському корпусі, проживаючи у рідної тітки, але навчання не закінчив. Продовжував освіту в Міністерському вищому початковому училищі у волосному містечку Ічні Борзнянського повіту. А також, у 1914 році проходив підготовку в школі прапорщиківМикола Терещенко. З витоків ічнянських освітянських джерел. — Терещенко Микола, Шевченко Віталій. Ічнянщина: першоджерела. Історія краю в документах. К.: Гнозіс, 2017. — С. 394—397.Балабай В. І. На землі Ічнянській. — Ніжин: ТОВ «Видавництво „Аспект-Поліграф“», 2004. — С. 122..
Перша світова війна і доба УНР Під час Першої світової війни у 1915 році Євген добровільно пішов на фронт. Служив у Російській імператорській армії на Кавказькому фронті. У вересні 1916 року отримав чин прапорщика у 112-му запасному піхотному полку (Ставрополь) 15-ї запасної піхотної бригадиДополнение к приказу Армии и Флоту о военных чинах сухопутного ведомства от 4-го марта 1917 года. — С. 14, 18.. Був демобілізований з Кавказької армії на початку 1918 у чині поручика через її розформування і повернувся на Борзнянщину. Влітку 1918 року брав участь в організації загонів «Вільного козацтва» в Борзнянському повіті. Після початку повстання проти гетьмана Скоропадського 17 листопада 1918, яке очолив Симон Петлюра, Євген Ангел організував у Конотопі «Курінь смерті» імені Кошового Івана Сірка. Це військове формування ввійшло до складу армії Української Народної Республіки. Через червоні шлики на шапках загін Ангела називали «Червоним куренем смерті».
Євген Ангел виступав із радикальних позицій націонал-самостійництва, вважаючи, що ворогів України треба знищувати. За це представник лівих політичних течій Володимир Винниченко критикував його, звинувачуючи в русофобії та антисемітизмі. Погляди отамана на соціальну справедливість були деякою мірою подібними до більшовицьких, і ще його незалежний характер: Ангел не хотів і не вмів підкорятися наказам, якщо був з ними не згоден. Щодо отамана Ангела підполковник Армії УНР Василь Прохода в своїх мемуарах вживає вираз «червона анархія».
У Конотопі поповнювала свої ряди і Сірожупанна дивізія, яка перейшла на бік Директорії. Сірожупанники і загін отамана Ангела встановили владу Директорії в Конотопі, Бахмачі, Прилуках та Ніжині. У Ніжині отаман Ангел виділив десять тисяч карбованців на користь незаможних техніків Ніжинської технічної школи. Після взяття Ніжина загін Ангела знову прибув на станцію Конотоп, де готувалися до відправки на батьківщину донедавна союзні німецькі війська. Командування німецької армії ще 29 листопада 1918 року підписало договір з Директорією про нейтралітет. За договором, німецькі війська йшли з України з особистою зброєю, залишаючи склади боєприпасів. Євгену Ангелу це здалося недостатнім, він хотів роззброїти і пограбувати німецькі загони. Не погодивши свої плани з сірожупанниками, які охороняли ешелон, він наказав встановити на пероні кулемет і обстріляти німців, кілька німецьких солдатів було вбито. Сірожупанники були змушені відкрити вогонь у відповідь, жорстко відповіли й німці. Євгену Ангелу довелося відступити. Отаман чинив свавілля й раніше, на початку січня 1919 року він намагався роззброїти у Прилуках добровольчий загін з Путивля і Глухова, що складався з офіцерів, юнкерів і студентів, які перейшли на бік Директорії.
Ці події викликали обурення у Симона Петлюри. У той же час, голові Директорії Володимиру Винниченку доповіли про те, що отаман Ангел зупинив у Бахмачі пасажирський потяг, висадив із вагонів і пограбував торговців, переважно євреїв, та ще й влаштував масове шмагання шомполами. Неадекватні дії козаків отамана стосовно людей спровокували німці, кинувши гранату з потяга, що проходив перед цим. Керівництвом Директорії було прийнято рішення відсторонити Євгена Ангела від командування і заарештувати.
На початку січня 1919 Євген Ангел зустрічався з Симоном Петлюрою. Зустріч організував начальник контррозвідки Микола Чеботарьов, який згадував, що спільної мови вони так і не знайшли. Поки вирішувалося питання про відсторонення Ангела, «Курінь смерті» встиг побувати на півночі Чернігівської губернії, звідки наступала Червона армія. Але незабаром отаман самовільно залишив позиції і пішов у тил. Після цього отаман Північної групи військ Микола Омелюсік частково роззброїв загін Ангела, а отаман вийшов із армії УНР, з ним пішло близько 400 кінних козаків. В кінці січня 1919 року вже незалежний «Курінь смерті» прибув у Ічню. Гетьманська варта в Ічні була роззброєна без кровопролиття загонами «Вільного козацтва», з 27 листопада 1918 року волосний центр перебував під владою Директорії. Штаб «Куреня смерті» розмістився на вокзалі станції Ічня, там розстрілювали козаків-гетьманців і німецьких офіцерів.
Армія Української Народної Республіки не змогла стримати натиск Червоної армії і наприкінці січня 1919 року покинула Чернігівщину. На початку лютого 1919 року уряд Директорії залишив Київ, армія здала столицю без бою. Селяни Чернігівщини зустріли Червону армію з надією і навіть із радістю: вони пам'ятали 1918 рік, коли більшовики роздавали поміщицькі землі та дозволяли грабувати маєтки поміщиків. Загони «Вільного козацтва» переходили на бік червоних, та ставали «Червоним козацтвом», хоча в його рядах і намітився розкол. У отамана Ангела деякий час була подоба військового союзу з Червоною армією, він також виступав за владу Рад, правда без інородців, але незабаром ця співпраця припинилася. Червоні зразка 1919 року виявилися зовсім іншими. Проводилася так звана «продрозверстка», була заборонена торгівля продовольством, повітові та прифронтові ЧК, летючі каральні загони і ревтрибунали чинили беззаконня.
Вже через два місяці після приходу червоних на півночі Української Народної Республіки розпочалися козацькі заворушення. У Борзнянському повіті загони «Вільного козацтва» з Гужівки, Рожнівки, Крупичполя, Максимівки та інших козацьких громад 25 березня 1919 року визволили Ічню. Повстання було погано підготовленим, після звільнення Ічні значна частина козаків розійшлася по домівках, за що вони й поплатилися. Євгена тоді не було на Ічненщині, він вів перемовини у Трипіллі на Київщині про спільні дії з отаманом Зеленим та іншими отаманами. Він увійшов до складу ревкому повстанців, військовим комісаром якого став отаман Зелений.
Повернувшись на Ічнянщину на початку квітня, Євген Ангел із загоном, що налічував 400—450 козаків, продовжив повстання, звільняючи від влади більшовиків села у Борзнянському та Прилуцькому повітах. 12 квітня він визволив старовинне село Іваницю, колишнє сотенне містечко Прилуцького полку, оплот вільних козаків. Червоні війська вибили загін отамана з Іваниці, але через пару днів він знову увійшов до села. 15 квітня Ангел разом з отаманом Кирилом Шекерою захопили повітовий центр Борзну, роззброївши 20-й піхотний полк 3-ї української радянської дивізії, і утримували містечко до 23 квітня 1919 року.
Біля села Ярошівки Прилуцького повіту загін Євгена вступив в п'ятигодинний бій з червоними військами, які намагалися його зупинити. Прилуцький повітовий виконком 23 квітня повідомляв, що отаман Ангел на підставі розпорядження Ради народних комісарів, яка знаходилась у Харкові, оголошений «поза законом».
У кінці квітня 1919 року поблизу села Загребля Лубенського повіту загін Ангела вступив у бій з підрозділами лубенської ЧК і лубенського та лохвицького військових комісаріатів. Ті захопили штаб загону і значну частину зброї, але Ангелу з основною частиною загону вдалося відірватися від переслідування. Після цього бою його загін розділився на кілька частин — частина козаків евакуювалися до родинних гнізд, а інші, розбившись на дрібні групи, передислокувалися в прилуцькі та ічнянські ліси. 3 травня 1919 року отаман з невеликим загоном (60 козаків), перейшов на правий берег Дніпра і влився до загону отамана Зеленого.
Спілка з отаманом Зеленим На початку травня сили отамана Зеленого налічували 10 тисяч чоловік при 6 гарматах і 35 кулеметах. Він контролював район Трипілля–Переяслава на двох берегах Дніпра. В армії Зеленого отаман Ангел командував повстанським загоном чисельністю 5000 осіб. Несподіваними атаками повстанці розгромили більшовицькі гарнізони в Обухові, Ржищеві та Фастові. У травні 1919 року проти Зеленого було послано великі з'єднання Червоної армії (до 21 тисячі осіб) і Дніпровську військову флотилію. До 14–16 травня отамана вибили зі свого району, його армія пішла в підпілля, скоротившись до двох тисяч, та розпалася на дрібні загони. Наприкінці травня 1919 року більшовики оголосили про винагороду за отамана Зеленого та Ангела, живих чи мертвих, у сумі 50 тисяч рублів. На початку червня 1919 року обидва отамани розпустили козаків своїх загонів, відправивши їх на правий берег Дніпра через витачівський дерев'яний міст в районі Обухова, самі ж залишились з невеликими загонами найвідданіших козаків на Лівобережжі. Було поширено чутки, що Ангела і Зеленого зарубали козаки . У червні 1919 року в Україні після загибелі отамана Григор'єва впливових повстанських отаманів залишилося мало, повстанська армія розпалася на «сотні повністю незалежних отаманій — районів, у яких визнавалася влада тільки свого отамана, і більше нікого».
Лицарське козацтво Лівобережжя Отаман Ангел організував й очолив «Лицарське козацтво Лівобережжя», контролював сільські райони від Конотопа до Ніжина. У розпорядженні отамана було 500—600 бійців, половина з яких — колишні червоноармійці, які приєдналися до Ангела після розгрому Чорноморської дивізії отамана Григор'єва. До складу загону входив і підрозділ галичан, який за власною ініціативою покинув у повному складі Українську Галицьку Армію.
У цей період Євген відновив контакти з урядом Директорії в Кам'янець-Подільському. Микола Чеботарьов писав, що до нього особисто приходив отаман Ангел і мешкав пару днів. Чеботарьов влаштовував йому зустрічі з Симоном Петлюрою та іншими державними діячами. В цей період, писав Чеботарьов, отаман Ангел усвідомив, хоча і з запізненням, необхідність об'єднання всіх сил під єдиним керівництвом для боротьби з більшовиками Солдатенко В. Ф. Єврейські погроми в УНР. Міркування з приводу деяких історіографічних тенденцій. — Гілея, вип. 11. — Київ, 2008. — С. 16. .
Отаман продовжував боротися з більшовиками до кінця серпня 1919. Найбільшим успіхом Євгена в цей період було визволення 27 червня 1919 міста Ічні. Сталося це о 2-й годині ночі. Після мітингу, на який зібралося кілька тисяч осіб, Ангел оголосив у громадах мобілізацію станових козаків і фронтовиків. Більшовики відреагували миттєво, вже до обіду 28 червня з Бахмача прибув каральний загін ЧК. Чекісти не змогли з ходу взяти Ічню і відступили з ешелоном після дводенного бою. У складі ешелону було кілька платформ з гарматами, отаман не став ризикувати містом, якому загрожував гарматний обстріл і спалення, і прийняв наступний бій східніше Ічні — біля Гужівки. На початку бою вдалося пустити під укіс платформи з гарматами, виславши з Ічні назустріч ешелону паровоз на всіх парах. Але потім до більшовиків підійшло підкріплення, штабу Євгена Ангела загрожувало оточення, і отаман відвів загін у Августівські ліси.
Нова війна за Лівобережжя